Уявіть світ без Росії

Невідомість і невизначеність можуть лякати, але майбутнє не лише передбачають — його творять. Ми не маємо через страх чіплятися за примарний образ втраченого статус-кво й вірити, що “все буде як завжди”. Інфантильність та самозаспокоєння неприпустимі в часи радикальних змін, адже вони вимагають холодного розуму, чіткого бачення та рішучих дій. Саме тому виникла ідея створення Форуму вільних народів пост-Росії — як відповідь на військову агресію “Російської Федерації” проти України, що розпочалася у 2014 році та переросла у повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, спричинивши найбільшу міждержавну війну в Європі з часів Другої світової. Цей конфлікт досі може призвести до Третьої світової чи навіть ядерного протистояння. Тому настав час переосмислити вплив російського імперського мілітаризму.

Протягом багатьох років агенти впливу — як ідейні русофіли, так і продажні слуги Крємля — успішно просували російську імперську пропаганду та її наративи. Вони невтомно нав’язували міт про “єдину й неподільну Росію”, у який досі вірять чимало представників політичних, дипломатичних, академічних та експертних кіл, зокрема в країнах Північноатлантичного альянсу (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС). Крємль роками, шляхом багаторазово повторюваних імперських вигадок, заперечував право десятків поневолених народів — калмиків, башкирів, якутів, бурятів, комі, татар, черкесів, ерзян, карелів, хакасів, кумиків, чувашів, ноґайців, інґушів та інших — а також колонізованих регіонів, зокрема Сибіру, Уралу, Тихоокеанського узбережжя, Кубані, Інґрії, Дону, Смоландії та інших, на власну незалежність і державність. Тим часом народи, які вибороли свою свободу — поляки, фіни, литовці, українці, грузини, чеченці, латиші, азербайджанці, казахи та інші — наочно довели: незалежність не лише реальна, а й життєво необхідна для національного розвитку та процвітання.

Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!

Сторіччями крємлівська пропаганда виправдовувала воєнні злочини, репресії, акти геноциду, а тепер і терористичні атаки держави-агресора, лякаючи світ нібито неминучою “катастрофою” в разі деколонізації Московської імперії. Однак ці страхи безпідставні. Розпад європейських імперій давно став нормою, яка не викликає сумнівів. Історія доводить, що як деколонізація, так і деімперіалізація приносять користь усім сторонам. Використавши досвід минулого, ми можемо мінімізувати ризики та зробити цей процес максимально контрольованим і ненасильницьким.

Імперські ілюзіоністи

Від задуму створення Форуму вільних народів пост-Росії до проведення першого публічного заходу — Дня миру в Європі 8 травня 2022 року у Варшаві — минуло всього 2 місяці. З того часу мережа прихильників і реалізаторів ідеї остаточної деколонізації останньої колоніальної імперії Європи невпинно зростає. Сьогодні Форум — це справді спільна справа, глобальна міжнародна ініціатива сотень людей і організацій, як публічних, так і тих, хто з очевидних причин уникає публічності. Ця ініціатива охоплює міста по всьому світу: від Вашинґтона до Брюсселя, від Оттави до Берліна, від Лондона до Рима, від Парижа до Праги, від шведського Гельсінгборґа, польського Ґданська та литовського Вільнюса до східноазійських Токіо і Тайбея.

ФВНПР став провідним глобальним аналітичним центром і впевнено просувається до мети — деколонізації Московії та створення нових незалежних держав. Важливим аналітичним складником платформи є не лише щоденна робота як інформаційного порталу, а й формування ключових принципів і засад архітектури пост-Росії, спрямованих на запобігання майбутньому реваншизму. Проєкт пост-Росії ґрунтується на міжнародному праві, закріпленому в документах Форуму, серед яких: Декларація про деколонізацію Росії (Прага, липень 2022 року), Хартія свободи постросійських держав (Філадельфія, квітень 2023 року), Пакт про ядерне роззброєння пост-Росії (Лондон–Париж, жовтень 2023 року), Декрет про територіальну організацію незалежних постросійських держав (Рим–Берлін, грудень 2023 року), Проголошення добросусідства (Вільнюс, червень 2024 року).

Еволюція платформи Форуму вільних народів пост-Росії динамічна і нелінійна: до її діяльності долучилися як колишні, так і чинні політики й дипломати (парламентарі, міністри закордонних справ та інші посадові особи), а також експерти, науковці та журналісти, які спеціалізуються на міжнародних відносинах, геостратегії та обороні. ФВНПР вже провів публічні заходи у таких знакових місцях, як Європейський та Японський парламенти, сейм Литви та сенат Італії, аналітичні центри США: Інститут Гудзона та Фундація Джеймстауна у Вашинґтоні, Університетський коледж Лондона та Національний університет Ченчі в Тайбеї, легендарна історична Зала охорони праці у Ґданську, мерія Філадельфії та Парламентський пагорб в Оттаві, парламент Австрії.

Перефразовуючи Вольтера, це не російське (а московське), не ліберальне (а імперське) і не опозиція (а псевдоопозиція, створена в межах м’якої сили крємлівських спецслужб)…

У Форумі взяли участь кілька сотень спікерів, тисячі гостей і сотні тисяч (а можливо, й мільйони) активних прихильників по всьому світу. Цікаво було спостерігати, як російські “спецслужби” — чекісти з Федеральної служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Головного розвідувального управління — намагалися проникнути на зустрічі Форуму та дискредитувати його діяльність. Багато з них удавали із себе активістів і прихильників деколонізації, брали участь у публічних заходах платформи, особливо на перших етапах, коли можливості для ретельного відбору та перевірки біографій були обмежені. Окрім агентів, існує ще одна категорія — так звані “корисні бовдури” на Заході, які намагаються дискредитувати ідею деколонізації Росії та створення нових незалежних держав.

Серед шпигунів крємлівських спецслужб можна зустріти “ультранаціоналістів”, які демонстративно використовують фашистські привітання, поширюють ідеї “расової переваги” та заклики до “повернення історичних земель”. Вони намагаються нав’язати думку, що платформа Форуму вільних народів пост-Росії нібито надто “ліва” або займається “демагогією”. Інша група — “ультраісламісти” та прихильники концепції “особливого шляху” ісламу, які закликають до створення халіфатів або еміратів на постросійському просторі, зокрема на Північному Кавказі, в Ідель-Уралі та Сибіру. Деякі з них вважають Талібан або ІДІЛ зразковими державами та підтримують ГАМАС у його боротьбі проти “світового сіонізму”. Вони прагнуть перешкодити тому, щоби колишні колонії Москви, де значну частину населення складають мусульмани, розвивалися як світські й демократичні держави на зразок Туреччини, Косова, Боснії і Герцеговини, Тунісу, Марокко, Малайзії чи Йорданії. Релігійний фундаменталізм створює сприятливий ґрунт для поширення тероризму, і саме цей чинник крємлівська пропаганда використовує протягом останніх 30 років.

Є також група “ультрапрогресивних” активістів, яких непрямо підтримують крємлівські спецслужби. Вони прагнуть відвернути увагу від основної мети — деколонізації та незалежності від Москви — переключаючи дискусію на вузькі питання культурної та ґендерної ідентичності. Доведена до абсурду псевдополіткоректність стає їхнім інструментом, а деколонізацію вони намагаються звести виключно до тематики ЛГБТКІА+. Водночас Форум вільних народів пост-Росії, як інклюзивна платформа, підтримує рівні права для всіх, незалежно від їхньої ідентичності. Представники цієї групи, однак, називають діяльність платформи “ультраправою”, звинувачують у “нехтуванні правами людини” та навіть стверджують, що вона “грає на руку Крємлю”, реалізуючи його пропагандистські страшилки про розпад “Російської Федерації”.

Важливим інструментом дискредитації процесу деколонізації Росії є впровадження агентури в національно-визвольні та антиколоніальні рухи, а також створення фіктивних організацій із суперечливими фігурами. Серед них є особи з кримінальним минулим, провокатори, що висувають абсурдні тези про сексизм, антикапіталізм і расизм, або ж ті, хто свідомо розпалює внутрішні конфлікти. Однак деякі підрозділи крємлівських спецслужб, зокрема Служба зовнішньої розвідки, діють витонченіше. Їхні агенти можуть озвучувати нібито правильні тези, але при цьому залишатися в рамках імперських наративів. Ми неодноразово спостерігали, як прихильники деколонізації “Російської Федерації”, зокрема учасники платформи ФВНПР, ставали мішенню крємлівських пропагандистів і високопосадовців режиму. Методи атак включають публічні наклепи, визнання Форуму “небажаною організацією” в Росії, судові штрафи та навіть заочні арешти учасників заходів.

Атаки ключових фігур російського режиму — таких як Лавров, Бастрикін, Наришкін, Кадиров, Сімоньян, Соловйов і Мєдвєдєв — є добре скоординованими й дивним чином перегукуються з риторикою так званої “російської ліберальної опозиції”. Перефразовуючи Вольтера, це не російське (а московське), не ліберальне (а імперське) і не опозиція (а псевдоопозиція, створена в межах м’якої сили крємлівських спецслужб). Їхня мета — створити ілюзію демократичної альтернативи та плюралізму в Росії, переконуючи Захід у тому, що достатньо лише зачекати на чергову рефедералізацію, після чого нібито з’явиться “прекрасна Росія майбутнього” — мирна, демократична і готова стати “справжнім союзником Заходу”. Насправді ж це просто дві сторони однієї імперіалістичної системи. Одні виконують роль поганих поліцейських — пропагандистів і силовиків, інші маскуються під добрих поліцейських, вдаючи з себе російських демократів.

Крємль розуміє лише мову грубої сили, оскільки будь-які поступки та дипломатію сприймає як прояв слабкості й запрошення до подальшої ескалації…

Проте ці так звані “російські демократи” уникають відкритої політичної дискусії щодо майбутнього Північної Євразії, особливо питання повної деколонізації “Російської Федерації”. Уже понад 2 з половиною роки вони ігнорують заклики до дебатів із залученням нейтральних посередників і авторитетних модераторів. Лише окремі представники Конгресу народних депутатів і Форуму вільної Росії наважуються брати участь у таких дискусіях. Втім, можливо, це лише на краще. Якщо Лєнін та Єльцин розуміли силу національно-визвольних рухів і вміло створювали ілюзію “дружби та партнерства” — обіцяючи суверенітет, але водночас маніпулюючи та послаблюючи сепаратистські настрої, — то нинішні лідери “московської опозиції” значно менш далекоглядні. Їхня відверта ксенофобія, расизм та імперіалізм роблять їх менш здатними вводити в оману поневолені народи.

Як кажуть: “Собака гавкає — караван іде”. Спільнота вільних народів пост-Росії продовжує розширюватися і зміцнювати свої позиції. Один із ключових напрямків — інституціалізація діяльності, зокрема розміщення Форуму в одній із країн НАТО, що матиме важливе символічне значення. Пріоритетним варіантом є реєстрація громадської організації в Гаазі (Нідерланди). Це відкриє нові можливості для розвитку руху: створення аналітичного центру, що займатиметься питаннями деколонізації Росії й підготовкою до реконструкції пост-Росії через ефективне державне будівництво, а також сприятиме розширенню міжнародних контактів і співпраці між усіма зацікавленими сторонами в межах публічних заходів.

Світ без Росії

Уявіть світ без Росії. Світ, де “Російська Федерація” не порушує міжнародного права, не загрожує миру й безпеці, не шантажує світ ядерною війною. Світ, де Крємль не розв’язує гібридних воєн, не втручається у вибори в США, Німеччині, Франції та інших країнах ЄС, не підтримує популістів — як ультралівих, так і ультраправих. Це світ, де Росія не розпалила найбільший із часів Другої світової війни конфлікт у Європі, не фінансує та не озброює терористів (ГАМАС, хуситів, “Боко Харам”) і не підтримує диктаторські режими на кшталт Мадуро, Асада чи Лукашенка.

Але московський імперіалізм сам по собі не зупиниться. Якщо військова агресія Росії хоча б частково увінчається успіхом у злочинах проти України, російська армія спробує піти далі, щоб окупувати якомога більше незалежних держав. Таке вже не раз траплялося в історії. Російський імперський колоніалізм можна тільки зупинити, бо сам він не зупиниться. Крємль розуміє лише мову грубої сили, оскільки будь-які поступки та дипломатію сприймає як прояв слабкості й запрошення до подальшої ескалації. Неправильне тлумачення цієї імперської сутності московської держави є неприпустимою помилкою, ціна якої — мільйони життів. Ядерна Росія не тільки поширює зброю масового знищення, а й заохочує до злочинів союзників по “Вісі зла” (Москва–Пекін–Тегеран–Пхеньян) — альянсові авторитарних і тоталітарних диктатур, що прагнуть змінити світовий порядок, дискредитуючи міжнародне право, підриваючи інститути держав вільного світу й розриваючи нашу єдність як союзників у захисті свободи й прав людини.

Україна сьогодні перебуває на передовій захисту вільного світу не лише від мілітаризму та експансіонізму Московської імперії, а й від її диктаторських союзників…

Московський імперіалізм є джерелом багатьох конфліктів у світі, зокрема в регіонах Сахелю в Африці та на Близькому Сході. “Російська Федерація” виступає ключовим партнером КНР, фактично її васалом, забезпечуючи Пекін стратегічними ресурсами для дедалі агресивнішої зовнішньої політики. Саме Крємль у союзі з Іраном активно підтримує терористичні угруповання на Близькому Сході, надаючи їм озброєння та фінансування. Москва, як давній і надійний партнер Північної Кореї, сприяє тому, що режим Кім Чен Ина може погрожувати Японії та Південній Кореї ядерними ударами і тотальною війною. Росія також політизує й використовує енергоринок як зброю, застосовуючи нафту та газ як інструменти тиску й корупції. Понад те, елементи крємлівської м’якої сили — ботоферми, армії тролів, пропагандистські медіа, кіберзасоби, скомпрометовані журналісти, експерти та спецслужби — систематично працюють над поляризацією громадської думки в країнах ЄС і НАТО, розпалюючи соціальні конфлікти й дестабілізуючи суспільство.

Попри всі ці докази, держави вільного світу продовжують фінансувати російський мілітаризм і тероризм, закуповуючи у Москви нафту, газ, алюміній, уран, зерно, діаманти та інші ресурси. Саме ці кошти, отримані завдяки експлуатації російських колоній (Сибір, Башкортостан, Саха, Урал, Татарстан, Карєлія, Ойрат-Калмикія, Бурятія), Крємль спрямовує на утримання своєї агентурної мережі, глибоко інтегрованої в державні установи НАТО та ЄС.

Держави вільного світу продовжують постачати компоненти, які стають частиною ракет, артилерії та авіації, що їх Москва використовує для бомбардувань мирного населення України. Ба більше, існує висока ймовірність, що в майбутньому ці технології можуть бути застосовані проти самих країн НАТО. Попри численні докази воєнних злочинів, представники Крємля досі зберігають місця в ООН та інших міжнародних організаціях.

“Реальна політика” перестає бути прагматичним інструментом, коли її єдина мета — збереження статус-кво заради статус-кво. У такому вигляді вона стає перешкодою для далекоглядних рішень, стратегій та дій, а також суперечить самим цінностям вільного світу. Якщо світова спільнота не змінить підхід до відносин із “Російською Федерацією”, КНР та Іраном, то неминуче наблизиться до катастрофи. Стратегії держав вільного світу щодо Росії потребують радикального перегляду. Вони мають базуватися на реалізмі, проактивності та підготовці до історично неминучої події — остаточного демонтажу останньої колоніальної імперії Європи.

Немає місця ухилянню, самообману, політиці страуса чи ілюзіям щодо деескалації.

Деколонізація та деімперіалізація “Російської Федерації” — її остаточний і незворотний демонтаж — історично неминучі процеси, що розпочалися у 1917 році та продовжилися в 1991-му. Однак те, коли і як це станеться, а головне — що буде опісля, залежить від наших рішучих дій сьогодні. За умови стратегічного підходу та чітких дорожніх карт ці процеси можуть відбутися переважно мирно та з вигодою для всіх, подібно до розпаду СССР у 1991 році. В іншому разі, якщо уникати конкретних дій, світ ризикує повторенням югославського сценарію 1990-х. Архітектура, дизайн і реконструкція пост-Росії — це не абстрактна теорія, а нагальне практичне завдання сьогодення. Завершальний етап деколонізації імперської Росії забезпечить локальні та регіональні вигоди шляхом звільнення десятків мільйонів людей.

Україна сьогодні перебуває на передовій захисту вільного світу не лише від мілітаризму та експансіонізму Московської імперії, а й від її диктаторських союзників із так званої “CRINge Axis” (акронім, утворений від перших літер ключових членів: China-Russia-Iran-North Korea = Greatest Evil) — альянсу авторитарних диктатур. Усі країни, що межують із Росією — від Фінляндії до Японії — добре розуміють, що таке московський колоніалізм і що означає бути частиною імперської Росії, відчуваючи на собі геноциди, депортації та заборону рідних мов. Усі вони змогли звільнитися від російської окупації та побудувати успішні незалежні держави. Вони можуть допомогти новим державам, що постануть, не лише порадами, а й власним досвідом. Не менш важливо врахувати помилки, яких світ припускався після 1991 року. Спроби умиротворення Москви через “розуміння її вічних інтересів і сфер впливу” лише заохочують насильство та війну. Процес деколонізації Росії має бути максимально керованим, щоб мінімізувати ризики насильства та забезпечити денуклеаризацію всіх нових держав. Для ідеологів і лідерів, причетних до воєнних злочинів і терористичних атак, потрібно створити трибунали. Усі ці кроки значно підвищать шанси на те, що нові держави стануть успішними й демократичними.

Не існує раціональних причин для громадян (чи підданих) зберігати Російську імперію — це лише комплекси та міти, нав’язані Крємлем. Він спекулює на ностальгії, компенсуючи людям втрачені особисті блага уявними колективними “державними досягненнями”. Настав час народам і регіонам “Російської Федерації” усвідомити, що справді успішна держава забезпечує реальні блага: якісну медицину, ефективні державні послуги, інновації та підприємництво, надійний соціальний захист і захист майнових прав. Успішна держава не розв’язує війн, не захоплює території сусідніх країн і не займається внутрішнім та зовнішнім терором. Плеяда нових незалежних держав пост-Росії — це оптимальне рішення, яке ми всі маємо допомогти втілити в життя. Зробімо Московію малою знову!

Інші оповіді Олега Магалецького
Інші оповіді, ілюстровані Ольгою Оніщук
Інші оповіді з категорії “Розвідка”