Яскрава межа між добром і злом

Кожна хвилина, витрачена на розмови про щось інше, є моментом, коли кисень здорового глузду залишає кімнату...

Автор

Сем Гарріс

Ілюстраторка

Оленка Загородник
Яскрава межа між добром і злом

ОCЬ УЖЕ МІСЯЦЬ,1 як ГАМАС напав на Ізраїль, вбивши близько 1 500 людей і захопивши понад 200 заручників. І вже тиждень, відколи почалося наземне вторгнення Ізраїлю в Ґазу. Як і багато людей, я стурбований тим, що масовані бомбардування Ґази (а тепер ще й вторгнення) можуть бути помилкою. Я не кажу, що Ізраїль не повинен відповісти і знищити ГАМАС, — безперечно, повинен. І я сказав би, що він також має знищити і “Гезболлу” — і, зрештою, вони і ми повинні ліквідувати кожну джигадистську організацію, яка може вплинути на нашу безпеку в майбутньому. Але, можливо, існують інші способи знищення ГАМАС, які краще відповідали б інтересам Ізраїлю і призвели б до менших жертв з палестинського боку.

Очікувано, супутні втрати в Ґазі переконали значну частину світу в тому, що справжнім агресором тут є Ізраїль. Звісно, багато лівих почали говорити про це ще до того, як Ізраїль скинув першу бомбу, у той момент, коли стало зрозуміло, що ГАМАС вчинив звірства, які заледве можна уявити можливими в сучасному світі. Той факт, що мільйони людей не справилися з моральною арифметикою або впевнено дали неправильну відповідь, само собою становить величезну проблему для відкритих суспільств у всьому світі — бо такі речі не мають збивати з пантелику. ГАМАС отримував садистське задоволення від катувань і вбивств некомбатантів, що мало б миттєво дати зрозуміти кожному, тим паче — кожному в університетському містечку, що джигадистські угруповання на кшталт ГАМАСу є постійними ворогами цивілізації.

Отже, Ізраїлю дійсно доводиться вести війну, але я боюся, що наземне вторгнення в Ґазу може бути помилкою. Інший підхід вже обговорювали в кількох контекстах: я вважаю, що Джоко Віллінк запропонував щось подібне у своєму подкасті (як багато з вас знає, Джоко — “морський котик”, який був командиром у битві за Рамаді. Тож він багато знає про ведення бойових дій у місті та антиповстанську тактику). Схожу ідею нещодавно описав Брет Стівенс у статті для “Нью Йорк Таймс” (“New York Times”), рекомендуючи Ізраїлю забезпечити гуманітарні коридори, щоби цивільне населення могло покинути північну частину Ґази, а також створити безпечні зони на півдні і, можливо, у самому Ізраїлі, де люди могли б бути захищені. І тоді ЦАГАЛЬ2 міг би просто заморити голодом ГАМАС у їхніх тунелях, без значно масштабніших бомбардувань, не кажучи вже про повноцінне наземне вторгнення. Можливо, є причини, чому це не спрацює, — таке цілком можливо. Цей варіант, безперечно, вартував би багато часу, адже ГАМАС витратив більшу частину ресурсів Ґази — мільярди доларів гуманітарної допомоги, призначеної для палестинців, — на будівництво сотень кілометрів тунелів і забезпечення їх їжею, водою і паливом, щоби вести джигад, у той час як світ покладає на Ізраїль відповідальність за злидні палестинського народу. Палестинці Ґази позбавлені їжі, води, палива й більшості інших благ завдяки ГАМАСу.

Тому я не можу сказати, чи ця ідея облоги дійсно хороша. Але якби така облога була можливою, вона мала б очевидні переваги. Це стало б чітким сигналом про прагнення не завдавати шкоди невинному цивільному населенню, хоча дехто неминуче постраждає, оскільки ГАМАС використовує все суспільство як живий щит, і немає сумнівів, що деякі не такі вже й невинні цивільні особи прибуватимуть на гуманітарні блокпости як терористи-смертники, що призведе до жахливих цивільних втрат, навіть попри те, що Ізраїль докладає величезних зусиль для захисту мирного населення. Але такий підхід позбавив би ГАМАС довгої серії пропагандистських перемог, заснованих на жахливих кадрах, які надходять з Ґази. Втім, все це зрештою може виявитися спірним. Тому що, як я уже сказав, значна частина світу стала на бік ГАМАСу ще до того, як впала перша ізраїльська бомба. І саме це дуже вражає, є небезпечним і заслуговує на критику.

Поки війна триває, я впевнений, що робитиму подкасти, в яких намагатимусь зрозуміти, як ми до цього дійшли й куди все це рухається. А поговорити є про що: зокрема про приголомшливий провал ЦАГАЛЬ, через який Ізраїль виявився таким незахищеним, і співмірні провали уряду Нетаньягу. Гостро стоїть питання про те, як Америка і наші союзники можуть підтримати Ізраїль, уникнувши при цьому Третьої світової війни. Я, певна річ, задаюся питанням, чи є війна з Іраном зараз більш чи менш неминучою — і, звісно, Іран є прямим союзником Росії. Також постають довгострокові питання про те, чи взагалі мислимий мир між Ізраїлем і палестинцями. Чи є можливим рішення “дві держави [для двох народів]”? А чи можливе рішення “одна держава [для двох народів]”? Я справді не маю уявлення, на що раціонально сподіватися наразі.

Однак я хочу сказати дещо про надзвичайне моральне спантеличення, яке ми спостерігаємо останніми тижнями. Частково це був просто відвертий антисемітизм, про який я також буду говорити, але значною мірою це дійсно спантеличення. Більшість людей на Заході все ще не розуміють проблеми джигадизму. Ми часто говоримо про “тероризм” і “насильницький екстремізм” узагальнено. І нам кажуть, що будь-який зв’язок між цим злом і доктриною ісламу є надуманим, і нічим іншим, аніж проявом “ісламофобії”. До речі, термін “ісламофобія” вигадали в 1970-х роках іранські теократи саме для того, щоби запобігти будь-якій критиці ісламу, а секуляризм подати як форму упередження. Іслам — це система ідей, яку поділяють люди різних рас і національностей. Цим він схожий на християнство. На відміну від юдаїзму, християнство та іслам є агресивно місіонерськими релігіями, які навертають людей звідусіль. Люди постійно критикують доктрини християнства і переймаються їхнім політичним та соціальним впливом, але ніхто не плутає це з нетерпимістю до християн як до людей, а з расизмом і поготів. Не існує такого поняття як “христофобія”. Як хтось колись сказав (це був не Крістофер Гітченс, але дуже схоже на нього): “Ісламофобія — це термін, який створили фашисти, а використовують боягузи, щоби маніпулювати ідіотами”.

У будь-якому разі, християни-фундаменталісти і ортодоксальні євреї не схильні до плутанини щодо проблеми джигадизму, тому що вони розуміють силу релігійних переконань, чого не скажеш про світських людей. Ми вважаємо, що люди скрізь, по суті, хочуть одного й того ж: вони хочуть жити в безпеці та достатку. Вони хочуть чистої питної води і хороших шкіл для своїх дітей. І ми вважаємо, що якщо цілі групи людей починають поводитися вкрай деструктивно (наприклад, займатися суїцидальним тероризмом проти некомбатантів), то, напевно, їх довели до крайнощів інші люди. Що може перетворити звичайних людей на терористів-смертників і що може змусити величезну кількість сусідів вшановувати їх як мучеників, як не те, що все їхнє суспільство довела до божевілля гнобленням і приниженням якась зловмисна сила? Отже, у випадку з Ізраїлем багато людей вважають, що моторошна історія палестинського тероризму просто свідчить про те, наскільки серйозною була несправедливість з ізраїльського боку.

Є багато підстав для критики Ізраїлю, зокрема розширення ним поселень на спірних землях. Але не поведінка Ізраїлю пояснює суїцидальні та геноцидальні нахили такої групи як ГАМАС. За це відповідають ісламські доктрини мучеництва і джигаду.

Це релігійні переконання, яких щиро дотримуються. Це вірування в моральний устрій Всесвіту. І вони пояснюють, як нормальні люди (навіть добрі) можуть вчиняти жахливі акти насильства проти невинних цивільних — навмисно, а не як колатеральні втрати — і при цьому вважати себе добрими. Коли ви вірите, що життя в цьому світі не має іншої цінності, окрім як визначати, хто потрапить до пекла, а хто — до раю, стає можливим почуватися абсолютно спокійно, вбиваючи некомбатантів або навіть використовуючи власних жінок і дітей як живий щит, бо ви знаєте, що будь-який мусульманин, якого вб’ють, потрапить до раю на віки вічні.

Якщо ви не розумієте, що джигадисти щиро вірять у такі речі, ви не розумієте проблеми, з якою стикається Ізраїль. Проблема полягає не лише в палестинському націоналізмі чи боротьбі за ресурси, чи будь-якій іншій звичайній земній претензії. Насправді проблема навіть не в ненависті, хоча і її вистачає. Проблема в релігійній упевненості.

Дійсно, можна критикувати Ізраїль і бути відданим політичним правам палестинського народу, не розуміючи реальності ісламського релігійного фанатизму або загрози, яку він становить не лише для Ізраїлю, але й для відкритих суспільств у всьому світі. Мій друг Крістофер Гітченс був надзвичайно критичним до Ізраїлю і відкрито підтримував палестинську державність. Але його анітрохи не бентежила проблема джигаду.

За останні 40 років відбулося майже 50 000 актів ісламського тероризму — і французька група, яка веде базу даних цих атак,3 вважає цю цифру заниженою. Дев’яносто відсотків із них сталися в мусульманських країнах. Більшість із них не мають нічого спільного з Ізраїлем чи євреями. За цей період у Франції було скоєно 82 теракти, а в Пакистані — понад 2 000. Хочете, щоби Франція була більше схожа на Пакистан? Потрібно просто більше джигадистів. Потрібно просто більше людей, схильних стати джигадистами, а це трансформація, яка може відбутися дуже швидко — так швидко, як нові переконання можуть вкоренитися у свідомості людини. Потрібна просто ширша мусульманська спільнота, яка не засуджує джигадизм, але мовчки визнає, що віровчення, яке його надихає, буде істинним і досконалим до кінця світу. Потрібні мільйони людей, які протестуватимуть проти Ізраїлю за те, що він захищає себе, або закликатимуть до вбивства карикатуристів за зображення пророка Мугаммеда, але при цьому не проронять ані пари з вуст щодо звірств джигадистів, які відбуваються щодня в усьому світі в ім’я їхньої релігії.

На Заході зараз існує велика індустрія вибачення і заплутування, покликана захистити мусульман від необхідності розібратися з цими фактами. Гуманітарні та соціальні факультети кожного університету заповнені науковцями і псевдонауковцями, які вважаються експертами з тероризму, релігії, ісламської юриспруденції, антропології, політології та інших галузей, і вони стверджують, що мусульманський екстремізм не є тим, чим здається. Ці експерти наполягають, що ніколи не можна вірити джигадистам на слово і що жодні їхні заяви про Бога, рай, мучеництво і зло відступництва не мають нічого спільного з їхніми справжніми мотивами.

Коли хтось запитує, якими насправді є мотиви джигадистів, то наражається на цунамі ліберальних оман. Зайве казати, що Захід винен у всьому тому безладі, який ми бачимо в мусульманських суспільствах. Зрештою, як би ми почувалися, якби зовнішні сили та їхні картографи розділили наші землі і вкрали нашу нафту? Ці знедолені люди просто хочуть від життя того ж, що і всі інші. Вони хочуть економічної та політичної безпеки. Вони хочуть бути вільними, щоби процвітати у спосіб, який був би повністю сумісний із глобальним громадянським суспільством, якби тільки їм дали таку можливість. Світські ліберали уявляють собі, що джигадисти діють так, як діяв би будь-хто інший, маючи подібну історію невдалих зіткнень із Заходом. І вони зовсім не враховують роль, яку відіграють релігійні переконання в натхненні таких груп, як ГАМАС і “Аль-Каїда”, чи навіть “Ісламська держава” — до такої міри, що джигадист ніколи не міг би їм довести, що він робить щось із релігійних міркувань.

…Якщо ви коли-небудь замислювалися, як би ви повели себе на місці німця вранці після Кришталевої ночі… то зараз майже кожна людина на Землі має нагоду перевірити це на власному досвіді.

Очевидно, для освіченої людини з економічними можливостями недостатньо того, що хтось присвячує себе найекстремальнішій і найсуворішій версії ісламу, до нудоти висловлює свої релігійні мотиви й навіть заходить так далеко, що перед тим, як підірвати себе в натовпі, визнає свою певність у мученицькій смерті на відео. Такі демонстрації релігійного фанатизму чомусь вважаються риторично недостатніми для того, щоби довести, що він дійсно вірив у те, у що говорив, що вірить. Звісно, якщо білий супрематист влаштовує вбивства в чорній церкві і каже, що зробив це, бо ненавидить чорношкірих і вважає, що біла раса перебуває під загрозою, — цей мотив приймається за чисту монету без найменших сумнівів. Цей подвійний стандарт гарантовано виправдовує іслам щоразу. Гра сфальсифікована.

Не сприймайте те, що я зараз говорю, як антимусульманську нетерпимість. Я говорю про наслідки ідей, а не про етнічне походження людей. Жодне слово, яке я сказав чи скажу на цю тему, не має нічого спільного з расою. І, правду кажучи, я аж ніяк не ксенофоб. Я — ксенофіл. Близький Схід породив деякі з моїх улюблених елементів культури — деякі з моїх улюблених страв, музику та архітектуру. Попри здоровий глузд, я абсолютно обожнюю звук мусульманського заклику до молитви. Усе, що я кажу про проблему джигадизму, стосується проблеми джигадизму — тріумфальної віри певного відсотка мусульман світу в те, що вони повинні силою завоювати світ для єдиної істинної віри і що рай чекає на кожного чи кожну, хто пожертвує своїм життям заради цієї мети.

Звісно, багато релігій спричиняють неабияку кількість безглуздих страждань. Згадаймо хоча б скандал із педофілами-священниками в Католицькій Церкві, про який я вже писав і говорив раніше, сподіваюся, з достатнім обуренням. Звичайно, можна стверджувати, як я і робив, що католицьке вчення частково винне в цих злочинах проти дітей. Наклавши табу на контрацепцію і аборти, Церква забезпечила багато позашлюбних народжень серед своїх вірян; а стигматизуючи неодружених матерів, вона ще більше гарантувала, що багато дітей буде покинуто в церковних сиротинцях, де вони можуть стати здобиччю сексуально нездорових чоловіків. Я не думаю, що будь-що з цього було свідомо сплановано, — це просто гротескний наслідок дуже поганих ідей. І все ж правда полягає в тому, що немає прямого зв’язку між християнським Писанням і зґвалтуванням дітей. Однак, уявіть, якби він був. Уявіть собі, що в Новому Заповіті були б численні уривки, які обіцяли б рай кожному священнику, який зґвалтував дитину. А потім уявіть, що після нескінченної серії зґвалтувань дітей у церкві, майже кожен журналіст, політик і науковець заперечував би, що вони мають хоч якесь відношення до “істинного” вчення католицизму. Саме в такій дивній ситуації ми опинилися стосовно ісламу.

Проблема, з якою нам доводиться мати справу — і під “нами” я маю на увазі і мусульман, і немусульман, — полягає в тому, що доктрини, які безпосередньо підтримують джигадистське насильство, дуже легко знайти і в Корані, і в хадисах, і в біографії Мугаммеда. Для мусульман Мугаммед — найвеличніша особа, яка коли-небудь жила. На жаль, він поводився не як Ісус чи Будда — аж ніяк. Те, що він катував людей, відрізав їм голови і брав секс-рабинь, має значення, бо його приклад має надихати послідовників на всі часи.

У Корані багато-багато віршів закликають мусульман вести джигад — священну війну проти віровідступників і невірних, і вважається, що найжорстокіші з них витісняють усі інші, які здаються більш милосердними. Хоча насправді в Корані не так вже й багато милосердного — там точно немає Ісуса, якого ми зустрічаємо в Євангелії від Матвія, що закликає людей любити своїх ворогів і підставляти другу щоку. Усі обезголовлення, які ми бачимо у виконанні джигадистів, — не випадковість, вони є в Корані і в більш широкому описі життя Пророка.

Ще гіршою, на мою думку, є моральна логіка, яку можна виснувати з доктрини мучеництва і раю. Якщо сприймати мучеництво і рай серйозно, то стає неможливим припуститися моральних помилок. Як я вже казав, якщо ви підірвете себе в натовпі, ваші побратими-мусульмани потраплять прямісінько до раю. Ви фактично зробите їм послугу. Невірні потраплять до пекла, де їм і місце. Скільки б життів ви не знищили — все добре.

Знову ж таки, більшість цього жаху не має стосунку до Ізраїлю чи Заходу. У 2014 році шестеро джигадистів, пов’язаних із пакистанським “Талібаном”, напали на школу в Пешаварі. Ці джигадисти були не з Пакистану — серед них був чеченець, двоє афганців і троє арабів. Вони вбили 145 людей, 132 з яких були дітьми. Вони спалили живцем вчительку на очах у її учнів, а потім вбили всіх дітей, до яких змогли дістатися. Вони не брали заручників. У них не було переліку вимог. Вони мали намір померти, щоби стати мучениками. І вони таки померли, тож досягли принаймні половини того, що хотіли. Світським людям дуже важко зрозуміти, як така поведінка взагалі можлива. Вони припускають, що тільки божевільні можуть робити подібні речі.

Але в цьому і полягає весь жах — не треба бути божевільним, щоби бути джигадистом. Не конче навіть бути поганою людиною. Достатньо просто бути справжнім вірянином. Треба просто знати напевно, що ти і всі добрі люди отримають усе, що бажають, після смерті, і що Творець Всесвіту не хоче нічого більшого, ніж щоби ви вбивали невірних. Ось що сказав прихильник пакистанського “Талібану” на допиті з приводу масового вбивства в школі:

“Людське життя має цінність тільки для вас, світських матеріалістів. Для нас це людське життя — лише мізерний, безглуздий фрагмент нашого існування. Наше справжнє призначення — життя потойбічне. Ми не просто віримо, що воно існує, ми знаємо напевне.

Смерть — це не кінець життя. Це початок існування у світі, набагато прекраснішому за цей. Як ви знаєте, “смерть” [на мові урду — примітка автора] — це “інтікаал”. Це означає “перехід”, а не “кінець”.

Рай для тих, хто має чисті серця. Всі діти мають чисті серця. Вони ще не згрішили… Їх ще не зіпсовано [батьками-кафірами]. Ми не обірвали їхні життя. Ми дали їм нові — в Раю, де їх любитимуть більше, ніж ви можете собі уявити.

Їх буде винагороджено за мучеництво. Зрештою, ми також приймаємо мученицьку смерть разом з ними. Останніми словами, які вони почули, було гасло Такбір [“Аллагу Акбар”].

Всевишній Аллаг сам каже в Сурі Аль-Імран [3:169–170], що вони не померли.

Вам цього ніколи не зрозуміти. Якщо ваша віра чиста, ви не будете оплакувати їх, а святкуватимете їхнє народження в Раю”.

Я хочу сказати, що ми повинні сприймати декларації такого роду за чисту монету, бо вони є чесним свідченням світогляду — і цей світогляд повністю суперечить усьому, що цінують цивілізовані люди у 21 сторіччі. Проблема набагато більша, ніж криза, що триває між Ізраїлем і палестинцями.

Як багато з вас знають, у мене завжди була парадоксальна позиція щодо Ізраїлю. Як говорив, я не думаю, що він повинен існувати як єврейська держава — тому що, на мою думку, організація держави навколо релігії є ірраціональною і роз’єднувальною. Це безпосередньо виходить із моїх поглядів на організовану релігію загалом. Тож, очевидно, я не вважаю, що мають існувати мусульманські держави — чи християнські, якщо вже на те пішло. Однак існує понад 20 країн, у яких іслам є офіційною державною релігією, і понад 50, у яких мусульмани становлять більшість населення, — і є рівно одна єврейська держава. Зважаючи на історію геноцидального антисемітизму, який триває і зараз, переважно в мусульманському світі, зважаючи на те, що євреїв вигнали з усіх інших країн Близького Сходу і Північної Африки, де вони жили сторіччями, то якщо якийсь народ і заслуговує на власну державу, організовану на будь-яких засадах, так це саме євреї.

У 1939 році корабель “СС Сент-Луїс” із понад 900 євреями на борту, які намагалися врятуватися від Голокосту, не пустили на Кубу, і до Сполучених Штатів, і до Канади, а потім змусили повернутися до Європи, де багато з цих євреїв опинилися в печах Аушвіца. На мою думку, це все, що потрібно для виправдання Ізраїлю. Ніколи знову євреї не повинні благати стати на якийсь сухий клаптик землі, щоб їм відмовили в цьому, а потім систематично вбивали.

Як я вже говорив раніше в цьому подкасті, я ніколи не сприймав сучасний антисемітизм дуже серйозно. Здається, я зробив один епізод, присвячений цій темі. Я вивчив її. Я розумію, що її коріння в християнському богослів’ї — не зважаючи на те, що і Ісус, і його апостоли, і Діва Марія були євреями. Я вивчаю Голокост. І я добре знаю про антисемітизм, який існував у той час в Європі та США. Прочитайте книгу Девіда Ваймана “Відмова від євреїв” (“The Abandonment of the Jews”), щоби зрозуміти, наскільки поширеним був антисемітизм в Америці, навіть у той час, коли в Європі євреїв вбивали мільйонами. І, звісно, я дуже добре знаю про антисемітизм, притаманний ісламу, і про те, як він був спресований у діамант нетерпимості та ненависті в усьому мусульманському світі під сучасним впливом нацизму. Це дуже гнітюча історія, для тих, хто хоче її прочитати.

І я цілком свідомий того, що рік за роком у Сполучених Штатах жодна група не була об’єктом більшої ненависті та злочинів на ґрунті ненависті, ніж євреї. Багато американців про це не знають. Як я казав, американські ліві хочуть, щоби ви повірили, що “ісламофобія” є головною проблемою. Віцепрезидент Камала Гарріс зараз очолює комісію з питань “ісламофобії” в Америці, так ніби це і є проблема, яку ми спостерігаємо останніми тижнями — просто масовий вилив ненависті до мусульман в Америці з боку немусульман. Таке коли-небудь траплялося?

Навіть одразу після 11 вересня євреї зазнавали нападів значно більше, ніж мусульмани. І так відбувається щороку відтоді. Згідно зі статистикою ФБР, хоча євреї становлять трохи більше 2 відсотків населення, на них припадає більше половини ненависті в Америці, у 5 разів більше, ніж на мусульман (і я думаю, можна з упевненістю сказати, що велика частина цієї ненависті йде від самих мусульман). Єврейські школи та синагоги завжди несли більші витрати на безпеку, ніж неєврейські заклади, і недарма, адже загроза для них є найбільшою.

І хоча такий статус-кво був ганебним, я завжди вважав, що з ним можна миритися. І я кажу це як людина, яка протягом двох десятиріч отримувала погрози смерті, і багато з цих погроз часто були відверто антисемітськими. Навіть з огляду на все це, я відчував, що антисемітизм як реальна загроза для євреїв, принаймні на Заході, залишився позаду. Зараз я не можу цього сказати. В останні кілька тижнів, коли євреїв відкрито паплюжать і погрожують їм по всьому світу, одразу після найбільш шокувальних звірств, скоєних проти них із часів Голокосту, я почав думати, що можливо все.

Ви закликаєте до припинення вогню зараз? Перемир’я було 6 жовтня. ГАМАС порушив його, навмисно вбивши понад 1 400 невинних людей.

До речі, якщо ви коли-небудь замислювалися, як би ви повели себе на місці німця вранці після Кришталевої ночі — чи стали б ви просто займатися своїми справами, чи зробили б щось, аби протистояти сповзанню вашого суспільства до абсолютної ницості, — то зараз майже кожна людина на Землі має нагоду перевірити це на власному досвіді. Перед Сіднейським оперним театром натовп скандував: “Труїть газом євреїв!”. У нас в університетах Ліги плюща студенти-євреї ховаються за зачиненими дверима, боячись за свою фізичну безпеку. Усі керівники університетів, генії у сфері рівності та інклюзивності, голлівудські знаменитості, які кинулися підписувати відкриті листи на підтримку палестинської справи, не замислюючись ні на мить над тим, що насправді сталося 7 жовтня, або розуміючи це, але не переймаючись, — ви всі тепер є частиною історії.

Вилив антисемітизму, який ми спостерігаємо з 7 жовтня, схоже, дійсно знаменує собою новий етап як у США, так і в усьому світі. І я вперше занепокоєний тим, що мої доньки житимуть у світі, де їхнє єврейство матиме значення для людей, які не бажають їм добра, і вони будуть змушені робити певний життєвий вибір на цій підставі, вибір, який мені ніколи не доводилося робити. Поза тим, що я є публічною особою і мені доводилося мати справу з неадекватними людьми всіх мастей, я ніколи в житті не переймався антисемітизмом навіть 5 хвилин. Зараз я відчуваю, що був досить наївним. Це м’яко кажучи. Я був абсолютним невігласом щодо того, що відбувалося насправді.

Гадаю, деякі нещодавні натяки на це привернули мою увагу: я критикував Ілона Маска за те, як він повівся з потоком антисемітизму, що хлинув у “Твіттері”, коли він почав хаотично крутити ручки і клацати перемикачі, наче лиходій у фільмі про Джеймса Бонда. Він усе ще погрожує подати до суду на Антидифамаційну лігу? Це було б розумним використанням ресурсів саме зараз, чи не так? “Давайте позиватися проти євреїв за те, що вони скаржаться на вбивчий антисемітизм на платформі, якою я володію. Чому євреї так переймаються теоріями змови, через які люди хочуть їх убити? Вони що, не розуміють жартів? Я вважав що у євреїв є почуття гумору”. Я також критикував Лекса Фрідмана за те, що він просував Каньє. Як це рішення виглядає зараз? Хтось з альтернативних медіа хоче надати мікрофон Каньє, щоби він міг розповісти більше про те, як сильно ненавидить євреїв? Або як щодо Роберта Френсіса Кеннеді-молодшого? Чи можемо ми покликати на технарсько-дружнє інтерв’ю Роберта Френсіса Кеннеді-молодшого, де він просто поставить кілька запитань про Covid, розроблений, щоби не заражати євреїв-ашкеназі? У нас же свобода слова, правильно? Що поганого в тому, щоби просто ставити запитання? Певно, в Алекса Джонса є кілька питань, які він хотів би поставити про те, чи був хтось із вбитих євреїв в Ізраїлі дійсно рептилоїдом. Тобто, все, що менше, ніж повне висвітлення цих глибинних питань, буде прирівнюватися до цензури, правильно?

Я звучу єхидно? Гаразд, облишу це. Щоби прояснити, я не думаю, що Ілон, і Лекс, і Кеннеді-молодший — антисеміти. Я просто вважаю, що вони нерозважливі, морально несерйозні і нерозумні.

Звісно, межу між антисемітизмом і звичайною моральною дурістю дещо складно розгледіти — і я не впевнений, що її завжди важливо знаходити. Я не впевнений, що має значення, чому людина не може відрізнити колатеральні втрати у вимушеній війні від свідомих актів геноциду і садизму, які культ смерті відзначає як релігійне таїнство. Наші вулиці заполонили люди, які буквально з усіх ніг кинулися показувати, що не можуть відрізнити тих, хто навмисно вбиває немовлят, від тих, хто ненароком вбиває їх, доклавши величезних зусиль, щоб уникнути жертв, захищаючись від людей, які щойно навмисно катували і вбивали невинних чоловіків, жінок, і так… дітей. І які готові робити це знову за будь-якої нагоди, і які використовують своїх же невинних некомбатантів як живий щит. Якщо в цій ситуації ви приймаєте обидві сторони — або ще гірше, якщо ви підтримуєте неправильну сторону: якщо ви розмахуєте прапором людей, які навмисно вбивають некомбатантів, вбивають батьків на очах у дітей і дітей на очах у батьків, спалюють людей живцем на музичному фестивалі, присвяченому “миру”, обезголовлюють людей і тягають їхні розчленовані тіла вулицями, і все це під вигуки “Бог великий”. Якщо ви визнаєте людяність справжніх варварів, демонізуючи при цьому людей, яких насправді непокоять воєнні злочини і які днями розкидають листівки і дзвонять на мобільні телефони, намагаючись змусити некомбатантів покинути певні будівлі перед бомбардуванням, тому що ці будівлі стоять над тунелями, заповненими геноцидальними одержимими — які, знову ж таки, щойно завзято катували і вбивали сім’ї так, ніби це було релігійним таїнством, тому що для них це і є релігійне таїнство. Якщо ви стали, пихато і ханжеськи, не на той бік цієї асиметрії — цієї величезної прірви між дикістю і цивілізацією, — маршируючи в штанях для йоги по кампусу університету Ліги плюща, я не впевнений, що має значення те, що ваша моральна плутанина пов’язана з тим, що ви просто ненавидите євреїв. Чи є ви антисемітом, чи просто апологетом звірства — напевно, несуттєво. Ключовим моментом є те, що ви небезпечно заплуталися в моральних нормах і політичних симпатіях, які роблять життя в цьому світі вартим того, щоби його прожити.

Більше того, ви навіть не переймаєтеся тим, чим, як ви думаєте, переймаєтеся, тому що ви не бачите, що ГАМАС і джигадисти загалом є головною причиною всіх страждань і дисфункцій, які ми бачимо не лише в Ґазі, але й у всьому мусульманському світі. Ґаза — це лише “в’язниця під відкритим небом”, тому що її демократично обраний уряд — джигадистська організація, яка прагне перетворити на мучеників усіх палестинців заради задоволення вбивати євреїв. Раціональний уряд Ґази, який дбає про долю своїх громадян, міг би зробити з цієї смужки землі на березі Середземного моря щось прекрасне — або принаймні не жахливе. Але ГАМАС витратив мільярди доларів на тероризм. Страждання Ґази зумовлені тим, що нею керує культ смерті, від якого Ізраїлю доводиться постійно захищатися. Фраза, яку ви постійно чуєте від захисників Ізраїлю, — “якби палестинці склали зброю, був би мир; якби ізраїльтяни склали зброю, був би геноцид” — виявляється правдою.

Але зараз студенти наших найкращих університетів зривають плакати із зображенням заручників, яких утримує ГАМАС, деякі з них — американці, а деякі — діти, уявляючи, ніби вони підтримують палестинську сторону. Це ошелешує. У нас є ЛГБТК-активісти, які підтримують ГАМАС, хоча вони не прожили б і дня в Ґазі, тому що всіх, кого підозрюють у гомосексуальності, ГАМАС скидає з дахів будинків. Їх безпосередньо підтримує Іран, де гомосексуальних людей регулярно вішають.

У нас є феміністичні організації, такі як “CodePink”, які підтримують ГАМАС і звинувачують ізраїльтян у геноциді. Чи розуміють вони, як ГАМАС ставиться до жінок? Чи підтримувала “CodePink” жінок Ірану, яких кидали до в’язниці і навіть убивали за те, що вони наважилися показати своє волосся на людях? Чи усвідомлюють вони, що в усьому мусульманському світі до жінок ставляться як до власності і що це не випадковість? В ісламі головна ідея щодо жінок полягає в тому, що вони є громадянами другого сорту і власністю чоловіків. Замість того, щоби підтримати право жінок і дівчат не жити як рабиням, західні ліберали підтримують право теократів поводитися зі своїми дружинами і дочками так, як їм заманеться, аби тільки ці теократи були мусульманами.

Якщо з цього виливу ненависті і моральної плутанини і вийде щось хороше, то це буде кінець ідентитарної політики лівих. Моя подруга була на відкритті виставки, де пропонували закуски, і одна знайома підійшла до неї та запитала, чи не застрягла у неї в зубах їжа. А моя подруга відповіла: “Ні, твої зуби ідеально білі і красиві”. На жаль, жінка сама була чорношкірою і розцінила асоціацію термінів “білі” і “красиві” як мікроагресію. Вона дуже образилася і обурено пішла геть. Невже вона хотіла мати коричневі зуби? Я не знаю про цю людину більше нічого, крім цього випадку, але гарантую вам, що ця подвижниця соціальної справедливості абсолютно плутається в питаннях Ізраїлю, ГАМАСу та джигадизму. Це людина, для якої слова є насильством, а вбивства жінок і дітей ножами або спалення їх живцем — цілком виправдана реакція на “гноблення”. Більшість елітарних кіл на Заході — науковці, Голлівуд, медіа, неприбуткові організації — тією чи іншою мірою отруєні цим психозом соціальної справедливості, коли уявна шкода сприймається як екзистенційна проблема, а від чистого зла легко відмахуються або навіть святкують його як моральну перемогу.

У попередньому подкасті я стверджував, що яскраву етичну межу між Ізраїлем та його ворогами можна побачити в питанні про “живі щити”. Є люди, які їх використовують, і є люди, яких вони стримують, нехай і недосконало. ГАМАС розмістив свою штаб-квартиру в Ґазі під лікарнею. Повторюся: ГАМАС розмістив свою штаб-квартиру в Ґазі під лікарнею. Знову ж таки, уявіть собі, що таке роблять євреї Ізраїлю, і уявіть собі, як мало це важило б для ГАМАСу, якби вони так вчинили. ГАМАС каже людям залишатися в Ґазі, і навіть фізично перешкоджає їм виїхати, щоби вони загинули від ізраїльських бомб. Вони використовують своїх людей як живий щит — на додаток до понад 200 заручників, яких вони захопили з цією метою. Ніхто не турбується про палестинських жінок і дітей менше, ніж ГАМАС. Якими б жахливими не були кадри, що надходять з Ґази, саме ГАМАС слід звинувачувати в загибелі людей там. Ви закликаєте до припинення вогню зараз? Перемир’я було 6 жовтня. ГАМАС порушив його, навмисно вбивши понад 1 400 невинних людей.

Звісно, Ізраїль повинен дотримуватися найвищих етичних стандартів ведення війни. З двох причин: по-перше, тому що він повинен. ЦАГАЛЬ має робити все можливе, щоби мінімізувати втрати невинних життів. І, по-друге, вони повинні дотримуватися найвищих етичних стандартів, тому що решта світу буде вимагати від них неможливих.

Подивіться на ці протести, які ми спостерігаємо по всьому світу і які почалися ще до того, як Ізраїль скинув першу бомбу. Тепер, коли жертвами стали кілька тисяч палестинців, міста по всьому світу киплять від люті. Але Асад убив сотні тисяч своїх одновірців-мусульман у Сирії. Саудівці вбили понад 100 000 мусульман в Ємені. Де ж протести? Нікого це не хвилює, а найменше — мусульман. Їх хвилює, лише коли ці жертви спричиняють немусульмани — і особливо, коли це роблять євреї. Організація Об’єднаних Націй (ООН) регулярно засуджує Ізраїль, однак ООН не змогла засудити ГАМАС за звірства, скоєні ним 7 жовтня.

Коли 100 000 людей збираються в центрі Лондона на підтримку ГАМАСу — у нас проблема.

Як я вже казав, я не знаю, чи наземне вторгнення є правильним підходом. Але немає сумнівів, що Ізраїль повинен був діяти; він повинен знищити ГАМАС; і, до чого б він не вдавався, у процесі гинутимуть некомбатанти. Знову ж таки, це вина ГАМАСу.

Але проблема значно більша, ніж ГАМАС. Цивілізовані люди в усьому світі — як немусульмани, так і мусульмани — не мають іншого вибору, окрім як боротися з джигадизмом. Це стало абсолютно очевидно після 11 вересня 2001 року, але зараз це має бути більш очевидним. Для Ізраїлю 7 жовтня було набагато гіршим, аніж 11 вересня для Америки. Тут годі й порівнювати. Виявлена загроза для Ізраїлю дійсно є екзистенційною. Однак, у довгостроковій перспективі, я думаю, що загроза джигадизму є екзистенційною і для Заходу.

Це вимагає набагато довшої розмови про те, що робити з джигадизмом. Я вважаю, що більша частина нашої відповіді на нього має бути прихованою. Я не знаю, чому ізраїльтяни чи американці, чи британці, чи будь-хто інший має брати на себе відповідальність за щось. Скільки б часу це не зайняло, члени ГАМАСу, “Гезболли”, “Аль-Каїди, “Ісламської держави”, “Аль-Шебаб”, “Боко Харам”, пакистанського “Талібану” і кожної іншої джигадистської організації на Землі повинні розуміти кожен день свого життя, що мученицька смерть, якої вони прагнуть, буде їм забезпечена. Джигадизм має бути знищений усіма можливими способами — логістично, економічно, інформаційно, але також і в самому матеріальному сенсі, що означає вбивство великої кількості джигадистів. Ми можемо сперечатися з їхніми симпатиками. І ми можемо сподіватися дерадикалізувати їх. Але ми також повинні вбивати переконаних джигадистів. Це не звичайні антагоністи з раціональними вимогами. Це не люди, які хочуть того ж, що й ми. Це не політика, і це ніколи не буде політикою. Це дуже довга війна.

Пожертвуй на Креативний фонд The Arc

Твоя допомога підтримує
наших авторок і інших креативниць

Зробити донейт
Promo

Ще у 2016 році я випустив епізод цього подкасту під назвою “Чого насправді хочуть джигадисти?” (“What Do Jihadists Really Want?”), який ґрунтувався на номері журналу “Дабік” (“Dabiq”), який випускає “Ісламська держава”. Ви можете послухати його для більш детальної інформації.4 Ви також можете прочитати книгу, яку я написав разом із Мааджидом Навазом “Іслам і майбутнє толерантності” (“Islam and the Future of Tolerance”), щоби краще зрозуміти мої міркування на цю тему.5 Джигадистська ідеологія не має нічого спільного ні з Ізраїлем, ані з американською зовнішньою політикою, ні з колоніалізмом, ані з будь-якими іншими раціональними претензіями, і немає жодних поступок, на які може піти будь-яке цивілізоване суспільство, щоб її заспокоїти.

Останніми роками ми забули про джигадизм. Але він нікуди не зник. Що б хто не думав про наше виведення військ з Афганістану, джигадисти скрізь сприйняли його як перемогу — і наслідки цього ще доведеться відчути. На Заході ми, як правило, залишаємося в блаженному невіданні щодо ісламського тероризму (який є просто іншою назвою джигадизму), якщо це не відбувається в США чи Європі. Ми не помічаємо звірств джигадистів в Афганістані, Пакистані чи Індії, не кажучи вже про десяток чи близько того країн Африки, які страждають від них практично безперервно. І ми абсолютно не знаємо про зірвані плани, яких було багато.

Як я вже казав, ми також схильні мислити в термінах “тероризм” або “насильницький екстремізм”, і хоча я сам використовую ці слова, ми повинні зосередитися на джигадизмі, тому що це основне ідеологічне переконання.

Самі джигадисти не є єдиним фронтом. Існує дуже глибокий розкол між сунітами і шиїтами — попри те, що деякі групи співпрацюють між собою, як ми бачимо у випадку з ГАМАСом та іранським режимом. І навіть серед джигадистів однієї віри існують міжусобні розбіжності. Навіть афганські та пакистанські таліби зараз не ладнають між собою. І це дуже добре. Хочеться сподіватися, що в нас є армія розумних людей із необхідними мовними навичками, які цілодобово сіють ненависть і плутанину серед джигадистських угруповань. Але всі джигадисти єдині у своїй ненависті до ліберальних, західних цінностей, у своїй упевненості в раю і у своєму бажанні перетворити цей світ на бійню задля слави Божої.

Ми не можемо толерувати джигадистів. Ми не можемо дозволити їм іммігрувати в наші відкриті суспільства. І під “нами” я маю на увазі не лише немусульман, я маю на увазі всіх мусульман, які хочуть жити притомним життям у 21 сторіччі. У випадку Ізраїлю та Палестини палестинці повинні позбутися своїх джигадистів. А якщо це неможливо, то й стабільний мир із палестинцями неможливий.

Але ця проблема набагато більша, ніж Ізраїль чи навіть глобальний антисемітизм. Витратьте трохи часу на читання про те, як “Ісламська держава” ставиться до шиїтів. Подивіться на історію тероризму в Пакистані чи Індії. Якщо хочете зробити це абсолютно безболісно, подивіться “Готель Мумбаї” (“Hotel Mumbai”) — це прекрасний фільм, який розповідає про терористичні атаки в Мумбаї у 2008 році, здійснені пакистанським угрупованням “Лашкар-е-Таїба”. Якщо ви забули, близько десятка джигадистів убили понад 160 людей у Мумбаї, багато з них у “Taj Hotel”, і фільм показує це з жорстоким реалізмом. І хоча вони вбили і євреїв, причому в єврейському центрі, цей напад не стосується Ізраїлю, Америки, раси чи так званого “колоніалізму поселенців” або будь-яких інших чинників, на яких зациклилися ліві “попутники” після 7 жовтня. Дійсно, це найменш нудне домашнє завдання, яке вам коли-небудь дадуть. Подивіться “Готель Мумбаї”, і як тільки почнуться вбивства, запитайте себе, як можна жити з цими людьми чи то на Сході чи на Заході, мусульманам чи немусульманам.

Інтуїція підказує, що для того, щоби вирішити проблеми на Близькому Сході, ми повинні зрозуміти їх у всій їхній глибині та складності. А для цього найважливіше розібратися з так званим “історичним контекстом”. Але в намаганні по-справжньому зрозуміти цей конфлікт і те, чому він такий нерозв’язний, історичний контекст лише відволікає — кожна хвилина, витрачена на розмови про щось інше, крім джигадизму, є моментом, коли кисень морального здорового глузду залишає кімнату.

Неможливо розібратися з цим, посилаючись на історію, тому що будь-яка група може довільно вирішити, що виставити на шкалі своєї машини часу. У будь-якому разі, євреї в Ізраїлі — “корінний народ”. Британці — колонізатори. Колонізатори мають кудись повертатися. Куди могли повернутися євреї? Євреї постійно проживали на території сучасного Ізраїлю протягом тисячоріч. Більшість недавніх іммігрантів-євреїв з Іраку, Сирії, Ємену, Лівії та інших країн із мусульманською більшістю були вигнані зі своїх домівок мусульманськими сусідами після 1948 року, як колективне покарання за заснування Ізраїлю. Хтось говорить про їхнє право на повернення? Переміщені особи є всюди на Землі, але тільки палестинців перетворили на глобальний фетиш із їхнім правом на повернення.

До речі, якщо історії крадіжки землі та гноблення достатньо, щоби породити геноцидальний тероризм, то де ж корінні американці-смертники? Де тибетські буддисти-смертники? Чи усвідомлюєте ви, скільки гноблення вони зазнали від китайців? Де палестинські християни-смертники? (Я думаю, що один був.) Правда в тому, що ідеї мають значення. Те, у що люди вірять, має принципове значення. Упевненість у раю і в мучеництві як способі туди потрапити — одна з найсильніших меметичних отрут, які коли-небудь створив людський розум. Який би історичний, політичний чи економічний контекст ви не хотіли застосувати до Ізраїлю та Палестини, джигадизм є реальним; його наміри стосовно євреїв, невірних і відступників є геноцидальними; і це є глобальною проблемою, оскільки джигадизм користується жахливим рівнем підтримки в усьому мусульманському світі, попри те, що він несе відповідальність за значно більше смертей і руйнувань серед мусульман, аніж акти самооборони Ізраїлю за весь час.

Останні 20 років ми роззуваємося в аеропортах не тому, що багато фанатичних євреїв прагнуть підірвати себе в літаках.

Очевидно, що в мусульманському світі цілі групи населення фактично є заручниками релігійних фанатиків, що їх контролюють — і, безумовно, великий відсоток палестинців підпадає під цей опис, так само, як і значна частина населення Ірану. Але дуже легко недооцінити, наскільки велика прихильність до джигадистського проєкту серед мусульман, які самі активно не ведуть джигад. І це моторошно усвідомлювати. Коли 100 000 людей збираються в центрі Лондона на підтримку ГАМАСу — у нас проблема. Звісно, питання про те, скільки з цих людей дійсно підтримують джигад, залишається відкритим. Але вважати, що їх дуже мало, — це чиста омана. Ми повинні виграти війну ідей із цими людьми. Бо, щоби майбутнє було хоч трохи терпимим, переважна більшість мусульман має відмовитися від джигадизму й об’єднатися з немусульманами в боротьбі проти нього. Коли сотні тисяч людей зберуться в Лондоні, щоби засудити ГАМАС, “Ісламську державу” чи будь-який інший конкретний випадок жорстокості джигадистів, без ніякого прийняття обох сторін, тоді ми знатимемо, що досягли певного прогресу. Коли мусульмани мільйонами вийдуть на вулиці на знак протесту не проти карикатур на пророка Мугаммеда, а проти вбивства карикатуристів їхніми ж релігійними фанатиками, ми знатимемо, що безмежне майбутнє плюралістичної толерантності можливе.

Так, зараз у світі є багато інших проблем: це і війна в Україні, і можливість конфлікту між США та Китаєм. Деякі з цих проблем здаються набагато більшими, ніж джигадизм, але всі вони допускають певну раціональну основу для переговорів і компромісів. Як би погано не йшли справи з росіянами чи китайцями, вони не скандують: “Ми любимо смерть більше, ніж американці та європейці люблять життя!”. Тільки джигадизм здатен перетворити наше майбутнє на фільм про зомбі. Джигадисти — це ворог, з яким неможливо досягти жодного раціонального чи прагматичного компромісу — ніколи.

Тож, як я вже неодноразово казав, мусульманський світ повинен виграти війну ідей із самим собою, і, можливо, кілька громадянських воєн. Він має дерадикалізувати себе. Він повинен перетворити доктрину джигаду на щось значно милосердніше, ніж вона є, і він повинен припинити підтримувати своїх релігійних фанатиків, коли вони вступають у конфлікт із немусульманами. Ось що таке токсичність: мусульмани підтримують інших мусульман, незалежно від того, наскільки соціопатичною і божевільною є їхня поведінка. І якщо мусульманський світ і політичні ліві не можуть протистояти джигадизму, то це лише питання часу, коли їхня моральна сліпота остаточно утвердить правий авторитаризм на Заході. Якщо світські ліберали не створять безпечні кордони, це зроблять християнські фашисти.

Минуле може мати дві сторони, але сьогодення насправді їх не має. Є дві сторони історії про те, як палестинці і євреї прийшли до боротьби за землю на Близькому Сході. Розуміння всього цього є важливим, і я вважаю, що важливо розуміти цинічну гру, в яку арабський світ грає з тяжким становищем палестинців упродовж останніх 50 років. Якщо коли-небудь буде досягнуто стабільного політичного врегулювання між Ізраїлем і палестинцями, то це потягне за собою повне відділення фактів від усієї пропаганди, яка їх затемнює, при цьому не забуваючи про проблему джигадизму. Це також призведе до того, що релігійні божевільні з єврейського боку відійдуть на другий план. Як я вже казав, будівництво поселень було суцільною провокацією. Але навіть із погляду релігійного фанатизму зараз насправді немає двох сторін, про які варто говорити. Які б жахливі речі не робили часом ізраїльські поселенці — а це злочини, за які вони повинні бути притягнуті до відповідальності, — загалом світ не має проблеми з єврейськими релігійними фанатиками, які нападають на мусульман у їхніх мечетях і школах. Ви буквально не можете відкрити єврейську школу в Парижі, тому що ніхто її не застрахує. Так, є божевільні з обох сторін, але наслідки їхнього божевілля нерівнозначні — навіть віддалено нерівнозначні. Останні 20 років ми роззуваємося в аеропортах не тому, що багато фанатичних євреїв прагнуть підірвати себе в літаках.

Існує яскрава межа між добром і дуже специфічною формою зла, яку ми повинні тримати в полі зору. Це зло поганих ідей — ідей настільки поганих, що вони можуть зробити неможливим життя навіть поруч зі звичайними людьми.

Є аудіозапис від 7 жовтня, який коментували багато людей. Це запис телефонного дзвінка члена ГАМАСу своїй родині, який він зробив під час масового вбивства невинних чоловіків, жінок і дітей. Чоловік в екстазі розповідає батькові, матері і, здається, братові, що він щойно власноруч убив десять євреїв. Він щойно вбив чоловіка і дружину, і тепер дзвонить своїй сім’ї з телефону вбитої жінки.

Ось часткова розшифровка того, що він сказав:

“Привіт, тату, відкрий мій WhatsApp, і ти побачиш усіх вбитих. Подивися, скількох я вбив власними руками! Твій син вбив євреїв!”.

І його батько каже: “Нехай Бог береже тебе”.

“Тату, я говорю з тобою з телефону єврейської жінки. Я вбив її, і я вбив її чоловіка. Я вбив десятьох власними руками! Тату, десятьох власними руками! Тату, відкрий WhatsApp і подивись, скількох я вбив, тату. Відкрий телефон, тату. Я дзвоню тобі у WhatsApp. Відкрий телефон, давай. Тату, я вбив десятьох. Десятьох власними руками. Їхня кров на їхніх руках. [Припускаю, що це посилання на Коран, — примітка автора] Передай телефон мамі”.

А батько каже: “О, сину мій. Нехай Бог благословить тебе!”.

“Присягаюся, десятьох — власними руками. Мамо, я вбив десятьох власноруч!”.

А батько каже: “Нехай Бог поверне тебе додому неушкодженим”.

“Тату, повернися до WhatsApp зараз. Тату, я хочу зробити пряму трансляцію”.

А мати тепер каже: “Як би я хотіла бути з тобою”.

“Мамо, твій син — герой!”.

А потім вочевидь своїм товаришам він кричить: “Вбити, вбити, вбити, вбити їх!”.

А потім на зв’язок виходить його брат, питає, де він. І він називає братові місто, а потім каже: “Я вбив десятьох! Десятьох власними руками! Я говорю з тобою по телефону єврея!”.

А брат каже: “Ти вбив десятьох?”.

“Так, я вбив десятьох. Присягаюся!”.

Тоді він каже: “Я перший, хто прийшов із захистом і допомогою Аллага! [Безперечно, це ще одне посилання на Писання] Підніми голову, батьку. Пишайся мною! Подивись у WhatsApp на тих, кого я вбив. Відкрий мій WhatsApp”.

А його брат каже: “Повертайся. Повертайся”.

А він каже: “Що значить повертайся? Повернення немає. Або смерть, або перемога! Моя мати народила мене для релігії. Що з тобою? Як я можу повернутися? Відкрий WhatsApp. Побачиш мертвих. Відкрий його”.

І мати ніби намагається зрозуміти, як відкрити WhatsApp… 

“Відкрий WhatsApp на своєму телефоні і подивись на мертвих, як я вбив їх власними руками”.

А вона каже: “Добре, пообіцяй, що повернешся”.

Я не розмовляю арабською, і мені здається, що не кожне слово в поширюваному аудіо було перекладено, але я думаю, що суть ми зрозуміли. Коли я говорив про це з Ґремом Вудом, він сказав, що, на його думку, батько і мати звучали більш шокованими і стурбованими, ніж будь-що інше, що цілком зрозуміло. Але я хочу сказати, що цей аудіозапис — це більше, ніж просто найгірша реклама WhatsApp з коли-небудь створених. Це вікно в культуру. Як я сказав Ґрему, це не той дзвінок, який міг би зробити з В’єтнаму американець, який щойно брав участь у масовому вбивстві в Сонгмі. Це також не та батьківська реакція, яку можна було б очікувати від американської сім’ї, якби їхній любий син зателефонував їм із поля вбивств. Я маю на увазі, яким би жахливим не був В’єтнам, чи можете ви уявити собі дзвінок до Небраски: “Мамо, я власноруч убив десятьох! Я вбив жінку та її чоловіка, і я дзвоню з телефона мертвої жінки. Мам, твій син — герой!”. Розумієте, що це була б повна аберація, навіть у крайньому випадку?

Цей дзвінок не був повною аберацією. Це не Тед Банді дзвонив своїй мамі. Це був пересічний член ГАМАСу — угруповання, яке все ще може виграти вибори сьогодні, особливо на Західному березі річки Йордан, який дзвонив звичайній палестинській родині, і сам факт цього дзвінка, не кажучи вже про його зміст, дещо говорить про культуру палестинців загалом.

Важливо зазначити, що не лише члени ГАМАСу, але й звичайні жителі Ґази, схоже, брали участь у тортурах і вбивствах невинних ізраїльтян, а також у захопленні заручників. Скільки їх було? І скільки пересічних жителів Ґази танцювали на вулицях і плювали на захоплених жінок і дівчат, яких після зґвалтування і катувань виставляли перед ними напоказ? Який відсоток палестинців у Ґазі або на Західному березі річки Йордан, багато з яких, як кажуть, ненавидять ГАМАС за їхню корупцію, некомпетентність і жорстокість, а втім, із чистим сумлінням підтримують те, що вони зробили 7 жовтня, з огляду на власні переконання щодо євреїв і етики джигаду? Я не знаю, але впевнений, що відповіді на ці питання були б досить тривожними. Ми говоримо про культуру, яка навчає ненависті до євреїв і любові до мучеництва у своїх початкових школах, багато з яких фінансує ООН.

Звичайно, весь цей жах посилюється іронією, що євреї, вбиті 7 жовтня, здебільшого були переконаними лібералами і борцями за мир. ГАМАС убив людей, які як волонтери возили хворих палестинців до Ізраїлю на лікування. Вони вбили найбільш ідеалістичних людей у Ізраїлі. Вони ґвалтували, катували і вбивали молодих людей на фестивалі транстанцювальної музики, присвяченому миру, половина з відвідувачів якого, ймовірно, була під МДМА і не відчувала нічого, крім любові до всього людства, коли прийшли джигадисти. З погляду культурної і моральної дистанції це все одно, що довбані вікінги з’явилися на фестивалі “Burning Man” і вирізали всіх, хто потрапив їм на очі.

Лишень подумайте, що сталося на музичному фестивалі “Supernova”: щонайменше 260 людей було вбито у найбільш садистські та жахливі способи. Обезголовлені, спалені живцем, підірвані гранатами… І з боку джигадистів це не було помилкою. Не те, що якби вони знали, що було в серцях цих прекрасних молодих людей, вони б подумали: “Боже мій, ми вбиваємо не тих. Ці люди нам не вороги. Ці люди сповнені любові та співчуття і не хочуть нічого іншого, ніж жити в мирі з нами”. Ні, справжній жах полягає в тому, що, згідно з переконаннями джигадистів, це були саме ті люди, яких будь-який добрий мусульманин повинен вбити і відправити в пекло, де вони будуть вічно мучитись у вогні. З погляду джигадистів тут немає ніякої помилки. І немає підстав для каяття. Будь ласка, засвойте цей факт: для джигадиста весь цей садизм — катування і вбивство безпорадних, переляканих людей — є актом поклоніння. Це таїнство. Це не якесь огидне відступлення зі шляху до Бога. Це не зупинка духовного поступу, а тим більше не гріх. Це те, що ви робите на славу Божу. Це те, що робив сам Мугаммед.

Ніщо не замінить розуміння того, чого насправді хочуть і у що вірять наші вороги. Я впевнений, що багатьом із вас, хто слухає це, навіть неприємно, що я використовую термін “ворог”, тому що ви не хочете вірити, що у вас є вороги. Я це розумію. Але ви повинні зрозуміти, що люди, які вбили понад 1 400 невинних чоловіків, жінок і дітей в Ізраїлі 7 жовтня, щиро сповідували свою релігію. Вони були настільки ж духовними, з їхнього погляду, як і транстанцюристи на фестивалі “Supernova” зі свого. Вони були однаково віддані своїм найвищим цінностям. Однаково піднесені. Екстатичні. Приголомшені своїм щастям. Вони не хотіли б ні з ким помінятися місцями. Нехай ця картина закарбується у вашому мозку: вони кричали “Аллагу Акбар” (“Бог великий”) цілий день, вбиваючи жінок і дітей. І цих людей зараз прославляють по всьому світу ті, хто точно розуміє, що вони скоїли. Так, багато хто з тих студентів у Гарварді, Стенфорді та Корнеллі — просто ідіоти, яким ще багато чого треба дізнатися про світ. Але в мусульманській громаді, а це і натовпи в Лондоні, і Сіднеї, і Брукліні, ГАМАС прославляють люди, які точно розуміють, що ними керує.

Знову ж таки, подивіться “Готель Мумбаї” або прочитайте книжку про “Ісламську державу”, щоби побачити джигадизм в іншому контексті — де немає буквально жодної зі змінних, які люди вважають важливими. Там немає ні поселенців, ані блокад, ані щоденних принижень на блокпостах, ані різних інтерпретацій історії — і все ж ми маємо те саме гротескне спотворення духовного пориву, ту саму потойбічність, обрамлену вбивством, те саме абсолютне зло, яке не потребує присутності злих людей, а лише спантеличених — просто тих, що істинно вірять.

Звісно, зараз ми можемо зробити все можливе, щоби знизити температуру. І ми можемо вірити, що новинний цикл буде зайнятий іншою історією. Ми можемо знову переключити нашу увагу на Росію або Китай, або зміну клімату, або проблему контролю штучного інтелекту, що я і робитиму в цьому подкасті, але проблема джигадизму і набагато ширша проблема симпатії до нього нікуди не подінуться. І цивілізовані люди — як немусульмани, так і мусульмани — повинні дати з цим раду. Як я вже говорив у попередньому подкасті на цю тему: ми всі зараз живемо в Ізраїлі. Просто більшість із нас цього ще не усвідомили.

Інші оповіді Сема Гарріса
Інші оповіді, ілюстровані Оленкою Загородник

Ця оповідь є перекладом подкасту Сема Гарріса від 7 листопада 2023 року.
Публікується з дозволу автора

  1. Sam Harris. Episode 340: “The Bright Line Between Good and Evil”. November 7, 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/odsok (Станом на грудень 2023). ↩︎
  2. ЦАГАЛЬ — Армія оборони Ізраїлю, сформована 1948 року невдовзі після проголошення незалежності Ізраїлю. ↩︎
  3. Fondation pour l’innovation politique (Fondapol). Islamist Terrorist Attacks in the World 1979–2021. September 2021. [Online]. Доступно: http://surl.li/odsqr (Станом на грудень 2023). ↩︎
  4. Sam Harris. Episode 43: “What Do Jihadists Really Want?”. August 17, 2016. [Online]. Доступно: http://surl.li/odtag (Станом на грудень 2023).
    ↩︎
  5.  Sam Harris. Islam and the Future of Tolerance, 2015. [Online]. Доступно: http://surl.li/odtoe (Станом на грудень 2023). ↩︎
Оповідь, Роберт Маккі

Оповідь

Роберт Маккі

Ця книга — про основоположні принципи оповідного мистецтва та ремесло письменництва, а не черговий збірник рецептів про те, як підігріти залишки голлівудського бенкету. 

Рецепта для написання оповіді, що гарантував би успіх, не існує. Оповідь забагата на загадки, надмірно складна і гнучка, тому її неможливо охопити єдиною формулою. Передусім письменнику слід осягнути форму оповіді.