ОCЬ УЖЕ МІСЯЦЬ,1 як ГАМАС напав на Ізраїль, вбивши близько 1 500 людей і захопивши понад 200 заручників. І вже тиждень, відколи почалося наземне вторгнення Ізраїлю в Ґазу. Як і багато людей, я стурбований тим, що масовані бомбардування Ґази (а тепер ще й вторгнення) можуть бути помилкою. Я не кажу, що Ізраїль не повинен відповісти і знищити ГАМАС, — безперечно, повинен. І я сказав би, що він також має знищити і “Гезболлу” — і, зрештою, вони і ми повинні ліквідувати кожну джигадистську організацію, яка може вплинути на нашу безпеку в майбутньому. Але, можливо, існують інші способи знищення ГАМАС, які краще відповідали б інтересам Ізраїлю і призвели б до менших жертв з палестинського боку.
Очікувано, супутні втрати в Ґазі переконали значну частину світу в тому, що справжнім агресором тут є Ізраїль. Звісно, багато лівих почали говорити про це ще до того, як Ізраїль скинув першу бомбу, у той момент, коли стало зрозуміло, що ГАМАС вчинив звірства, які заледве можна уявити можливими в сучасному світі. Той факт, що мільйони людей не справилися з моральною арифметикою або впевнено дали неправильну відповідь, само собою становить величезну проблему для відкритих суспільств у всьому світі — бо такі речі не мають збивати з пантелику. ГАМАС отримував садистське задоволення від катувань і вбивств некомбатантів, що мало б миттєво дати зрозуміти кожному, тим паче — кожному в університетському містечку, що джигадистські угруповання на кшталт ГАМАСу є постійними ворогами цивілізації.
Отже, Ізраїлю дійсно доводиться вести війну, але я боюся, що наземне вторгнення в Ґазу може бути помилкою. Інший підхід вже обговорювали в кількох контекстах: я вважаю, що Джоко Віллінк запропонував щось подібне у своєму подкасті (як багато з вас знає, Джоко — “морський котик”, який був командиром у битві за Рамаді. Тож він багато знає про ведення бойових дій у місті та антиповстанську тактику). Схожу ідею нещодавно описав Брет Стівенс у статті для “Нью Йорк Таймс” (“New York Times”), рекомендуючи Ізраїлю забезпечити гуманітарні коридори, щоби цивільне населення могло покинути північну частину Ґази, а також створити безпечні зони на півдні і, можливо, у самому Ізраїлі, де люди могли б бути захищені. І тоді ЦАГАЛЬ2 міг би просто заморити голодом ГАМАС у їхніх тунелях, без значно масштабніших бомбардувань, не кажучи вже про повноцінне наземне вторгнення. Можливо, є причини, чому це не спрацює, — таке цілком можливо. Цей варіант, безперечно, вартував би багато часу, адже ГАМАС витратив більшу частину ресурсів Ґази — мільярди доларів гуманітарної допомоги, призначеної для палестинців, — на будівництво сотень кілометрів тунелів і забезпечення їх їжею, водою і паливом, щоби вести джигад, у той час як світ покладає на Ізраїль відповідальність за злидні палестинського народу. Палестинці Ґази позбавлені їжі, води, палива й більшості інших благ завдяки ГАМАСу.
Тому я не можу сказати, чи ця ідея облоги дійсно хороша. Але якби така облога була можливою, вона мала б очевидні переваги. Це стало б чітким сигналом про прагнення не завдавати шкоди невинному цивільному населенню, хоча дехто неминуче постраждає, оскільки ГАМАС використовує все суспільство як живий щит, і немає сумнівів, що деякі не такі вже й невинні цивільні особи прибуватимуть на гуманітарні блокпости як терористи-смертники, що призведе до жахливих цивільних втрат, навіть попри те, що Ізраїль докладає величезних зусиль для захисту мирного населення. Але такий підхід позбавив би ГАМАС довгої серії пропагандистських перемог, заснованих на жахливих кадрах, які надходять з Ґази. Втім, все це зрештою може виявитися спірним. Тому що, як я уже сказав, значна частина світу стала на бік ГАМАСу ще до того, як впала перша ізраїльська бомба. І саме це дуже вражає, є небезпечним і заслуговує на критику.
Поки війна триває, я впевнений, що робитиму подкасти, в яких намагатимусь зрозуміти, як ми до цього дійшли й куди все це рухається. А поговорити є про що: зокрема про приголомшливий провал ЦАГАЛЬ, через який Ізраїль виявився таким незахищеним, і співмірні провали уряду Нетаньягу. Гостро стоїть питання про те, як Америка і наші союзники можуть підтримати Ізраїль, уникнувши при цьому Третьої світової війни. Я, певна річ, задаюся питанням, чи є війна з Іраном зараз більш чи менш неминучою — і, звісно, Іран є прямим союзником Росії. Також постають довгострокові питання про те, чи взагалі мислимий мир між Ізраїлем і палестинцями. Чи є можливим рішення “дві держави [для двох народів]”? А чи можливе рішення “одна держава [для двох народів]”? Я справді не маю уявлення, на що раціонально сподіватися наразі.
Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!
Однак я хочу сказати дещо про надзвичайне моральне спантеличення, яке ми спостерігаємо останніми тижнями. Частково це був просто відвертий антисемітизм, про який я також буду говорити, але значною мірою це дійсно спантеличення. Більшість людей на Заході все ще не розуміють проблеми джигадизму. Ми часто говоримо про “тероризм” і “насильницький екстремізм” узагальнено. І нам кажуть, що будь-який зв’язок між цим злом і доктриною ісламу є надуманим, і нічим іншим, аніж проявом “ісламофобії”. До речі, термін “ісламофобія” вигадали в 1970-х роках іранські теократи саме для того, щоби запобігти будь-якій критиці ісламу, а секуляризм подати як форму упередження. Іслам — це система ідей, яку поділяють люди різних рас і національностей. Цим він схожий на християнство. На відміну від юдаїзму, християнство та іслам є агресивно місіонерськими релігіями, які навертають людей звідусіль. Люди постійно критикують доктрини християнства і переймаються їхнім політичним та соціальним впливом, але ніхто не плутає це з нетерпимістю до християн як до людей, а з расизмом і поготів. Не існує такого поняття як “христофобія”. Як хтось колись сказав (це був не Крістофер Гітченс, але дуже схоже на нього): “Ісламофобія — це термін, який створили фашисти, а використовують боягузи, щоби маніпулювати ідіотами”.
У будь-якому разі, християни-фундаменталісти і ортодоксальні євреї не схильні до плутанини щодо проблеми джигадизму, тому що вони розуміють силу релігійних переконань, чого не скажеш про світських людей. Ми вважаємо, що люди скрізь, по суті, хочуть одного й того ж: вони хочуть жити в безпеці та достатку. Вони хочуть чистої питної води і хороших шкіл для своїх дітей. І ми вважаємо, що якщо цілі групи людей починають поводитися вкрай деструктивно (наприклад, займатися суїцидальним тероризмом проти некомбатантів), то, напевно, їх довели до крайнощів інші люди. Що може перетворити звичайних людей на терористів-смертників і що може змусити величезну кількість сусідів вшановувати їх як мучеників, як не те, що все їхнє суспільство довела до божевілля гнобленням і приниженням якась зловмисна сила? Отже, у випадку з Ізраїлем багато людей вважають, що моторошна історія палестинського тероризму просто свідчить про те, наскільки серйозною була несправедливість з ізраїльського боку.
Є багато підстав для критики Ізраїлю, зокрема розширення ним поселень на спірних землях. Але не поведінка Ізраїлю пояснює суїцидальні та геноцидальні нахили такої групи як ГАМАС. За це відповідають ісламські доктрини мучеництва і джигаду.
Це релігійні переконання, яких щиро дотримуються. Це вірування в моральний устрій Всесвіту. І вони пояснюють, як нормальні люди (навіть добрі) можуть вчиняти жахливі акти насильства проти невинних цивільних — навмисно, а не як колатеральні втрати — і при цьому вважати себе добрими. Коли ви вірите, що життя в цьому світі не має іншої цінності, окрім як визначати, хто потрапить до пекла, а хто — до раю, стає можливим почуватися абсолютно спокійно, вбиваючи некомбатантів або навіть використовуючи власних жінок і дітей як живий щит, бо ви знаєте, що будь-який мусульманин, якого вб’ють, потрапить до раю на віки вічні.
Якщо ви не розумієте, що джигадисти щиро вірять у такі речі, ви не розумієте проблеми, з якою стикається Ізраїль. Проблема полягає не лише в палестинському націоналізмі чи боротьбі за ресурси, чи будь-якій іншій звичайній земній претензії. Насправді проблема навіть не в ненависті, хоча і її вистачає. Проблема в релігійній упевненості.
Дійсно, можна критикувати Ізраїль і бути відданим політичним правам палестинського народу, не розуміючи реальності ісламського релігійного фанатизму або загрози, яку він становить не лише для Ізраїлю, але й для відкритих суспільств у всьому світі. Мій друг Крістофер Гітченс був надзвичайно критичним до Ізраїлю і відкрито підтримував палестинську державність. Але його анітрохи не бентежила проблема джигаду.
За останні 40 років відбулося майже 50 000 актів ісламського тероризму — і французька група, яка веде базу даних цих атак,3 вважає цю цифру заниженою. Дев’яносто відсотків із них сталися в мусульманських країнах. Більшість із них не мають нічого спільного з Ізраїлем чи євреями. За цей період у Франції було скоєно 82 теракти, а в Пакистані — понад 2 000. Хочете, щоби Франція була більше схожа на Пакистан? Потрібно просто більше джигадистів. Потрібно просто більше людей, схильних стати джигадистами, а це трансформація, яка може відбутися дуже швидко — так швидко, як нові переконання можуть вкоренитися у свідомості людини. Потрібна просто ширша мусульманська спільнота, яка не засуджує джигадизм, але мовчки визнає, що віровчення, яке його надихає, буде істинним і досконалим до кінця світу. Потрібні мільйони людей, які протестуватимуть проти Ізраїлю за те, що він захищає себе, або закликатимуть до вбивства карикатуристів за зображення пророка Мугаммеда, але при цьому не проронять ані пари з вуст щодо звірств джигадистів, які відбуваються щодня в усьому світі в ім’я їхньої релігії.
На Заході зараз існує велика індустрія вибачення і заплутування, покликана захистити мусульман від необхідності розібратися з цими фактами. Гуманітарні та соціальні факультети кожного університету заповнені науковцями і псевдонауковцями, які вважаються експертами з тероризму, релігії, ісламської юриспруденції, антропології, політології та інших галузей, і вони стверджують, що мусульманський екстремізм не є тим, чим здається. Ці експерти наполягають, що ніколи не можна вірити джигадистам на слово і що жодні їхні заяви про Бога, рай, мучеництво і зло відступництва не мають нічого спільного з їхніми справжніми мотивами.
Коли хтось запитує, якими насправді є мотиви джигадистів, то наражається на цунамі ліберальних оман. Зайве казати, що Захід винен у всьому тому безладі, який ми бачимо в мусульманських суспільствах. Зрештою, як би ми почувалися, якби зовнішні сили та їхні картографи розділили наші землі і вкрали нашу нафту? Ці знедолені люди просто хочуть від життя того ж, що і всі інші. Вони хочуть економічної та політичної безпеки. Вони хочуть бути вільними, щоби процвітати у спосіб, який був би повністю сумісний із глобальним громадянським суспільством, якби тільки їм дали таку можливість. Світські ліберали уявляють собі, що джигадисти діють так, як діяв би будь-хто інший, маючи подібну історію невдалих зіткнень із Заходом. І вони зовсім не враховують роль, яку відіграють релігійні переконання в натхненні таких груп, як ГАМАС і “Аль-Каїда”, чи навіть “Ісламська держава” — до такої міри, що джигадист ніколи не міг би їм довести, що він робить щось із релігійних міркувань.
…Якщо ви коли-небудь замислювалися, як би ви повели себе на місці німця вранці після Кришталевої ночі… то зараз майже кожна людина на Землі має нагоду перевірити це на власному досвіді.
Очевидно, для освіченої людини з економічними можливостями недостатньо того, що хтось присвячує себе найекстремальнішій і найсуворішій версії ісламу, до нудоти висловлює свої релігійні мотиви й навіть заходить так далеко, що перед тим, як підірвати себе в натовпі, визнає свою певність у мученицькій смерті на відео. Такі демонстрації релігійного фанатизму чомусь вважаються риторично недостатніми для того, щоби довести, що він дійсно вірив у те, у що говорив, що вірить. Звісно, якщо білий супрематист влаштовує вбивства в чорній церкві і каже, що зробив це, бо ненавидить чорношкірих і вважає, що біла раса перебуває під загрозою, — цей мотив приймається за чисту монету без найменших сумнівів. Цей подвійний стандарт гарантовано виправдовує іслам щоразу. Гра сфальсифікована.
Не сприймайте те, що я зараз говорю, як антимусульманську нетерпимість. Я говорю про наслідки ідей, а не про етнічне походження людей. Жодне слово, яке я сказав чи скажу на цю тему, не має нічого спільного з расою. І, правду кажучи, я аж ніяк не ксенофоб. Я — ксенофіл. Близький Схід породив деякі з моїх улюблених елементів культури — деякі з моїх улюблених страв, музику та архітектуру. Попри здоровий глузд, я абсолютно обожнюю звук мусульманського заклику до молитви. Усе, що я кажу про проблему джигадизму, стосується проблеми джигадизму — тріумфальної віри певного відсотка мусульман світу в те, що вони повинні силою завоювати світ для єдиної істинної віри і що рай чекає на кожного чи кожну, хто пожертвує своїм життям заради цієї мети.
Звісно, багато релігій спричиняють неабияку кількість безглуздих страждань. Згадаймо хоча б скандал із педофілами-священниками в Католицькій Церкві, про який я вже писав і говорив раніше, сподіваюся, з достатнім обуренням. Звичайно, можна стверджувати, як я і робив, що католицьке вчення частково винне в цих злочинах проти дітей. Наклавши табу на контрацепцію і аборти, Церква забезпечила багато позашлюбних народжень серед своїх вірян; а стигматизуючи неодружених матерів, вона ще більше гарантувала, що багато дітей буде покинуто в церковних сиротинцях, де вони можуть стати здобиччю сексуально нездорових чоловіків. Я не думаю, що будь-що з цього було свідомо сплановано, — це просто гротескний наслідок дуже поганих ідей. І все ж правда полягає в тому, що немає прямого зв’язку між християнським Писанням і зґвалтуванням дітей. Однак, уявіть, якби він був. Уявіть собі, що в Новому Заповіті були б численні уривки, які обіцяли б рай кожному священнику, який зґвалтував дитину. А потім уявіть, що після нескінченної серії зґвалтувань дітей у церкві, майже кожен журналіст, політик і науковець заперечував би, що вони мають хоч якесь відношення до “істинного” вчення католицизму. Саме в такій дивній ситуації ми опинилися стосовно ісламу.
Проблема, з якою нам доводиться мати справу — і під “нами” я маю на увазі і мусульман, і немусульман, — полягає в тому, що доктрини, які безпосередньо підтримують джигадистське насильство, дуже легко знайти і в Корані, і в хадисах, і в біографії Мугаммеда. Для мусульман Мугаммед — найвеличніша особа, яка коли-небудь жила. На жаль, він поводився не як Ісус чи Будда — аж ніяк. Те, що він катував людей, відрізав їм голови і брав секс-рабинь, має значення, бо його приклад має надихати послідовників на всі часи.
У Корані багато-багато віршів закликають мусульман вести джигад — священну війну проти віровідступників і невірних, і вважається, що найжорстокіші з них витісняють усі інші, які здаються більш милосердними. Хоча насправді в Корані не так вже й багато милосердного — там точно немає Ісуса, якого ми зустрічаємо в Євангелії від Матвія, що закликає людей любити своїх ворогів і підставляти другу щоку. Усі обезголовлення, які ми бачимо у виконанні джигадистів, — не випадковість, вони є в Корані і в більш широкому описі життя Пророка.
Ще гіршою, на мою думку, є моральна логіка, яку можна виснувати з доктрини мучеництва і раю. Якщо сприймати мучеництво і рай серйозно, то стає неможливим припуститися моральних помилок. Як я вже казав, якщо ви підірвете себе в натовпі, ваші побратими-мусульмани потраплять прямісінько до раю. Ви фактично зробите їм послугу. Невірні потраплять до пекла, де їм і місце. Скільки б життів ви не знищили — все добре.
Знову ж таки, більшість цього жаху не має стосунку до Ізраїлю чи Заходу. У 2014 році шестеро джигадистів, пов’язаних із пакистанським “Талібаном”, напали на школу в Пешаварі. Ці джигадисти були не з Пакистану — серед них був чеченець, двоє афганців і троє арабів. Вони вбили 145 людей, 132 з яких були дітьми. Вони спалили живцем вчительку на очах у її учнів, а потім вбили всіх дітей, до яких змогли дістатися. Вони не брали заручників. У них не було переліку вимог. Вони мали намір померти, щоби стати мучениками. І вони таки померли, тож досягли принаймні половини того, що хотіли. Світським людям дуже важко зрозуміти, як така поведінка взагалі можлива. Вони припускають, що тільки божевільні можуть робити подібні речі.
Але в цьому і полягає весь жах — не треба бути божевільним, щоби бути джигадистом. Не конче навіть бути поганою людиною. Достатньо просто бути справжнім вірянином. Треба просто знати напевно, що ти і всі добрі люди отримають усе, що бажають, після смерті, і що Творець Всесвіту не хоче нічого більшого, ніж щоби ви вбивали невірних. Ось що сказав прихильник пакистанського “Талібану” на допиті з приводу масового вбивства в школі:
“Людське життя має цінність тільки для вас, світських матеріалістів. Для нас це людське життя — лише мізерний, безглуздий фрагмент нашого існування. Наше справжнє призначення — життя потойбічне. Ми не просто віримо, що воно існує, ми знаємо напевне.
Смерть — це не кінець життя. Це початок існування у світі, набагато прекраснішому за цей. Як ви знаєте, “смерть” [на мові урду — примітка автора] — це “інтікаал”. Це означає “перехід”, а не “кінець”.
Рай для тих, хто має чисті серця. Всі діти мають чисті серця. Вони ще не згрішили… Їх ще не зіпсовано [батьками-кафірами]. Ми не обірвали їхні життя. Ми дали їм нові — в Раю, де їх любитимуть більше, ніж ви можете собі уявити.
Їх буде винагороджено за мучеництво. Зрештою, ми також приймаємо мученицьку смерть разом з ними. Останніми словами, які вони почули, було гасло Такбір [“Аллагу Акбар”].
Всевишній Аллаг сам каже в Сурі Аль-Імран [3:169–170], що вони не померли.
Вам цього ніколи не зрозуміти. Якщо ваша віра чиста, ви не будете оплакувати їх, а святкуватимете їхнє народження в Раю”.
Я хочу сказати, що ми повинні сприймати декларації такого роду за чисту монету, бо вони є чесним свідченням світогляду — і цей світогляд повністю суперечить усьому, що цінують цивілізовані люди у 21 сторіччі. Проблема набагато більша, ніж криза, що триває між Ізраїлем і палестинцями.
Як багато з вас знають, у мене завжди була парадоксальна позиція щодо Ізраїлю. Як говорив, я не думаю, що він повинен існувати як єврейська держава — тому що, на мою думку, організація держави навколо релігії є ірраціональною і роз’єднувальною. Це безпосередньо виходить із моїх поглядів на організовану релігію загалом. Тож, очевидно, я не вважаю, що мають існувати мусульманські держави — чи християнські, якщо вже на те пішло. Однак існує понад 20 країн, у яких іслам є офіційною державною релігією, і понад 50, у яких мусульмани становлять більшість населення, — і є рівно одна єврейська держава. Зважаючи на історію геноцидального антисемітизму, який триває і зараз, переважно в мусульманському світі, зважаючи на те, що євреїв вигнали з усіх інших країн Близького Сходу і Північної Африки, де вони жили сторіччями, то якщо якийсь народ і заслуговує на власну державу, організовану на будь-яких засадах, так це саме євреї.
У 1939 році корабель “СС Сент-Луїс” із понад 900 євреями на борту, які намагалися врятуватися від Голокосту, не пустили на Кубу, і до Сполучених Штатів, і до Канади, а потім змусили повернутися до Європи, де багато з цих євреїв опинилися в печах Аушвіца. На мою думку, це все, що потрібно для виправдання Ізраїлю. Ніколи знову євреї не повинні благати стати на якийсь сухий клаптик землі, щоб їм відмовили в цьому, а потім систематично вбивали.
Як я вже говорив раніше в цьому подкасті, я ніколи не сприймав сучасний антисемітизм дуже серйозно. Здається, я зробив один епізод, присвячений цій темі. Я вивчив її. Я розумію, що її коріння в християнському богослів’ї — не зважаючи на те, що і Ісус, і його апостоли, і Діва Марія були євреями. Я вивчаю Голокост. І я добре знаю про антисемітизм, який існував у той час в Європі та США. Прочитайте книгу Девіда Ваймана “Відмова від євреїв” (“The Abandonment of the Jews”), щоби зрозуміти, наскільки поширеним був антисемітизм в Америці, навіть у той час, коли в Європі євреїв вбивали мільйонами. І, звісно, я дуже добре знаю про антисемітизм, притаманний ісламу, і про те, як він був спресований у діамант нетерпимості та ненависті в усьому мусульманському світі під сучасним впливом нацизму. Це дуже гнітюча історія, для тих, хто хоче її прочитати.
І я цілком свідомий того, що рік за роком у Сполучених Штатах жодна група не була об’єктом більшої ненависті та злочинів на ґрунті ненависті, ніж євреї. Багато американців про це не знають. Як я казав, американські ліві хочуть, щоби ви повірили, що “ісламофобія” є головною проблемою. Віцепрезидент Камала Гарріс зараз очолює комісію з питань “ісламофобії” в Америці, так ніби це і є проблема, яку ми спостерігаємо останніми тижнями — просто масовий вилив ненависті до мусульман в Америці з боку немусульман. Таке коли-небудь траплялося?
Навіть одразу після 11 вересня євреї зазнавали нападів значно більше, ніж мусульмани. І так відбувається щороку відтоді. Згідно зі статистикою ФБР, хоча євреї становлять трохи більше 2 відсотків населення, на них припадає більше половини ненависті в Америці, у 5 разів більше, ніж на мусульман (і я думаю, можна з упевненістю сказати, що велика частина цієї ненависті йде від самих мусульман). Єврейські школи та синагоги завжди несли більші витрати на безпеку, ніж неєврейські заклади, і недарма, адже загроза для них є найбільшою.
І хоча такий статус-кво був ганебним, я завжди вважав, що з ним можна миритися. І я кажу це як людина, яка протягом двох десятиріч отримувала погрози смерті, і багато з цих погроз часто були відверто антисемітськими. Навіть з огляду на все це, я відчував, що антисемітизм як реальна загроза для євреїв, принаймні на Заході, залишився позаду. Зараз я не можу цього сказати. В останні кілька тижнів, коли євреїв відкрито паплюжать і погрожують їм по всьому світу, одразу після найбільш шокувальних звірств, скоєних проти них із часів Голокосту, я почав думати, що можливо все.
Ви закликаєте до припинення вогню зараз? Перемир’я було 6 жовтня. ГАМАС порушив його, навмисно вбивши понад 1 400 невинних людей.
До речі, якщо ви коли-небудь замислювалися, як би ви повели себе на місці німця вранці після Кришталевої ночі — чи стали б ви просто займатися своїми справами, чи зробили б щось, аби протистояти сповзанню вашого суспільства до абсолютної ницості, — то зараз майже кожна людина на Землі має нагоду перевірити це на власному досвіді. Перед Сіднейським оперним театром натовп скандував: “Труїть газом євреїв!”. У нас в університетах Ліги плюща студенти-євреї ховаються за зачиненими дверима, боячись за свою фізичну безпеку. Усі керівники університетів, генії у сфері рівності та інклюзивності, голлівудські знаменитості, які кинулися підписувати відкриті листи на підтримку палестинської справи, не замислюючись ні на мить над тим, що насправді сталося 7 жовтня, або розуміючи це, але не переймаючись, — ви всі тепер є частиною історії.
Вилив антисемітизму, який ми спостерігаємо з 7 жовтня, схоже, дійсно знаменує собою новий етап як у США, так і в усьому світі. І я вперше занепокоєний тим, що мої доньки житимуть у світі, де їхнє єврейство матиме значення для людей, які не бажають їм добра, і вони будуть змушені робити певний життєвий вибір на цій підставі, вибір, який мені ніколи не доводилося робити. Поза тим, що я є публічною особою і мені доводилося мати справу з неадекватними людьми всіх мастей, я ніколи в житті не переймався антисемітизмом навіть 5 хвилин. Зараз я відчуваю, що був досить наївним. Це м’яко кажучи. Я був абсолютним невігласом щодо того, що відбувалося насправді.
Гадаю, деякі нещодавні натяки на це привернули мою увагу: я критикував Ілона Маска за те, як він повівся з потоком антисемітизму, що хлинув у “Твіттері”, коли він почав хаотично крутити ручки і клацати перемикачі, наче лиходій у фільмі про Джеймса Бонда. Він усе ще погрожує подати до суду на Антидифамаційну лігу? Це було б розумним використанням ресурсів саме зараз, чи не так? “Давайте позиватися проти євреїв за те, що вони скаржаться на вбивчий антисемітизм на платформі, якою я володію. Чому євреї так переймаються теоріями змови, через які люди хочуть їх убити? Вони що, не розуміють жартів? Я вважав що у євреїв є почуття гумору”. Я також критикував Лекса Фрідмана за те, що він просував Каньє. Як це рішення виглядає зараз? Хтось з альтернативних медіа хоче надати мікрофон Каньє, щоби він міг розповісти більше про те, як сильно ненавидить євреїв? Або як щодо Роберта Френсіса Кеннеді-молодшого? Чи можемо ми покликати на технарсько-дружнє інтерв’ю Роберта Френсіса Кеннеді-молодшого, де він просто поставить кілька запитань про Covid, розроблений, щоби не заражати євреїв-ашкеназі? У нас же свобода слова, правильно? Що поганого в тому, щоби просто ставити запитання? Певно, в Алекса Джонса є кілька питань, які він хотів би поставити про те, чи був хтось із вбитих євреїв в Ізраїлі дійсно рептилоїдом. Тобто, все, що менше, ніж повне висвітлення цих глибинних питань, буде прирівнюватися до цензури, правильно?
Я звучу єхидно? Гаразд, облишу це. Щоби прояснити, я не думаю, що Ілон, і Лекс, і Кеннеді-молодший — антисеміти. Я просто вважаю, що вони нерозважливі, морально несерйозні і нерозумні.
Звісно, межу між антисемітизмом і звичайною моральною дурістю дещо складно розгледіти — і я не впевнений, що її завжди важливо знаходити. Я не впевнений, що має значення, чому людина не може відрізнити колатеральні втрати у вимушеній війні від свідомих актів геноциду і садизму, які культ смерті відзначає як релігійне таїнство. Наші вулиці заполонили люди, які буквально з усіх ніг кинулися показувати, що не можуть відрізнити тих, хто навмисно вбиває немовлят, від тих, хто ненароком вбиває їх, доклавши величезних зусиль, щоб уникнути жертв, захищаючись від людей, які щойно навмисно катували і вбивали невинних чоловіків, жінок, і так… дітей. І які готові робити це знову за будь-якої нагоди, і які використовують своїх же невинних некомбатантів як живий щит. Якщо в цій ситуації ви приймаєте обидві сторони — або ще гірше, якщо ви підтримуєте неправильну сторону: якщо ви розмахуєте прапором людей, які навмисно вбивають некомбатантів, вбивають батьків на очах у дітей і дітей на очах у батьків, спалюють людей живцем на музичному фестивалі, присвяченому “миру”, обезголовлюють людей і тягають їхні розчленовані тіла вулицями, і все це під вигуки “Бог великий”. Якщо ви визнаєте людяність справжніх варварів, демонізуючи при цьому людей, яких насправді непокоять воєнні злочини і які днями розкидають листівки і дзвонять на мобільні телефони, намагаючись змусити некомбатантів покинути певні будівлі перед бомбардуванням, тому що ці будівлі стоять над тунелями, заповненими геноцидальними одержимими — які, знову ж таки, щойно завзято катували і вбивали сім’ї так, ніби це було релігійним таїнством, тому що для них це і є релігійне таїнство. Якщо ви стали, пихато і ханжеськи, не на той бік цієї асиметрії — цієї величезної прірви між дикістю і цивілізацією, — маршируючи в штанях для йоги по кампусу університету Ліги плюща, я не впевнений, що має значення те, що ваша моральна плутанина пов’язана з тим, що ви просто ненавидите євреїв. Чи є ви антисемітом, чи просто апологетом звірства — напевно, несуттєво. Ключовим моментом є те, що ви небезпечно заплуталися в моральних нормах і політичних симпатіях, які роблять життя в цьому світі вартим того, щоби його прожити.
Більше того, ви навіть не переймаєтеся тим, чим, як ви думаєте, переймаєтеся, тому що ви не бачите, що ГАМАС і джигадисти загалом є головною причиною всіх страждань і дисфункцій, які ми бачимо не лише в Ґазі, але й у всьому мусульманському світі. Ґаза — це лише “в’язниця під відкритим небом”, тому що її демократично обраний уряд — джигадистська організація, яка прагне перетворити на мучеників усіх палестинців заради задоволення вбивати євреїв. Раціональний уряд Ґази, який дбає про долю своїх громадян, міг би зробити з цієї смужки землі на березі Середземного моря щось прекрасне — або принаймні не жахливе. Але ГАМАС витратив мільярди доларів на тероризм. Страждання Ґази зумовлені тим, що нею керує культ смерті, від якого Ізраїлю доводиться постійно захищатися. Фраза, яку ви постійно чуєте від захисників Ізраїлю, — “якби палестинці склали зброю, був би мир; якби ізраїльтяни склали зброю, був би геноцид” — виявляється правдою.
Але зараз студенти наших найкращих університетів зривають плакати із зображенням заручників, яких утримує ГАМАС, деякі з них — американці, а деякі — діти, уявляючи, ніби вони підтримують палестинську сторону. Це ошелешує. У нас є ЛГБТК-активісти, які підтримують ГАМАС, хоча вони не прожили б і дня в Ґазі, тому що всіх, кого підозрюють у гомосексуальності, ГАМАС скидає з дахів будинків. Їх безпосередньо підтримує Іран, де гомосексуальних людей регулярно вішають.
У нас є феміністичні організації, такі як “CodePink”, які підтримують ГАМАС і звинувачують ізраїльтян у геноциді. Чи розуміють вони, як ГАМАС ставиться до жінок? Чи підтримувала “CodePink” жінок Ірану, яких кидали до в’язниці і навіть убивали за те, що вони наважилися показати своє волосся на людях? Чи усвідомлюють вони, що в усьому мусульманському світі до жінок ставляться як до власності і що це не випадковість? В ісламі головна ідея щодо жінок полягає в тому, що вони є громадянами другого сорту і власністю чоловіків. Замість того, щоби підтримати право жінок і дівчат не жити як рабиням, західні ліберали підтримують право теократів поводитися зі своїми дружинами і дочками так, як їм заманеться, аби тільки ці теократи були мусульманами.
Якщо з цього виливу ненависті і моральної плутанини і вийде щось хороше, то це буде кінець ідентитарної політики лівих. Моя подруга була на відкритті виставки, де пропонували закуски, і одна знайома підійшла до неї та запитала, чи не застрягла у неї в зубах їжа. А моя подруга відповіла: “Ні, твої зуби ідеально білі і красиві”. На жаль, жінка сама була чорношкірою і розцінила асоціацію термінів “білі” і “красиві” як мікроагресію. Вона дуже образилася і обурено пішла геть. Невже вона хотіла мати коричневі зуби? Я не знаю про цю людину більше нічого, крім цього випадку, але гарантую вам, що ця подвижниця соціальної справедливості абсолютно плутається в питаннях Ізраїлю, ГАМАСу та джигадизму. Це людина, для якої слова є насильством, а вбивства жінок і дітей ножами або спалення їх живцем — цілком виправдана реакція на “гноблення”. Більшість елітарних кіл на Заході — науковці, Голлівуд, медіа, неприбуткові організації — тією чи іншою мірою отруєні цим психозом соціальної справедливості, коли уявна шкода сприймається як екзистенційна проблема, а від чистого зла легко відмахуються або навіть святкують його як моральну перемогу.
У попередньому подкасті я стверджував, що яскраву етичну межу між Ізраїлем та його ворогами можна побачити в питанні про “живі щити”. Є люди, які їх використовують, і є люди, яких вони стримують, нехай і недосконало. ГАМАС розмістив свою штаб-квартиру в Ґазі під лікарнею. Повторюся: ГАМАС розмістив свою штаб-квартиру в Ґазі під лікарнею. Знову ж таки, уявіть собі, що таке роблять євреї Ізраїлю, і уявіть собі, як мало це важило б для ГАМАСу, якби вони так вчинили. ГАМАС каже людям залишатися в Ґазі, і навіть фізично перешкоджає їм виїхати, щоби вони загинули від ізраїльських бомб. Вони використовують своїх людей як живий щит — на додаток до понад 200 заручників, яких вони захопили з цією метою. Ніхто не турбується про палестинських жінок і дітей менше, ніж ГАМАС. Якими б жахливими не були кадри, що надходять з Ґази, саме ГАМАС слід звинувачувати в загибелі людей там. Ви закликаєте до припинення вогню зараз? Перемир’я було 6 жовтня. ГАМАС порушив його, навмисно вбивши понад 1 400 невинних людей.
Звісно, Ізраїль повинен дотримуватися найвищих етичних стандартів ведення війни. З двох причин: по-перше, тому що він повинен. ЦАГАЛЬ має робити все можливе, щоби мінімізувати втрати невинних життів. І, по-друге, вони повинні дотримуватися найвищих етичних стандартів, тому що решта світу буде вимагати від них неможливих.
Подивіться на ці протести, які ми спостерігаємо по всьому світу і які почалися ще до того, як Ізраїль скинув першу бомбу. Тепер, коли жертвами стали кілька тисяч палестинців, міста по всьому світу киплять від люті. Але Асад убив сотні тисяч своїх одновірців-мусульман у Сирії. Саудівці вбили понад 100 000 мусульман в Ємені. Де ж протести? Нікого це не хвилює, а найменше — мусульман. Їх хвилює, лише коли ці жертви спричиняють немусульмани — і особливо, коли це роблять євреї. Організація Об’єднаних Націй (ООН) регулярно засуджує Ізраїль, однак ООН не змогла засудити ГАМАС за звірства, скоєні ним 7 жовтня.
Коли 100 000 людей збираються в центрі Лондона на підтримку ГАМАСу — у нас проблема.
Як я вже казав, я не знаю, чи наземне вторгнення є правильним підходом. Але немає сумнівів, що Ізраїль повинен був діяти; він повинен знищити ГАМАС; і, до чого б він не вдавався, у процесі гинутимуть некомбатанти. Знову ж таки, це вина ГАМАСу.
Але проблема значно більша, ніж ГАМАС. Цивілізовані люди в усьому світі — як немусульмани, так і мусульмани — не мають іншого вибору, окрім як боротися з джигадизмом. Це стало абсолютно очевидно після 11 вересня 2001 року, але зараз це має бути більш очевидним. Для Ізраїлю 7 жовтня було набагато гіршим, аніж 11 вересня для Америки. Тут годі й порівнювати. Виявлена загроза для Ізраїлю дійсно є екзистенційною. Однак, у довгостроковій перспективі, я думаю, що загроза джигадизму є екзистенційною і для Заходу.
Це вимагає набагато довшої розмови про те, що робити з джигадизмом. Я вважаю, що більша частина нашої відповіді на нього має бути прихованою. Я не знаю, чому ізраїльтяни чи американці, чи британці, чи будь-хто інший має брати на себе відповідальність за щось. Скільки б часу це не зайняло, члени ГАМАСу, “Гезболли”, “Аль-Каїди, “Ісламської держави”, “Аль-Шебаб”, “Боко Харам”, пакистанського “Талібану” і кожної іншої джигадистської організації на Землі повинні розуміти кожен день свого життя, що мученицька смерть, якої вони прагнуть, буде їм забезпечена. Джигадизм має бути знищений усіма можливими способами — логістично, економічно, інформаційно, але також і в самому матеріальному сенсі, що означає вбивство великої кількості джигадистів. Ми можемо сперечатися з їхніми симпатиками. І ми можемо сподіватися дерадикалізувати їх. Але ми також повинні вбивати переконаних джигадистів. Це не звичайні антагоністи з раціональними вимогами. Це не люди, які хочуть того ж, що й ми. Це не політика, і це ніколи не буде політикою. Це дуже довга війна.
