Провидіння перемоги України

Росія завжди буде загрозою для України та Заходу, доки вона гіперцентралізована імперія з месіанською ідеологією...

Ілюстраторка

Марина Луцик
Провидіння перемоги України

ЯК ЗАЗНАЧИВ ПРОФЕСОР Єльського університету Тімоті Снайдер, Україна неодноразово опинялася в центрі європейської історії. Зокрема, під час Першої та Другої світових воєн, Голодомору та Великого терору Іосіфа Сталіна 1930-х років, а також нацистського Голокосту. Прагнення України до незалежності та бажання знову приєднатися до Європи привели до розпаду Совєцького Союзу та приведуть до краху Російської імперії, що маскується під Російську Федерацію.

У грудні 1991 року референдум щодо незалежності України підтримали 92 відсотки населення. Совєцька імперія перестала існувати 31 грудня 1991 року. Білорусь проголосила незалежність, але не провела референдум, тимчасом як Російська СФСР ніколи не проголошувала незалежності від СССР. Майбутня воєнна перемога України над Росією запустить процес розпаду останньої Російської імперії.

Захід боявся, що розпад СССР призведе до “ядерної Югославії”, чого так і не сталося. СССР розпався переважно мирно. Конфлікти, що спалахнули в молдовському Придністров’ї та грузинських Абхазії і Південній Осетії, виникли через гібридне втручання Росії. Совєцький Союз і Росія підтримували вірменських ставлеників, які вчинили етнічну чистку трьох чвертей мільйона азербайджанців, винищили понад 4 000 азербайджанських цивільних осіб1 та комбатантів і окупували п’яту частину території Азербайджану, яку було звільнено лише у 2020 році.

Ядерну зброю було передано з України до Російської Федерації в обмін на передбачені Будапештським меморандумом гарантії безпеки, які у 2014 році виявилися нічого не вартими, коли Україна зазнала вторгнення, Росія їх знехтувала, а Захід тимчасом ігнорував. З кінця 1990-х років совєцька ядерна зброя базується лише в Російській Федерації.

Майбутня воєнна перемога України над Росією запустить процес розпаду останньої Російської імперії, що ще існує. Крах Російської Федерації приведе до її деколонізації та створення вперше в історії меншої за розміром російської національної держави. Це стане позитивним і давно назрілим зрушенням для російського народу, що покладе край десятиріччям ксенофобського антагонізму із Заходом та імперіалістичних війн із сусідами. Росія піде слідами турків, які перейшли від Османської імперії до турецької національної держави під проводом Мустафи Кемаля Ататюрка. І так само, як у випадку з крахом СССР, після розпаду Російської імперії не буде ніякої “ядерної Югославії”.

Шість цілей Заходу

ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В Україну стало катастрофічним і веде до демілітаризації Росії. Це може піти тільки на користь безпеці Заходу. 

Неминуча поразка Росії у війні з Україною приведе до депутінізації Росії, оскільки його режим не переживе такого лиха. Путіна та інших крємлівських лідерів судитимуть за воєнні злочини, найімовірніше, заочно. Демілітаризація, воєнна поразка та депутінізація приведуть до розпаду Російської Федерації та деколонізації останньої імперії у світі. Неросіяни в Російській імперії, які зазнали багатовікової жорстокої колонізації, створять незалежні національні держави. Ув’язнений опозиціонер Алєксєй Навальний застеріг, що Росія прямує до катастрофи, сказавши, що питання лише в тому, “наскільки сильно Росія впаде на дно і чи не розвалиться вона при цьому”.2

Захід повинен прагнути досягнення шести стратегічних цілей щодо Росії:

Перша ціль — підтримувати Україну військово та фінансово для продовження боротьби, доки Росія не зазнає поразки, а її війська не буде виведено з усіх українських територій, включно з Кримським півостровом. Президент України Володимир Зеленський і український народ ніколи не приймуть мир як повернення до територіального статусу кво 2014–2022 років, коли було окуповано Кримський півострів і 40 відсотків українського Донбасу. Упродовж 2022 року, під час війни з Росією, опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що 82 відсотки (у травні 2022 року) — 87 відсотків (у вересні 2022 року) українців відмовилися йти на компроміс щодо територіальної цілісності країни, навіть якщо війна триватиме довше.3 Такої думки дотримуються 80 відсотків українців на півдні, 82 відсотки на сході та 88 відсотків на заході країни. Також немає істотної різниці між україномовними (89 відсотків), двомовними українсько-російськомовними (86 відсотків) і російськомовними (76 відсотків) щодо непідтримки територіальних поступок в обмін на мир.

Другою ціллю має бути усунення Владіміра Путіна від влади. Це може відбутися внаслідок російської воєнної поразки або іншими шляхами. Залишаючись при владі, Путін становитиме майбутню загрозу безпеці України та її західних сусідів. Після поразки Росії Путіна і його крємлівських ідеологів і командирів органів безпеки потрібно притягнути до відповідальності за злочини агресії, воєнні злочини та геноцид.

Третьою ціллю має бути забезпечення того, щоби Росія більше не становила загрози для своїх сусідів, а її воєнна агресія не призвела до глобальної кризи. Війна Росії проти України приведе до знищення або виведення з ладу величезної частини російської військової техніки. Захід має домагатися деколонізації Російської імперії, що маскується під федерацію, але вже давно є гнобителькою неросійських народів, включно з українцями. Деколонізація останньої у світі імперії поклала б край русифікації та геноциду неросійських народів у Російській Федерації.

На відміну від Англії та Франції, Росія ніколи не будувала національної держави до того, як збудувала імперію, і тому ці два поняття завжди були взаємозамінними. Російська ідентичність була прив’язана до Совєцького Союзу, а не до Російської СФСР. У постсовєцький період російська ідентичність вийшла за межі Російської Федерації і тяжіє до СССР, Співдружності Незалежних Держав (СНД), Євразії та “рускава міра”. Росія виграла б від деколонізації, ставши національною державою вперше у своїй історії. Деколонізація забезпечила б трансформацію російської ідентичності з імперської на громадянську причетність до російської національної держави. Як писав Януш Буґайський, “…Росія потребує звільнення від самої себе”.4

Четверту ціль вже ініціювала Україна в Організації Об’єднаних Націй (ООН), а саме: виключення Російської Федерації з Ради Безпеки ООН, де вона успадкувала місце СССР, не пройшовши обов’язкові кроки, встановлені ООН.5

П’ятою ціллю має бути запобігання майбутнім спокусам Росії знову почати військову агресію проти своїх сусідів шляхом закриття сірої зони безпеки між Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейським Союзом (ЄС) на заході та Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ) та Євразійського економічного союзу на сході. Це можна реалізувати шляхом надання Україні, Грузії та Азербайджану ПДЧ НАТО (Планів дій щодо членства). Україна, інтегрована в НАТО, завадить Росії розпочати майбутнє друге вторгнення і водночас вирішить заморожені конфлікти в Грузії та Азербайджані.

Шостою ціллю має бути підтримка демократичного переходу в Білорусі до постлукашенківського режиму шляхом сприяння його заміні Святланою Ціхановською, яка перемогла на президентських виборах у серпні 2020 року, але її перемогу вкрали самопроголошений президент Білорусі Аляксандр Лукашенка та Путін. Лукашенка також має постати перед судом за підтримку воєнних злочинів Росії. ЄС має підтримати Belexit із Євразійського економічного союзу та підписання Ціхановською Угоди про асоціацію з ЄС.

Імператив деколонізації Росії

РОСІЙСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ ПУТІН засуджує однополярний світ під проводом США ще із часів своєї відомої промови на Мюнхенській безпековій конференції в лютому 2007 року.6 Відтоді антизахідна ксенофобія є опорою його режиму, ставши особливо різкою після його повернення на посаду президента у 2012 році. Вторгнення Росії в Україну та війну проти українців Росія трактує як проксі-війну проти Заходу, який нібито перетворив Україну на “антиРосію” всупереч бажанням її нібито “малоросійського” населення.

Путінські волання про багатополярний світ замість однополярного суперечать руйнуванню ним багатополярності в Російській Федерації. Росія є бутафорською федерацією, у якій місцеву автономію і регіональну деволюцію знищено та замінено гіперцентралізованою державою. Губернатори більше не обираються на виборах, а призначаються Крємлем. Регіональні збори більше не можуть ухвалювати закони.7 Тимчасом як федералізм у Росії є фікцією, Крємль 8 років, що передували вторгненню, змушував Україну стати федеративною державою в рамках виконання Мінських угод, підписаних у 2014–2015 роках.

Руйнуючи федералізм і багатополярність, Москва зробила із себе “імперську метрополію”.8 Олігархи та великі державні компанії експлуатують природні ресурси на неросійських національних територіях у набагато гірший спосіб, аніж будь-що, що робили європейські колонізатори у своїх імперіях. Надцентралізація і руйнація федералізму супроводжується хижою експлуатацією сировини і природних ресурсів неросійських народів Російської Федерації. Олігархів, які перебувають під опікою Крємля, відправляють у ці колонії так само, як британці та французи посилали високопосадовців для експлуатації своїх заморських колоній. Російська мафіозна держава прагне хижацько експлуатувати ресурси своїх колоній у такий спосіб, який змусив би західноєвропейських колонізаторів почервоніти від заздрості.

Претензії росіян на те, що вони є корінним народом Кримського півострова, є расистськими…

Гроші, зароблені на цих ресурсах, залишають неросійські регіони й наповнюють державний бюджет для щедрих витрат у Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах Росії. Значна частина прибутків спрямовується в офшорні зони, де корумповані чиновники та олігархи ховають награбоване ними.

Розбіжності щодо дуже поганих соціально-економічних умов та відсутності перспектив працевлаштування між неросійськими регіонами і європейською Росією стали очевидними після того, як Росія почала вторгнення в Україну. Російські військові з Даґестану, Бурятії, Туви та інших неросійських регіонів не могли збагнути, наскільки заможнішими були українські села та міста. Вони не могли повірити, що в українських селах є водопровід, ванні кімнати, внутрішні туалети та електрика, яких у них не було понад два десятиріччя із часу першого обрання Путіна президентом Росії.9 Мародерство пральних машин не мало особливого сенсу, адже ними не можна користуватися вдома в російських селах, де відсутні базові зручності, як-от водопостачання та електрика.

Тому не дивно, що неросійські народи Російської Федерації виступають за децентралізацію та незалежність. Їхні представники засуджують непропорційне залучення неросіян для вторгнення в Україну та більший рівень втрат серед них. Під час мобілізації було призвано більше неросіян, ніж етнічних росіян.10

З 2015 року український парламент відіграє провідну роль у підтримці неросійських народів у Російській Федерації та в засудженні російської колоніальної та расистської політики щодо кримських татар і політичних репресій проти них. Чотири резолюції, ухвалені в травні 2015 року, травні та жовтні 2016 року та березні 2018 року, підтримали кримських татар як основну титульну націю в Криму, а не етнічних росіян. Кримськотатарська держава існувала шістсот років до завоювання Кримського півострова Російською імперією в 1783 році. Упродовж чотирьох сторіч до монгольської навали 1240 року Крим був частиною Київської Русі (перша назва України). Відтак українці та кримські татари панували в Криму майже тисячоріччя до російського імперського завоювання. Претензії росіян на те, що вони є корінним народом Кримського півострова, є расистськими так само, якби європейці стверджували, що вони, а не автохтонне населення, є корінними в США, Канаді, Австралії та інших країнах, колонізованих європейцями.

У травні 2019 року український парламент ухвалив резолюцію на підтримку кримських татар та інших менших корінних народів Кримського півострова на основі Декларації ООН про права корінних народів від вересня 2007 року.11 Інша постанова парламенту засудила масові порушення прав корінних неросійських народів у Російській Федерації в десяти ключових сферах:

1. Закриття організацій національних меншин.
2. Кримінальне переслідування організацій національних меншин за “екстремізм”.
3. Порушення кримінальних справ проти неросійських національних активістів.
4. Втручання в релігійні конфесії неросійських народів.
5. Освітня політика, яка перешкоджає вивченню мов неросійських народів.
6. Заборона політичних партій і організацій, створених неросійськими народами.
7. Неросійські громадяни позбавлені контролю та суверенітету над своїми природними ресурсами, що експлуатуються олігархами від імені російської мафіозної держави.
8. Неросіяни зазнають політичних репресій за критику та засудження вторгнення в Україну та злочинну поведінку російської армії.
9. Кримські татари зазнають жорстоких політичних репресій та расистського знищення їхньої культури та ідентичності з боку окупаційної влади Кримського півострова.
10. Російська влада цілеспрямовано перешкоджає кримінальним розслідуванням убивств неросійських активістів.

Сьогодні Російська Федерація є терористичною державою, яку очолюють воєнні злочинці…

Український парламент вимагав актом ООН засудити порушення Росією політичних, громадянських, національних, релігійних і культурних прав неросійських народів у Російській імперії. Україна також наполягала на тому, щоби Росія припинила свою русифікаційну та асиміляційну політику щодо неросійських народів і припинила знищення автономних прав неросійських республік. Резолюція закликала ООН вимагати від Російської Федерації забезпечити ресурси для вивчення мов неросійських народів у школах і дозволити реєстрацію медійних видань їхніми мовами.

У жовтні 2022 року Верховна Рада України ухвалила постанову, якою визнала Чеченську Республіку Ічкерію тимчасово окупованою Росією та засудила геноцид чеченського народу. У війні Путіна проти Чечні на початку 2000-х років було вбито понад 100 000 чеченців. Український парламент підтримав Декларацію Національного конгресу чеченського народу про державний суверенітет Чечні від 25 листопада 1990 року та право чеченського народу на самовизначення, закріплене в Статуті ООН.12

У постанові український парламент:

1. Задекларував політику невизнання окупації Російською Федерацією території Чеченської Республіки Ічкерія та визнав нинішній режим окупаційним і нелегітимним.
2. Засудив міжнародні злочини, вчинені Російською Федерацією під час першої (1994–1996) і другої (1999–2009) воєн проти Чеченської Республіки Ічкерія, а також політику геноциду чеченського народу, яка уподібнюється злочинним діям царського режиму в Криму в 1817–1864 роках та совєцького уряду в 1944 році.
3. Закликав держави-члени ООН та міжнародні організації забезпечити незалежне та неупереджене розслідування воєнних злочинів, скоєних на території тимчасово окупованої Чеченської Республіки Ічкерія, та притягнути винних до відповідальності, а також визнати Чеченську Республіку Ічкерія тимчасово окупованою Російською Федерацією та виступити з засудженням злочину геноциду проти чеченського народу.

Перший і другий Форуми вільних народів Росії відбулися у Варшаві та Празі у травні та липні 2022 року відповідно.13 На другому форумі представники неросійських народів ухвалили “Декларацію про деколонізацію Росії”.14 У Декларації зазначено, що Росія “сторіччями проводила колоніальну політику та практику, залишаючи наші корінні народи та колоніальні регіони жертвами історичної несправедливості, а в деяких випадках — примусового переміщення та геноциду. Зараз колоніальна політика виражається в дедалі більших масштабах державного тероризму та репресій”.

“Сьогодні Російська Федерація є терористичною державою, яку очолюють воєнні злочинці. Кілька божевільних війн, розв’язаних імперським керівництвом Російської Федерації за останні тридцять років, позбавляють наші корінні народи та колоніальні регіони найголовнішого — права на життя, адже представників корінних народів та колоніальних регіонів мобілізовують у першу чергу і використовують як “гарматне м’ясо”, — йдеться далі в Декларації.

Даґестанці не мають гинути в Україні. Чеченці, інґуші, осетини, черкеси та будь-який інший народ, який опинився під російським прапором…

“З початком загарбницької війни проти України наші народи та регіони були проти своєї волі втягнуті у воєнні злочини, включаючи геноцид української нації, розв’язаний Крємлем. Через таку політику імперського центру народи і регіони Російської Федерації опинилися під санкціями, загрозою цивілізаційної ізоляції і навіть повного зникнення”, — підкреслено в Декларації.

Другий Форум вільних народів Росії вимагав права на самовизначення, передбаченого чотирма міжнародно-правовими документами:

1. Статутом ООН.
2. Декларацією ООН про надання незалежності колоніальним народам.
3. Декларацією ООН про права корінних народів.
4. Декларацією про державний суверенітет Російської СФСР від 12 червня 1990 року.

Другий Форум вільних народів Росії засудив “порушення основних прав і свобод” корінних народів у Російській Федерації, а також “внутрішній терор і репресії” проти них. Імперська політика Росії щодо неросійських народів “закріплює неповноцінне колоніальне становище корінних народів”, а дискримінація проти них, як-от “примусова асиміляція”, спрямована на “колонізацію та знищення” їхніх мов, культури та систем освіти.

Екоцид і надмірна експлуатація природних ресурсів годують крємлівських клептократів і російську воєнну машину, тимчасом як у неросійські республіки реінвестується лише незначна частина фінансів. Ці національні території позбавлено самоврядування, оскільки режим Путіна підірвав федералізм шляхом надмірної централізації держави. Центральна влада ігнорує протести і дозволяє зберігання небезпечних відходів, ядерної та хімічної зброї в неросійських республіках.

Другий Форум вільних народів Росії висунув три вимоги:

1. Повна та контрольована деколонізація з метою звільнення та відновлення незалежності та суверенітету.
2. Створення національних перехідних урядів і регіональних парламентів.
3. Проведення міжнародної конференції “Про мирну деколонізацію та територіальну організацію постсовєцького простору”, що передбачатиме:

а. Мирний шлях до деколонізації.
б. Демаркацію кордонів.
в. Договори про дружбу.
г. Принципи поділу активів і боргів.
ґ. Нові конституції.
д. Повернення органів безпеки на свою нову батьківщину.
е. Створення Національних легіонів як сил самооборони.

Після вторгнення Росії президент Зеленський опублікував власне звернення у вересні 2022 року, де зазначив:15

“Народи Кавказу! Усі народи на території Росії! У вас немає жодної причини бути серед цих багатьох, хто все ще служить тому одному, хто хоче цієї війни. Ви не маєте гинути в Україні. Ваші сини не повинні помирати в Україні. Немає у вас такого обов’язку. Ні перед вашими батьками, ні перед вашими дітьми, ні перед вашим майбутнім, ні перед майбутнім вашої землі. І ви це знаєте”.

“Кожен, хто підняв зброю проти істини, піднімає її на свою погибель”, — у Крємлі, схоже, не знають цих слів імама Шаміля. Але ці слова повинні знати на Кавказі. Їх мають почути в Сибіру та на всіх інших землях, із яких відправляють людей на цю війну”, — продовжив президент Зеленський.

“І тепер — мобілізація. Боріться, щоби не загинути! Захищайте свою свободу зараз на вулицях і площах, щоби потім не довелося воювати в горах і лісах просто за своє право жити, коли російська влада почне й наступні хвилі мобілізації”.

Зеленський порадив російським військовим:

“Робіть хоча б татуювання з вашим іменем та прізвищем, щоби ми знали, як знайти ваших рідних, коли вас уб’ють і коли при вас не буде навіть солдатського жетона. Російська влада відправляє на цю війну людей без солдатських жетонів, часто — без документів!”.

Наприкінці свого звернення президент Зеленський сказав: “Даґестанці не мають гинути в Україні. Чеченці, інґуші, осетини, черкеси та будь-який інший народ, який опинився під російським прапором. Загалом майже 200 різних народів… Ви знаєте, хто відправляє їх до України. Той, хто відправляє, він і хоче їх зробити “вантажем 200”.

Західні русофіли

РУСОФІЛИ В ЗАХІДНИХ наукових колах, аналітичних центрах і медіа, зрозуміло, стурбовані зростанням підтримки деколонізації Російської імперії, що маскується під Російську Федерацію. Становлення Росії як національної держави позбавить їх можливості претендувати на роль експертів, оскільки багато керівників наукових і аналітичних центрів посткомуністичного світу є головними зовнішніми рецензентами статей і наукових робіт, поданих до наукових журналів.

Потенційний занепад майбутніх перспектив працевлаштування для західних русофілів буде позитивним зрушенням. Зрештою, багато з них применшували або заперечували зростання націоналізму в путінській Росії, а навіть ті, хто писав про російський націоналізм, ігнорували зростання впливу російської білої еміграції, яка заперечує існування України та українців.16 Дві великі книги, опубліковані після кризи 2014 року та напередодні вторгнення, ігнорували те, як російський націоналізм еволюціонував від совєцького прийняття України та українців до прямого заперечення їхнього існування російською білою еміграцією.17

В одній із цих книг, окрім заперечення того, що режим Путіна є націоналістичним, Марлен Ларюель також виступає проти визнання Росії фашистським режимом; її книгу на цю тему18 було опубліковано дуже невчасно — того ж місяця, коли було викрито російські воєнні злочини в Бучі, поблизу Києва. Відтоді з’являється все більше доказів фашистської та геноцидної природи російського вторгнення в Україну.

Тому, можливо, не цілком дивно, що Ларюель також є затятою противницею деколонізації Російської Федерації. Замість деколонізації Ларюель пропонує “переосмислення” російського федералізму, який є неприйнятним для російських націоналістів. Більшість росіян не поважають неросійські народи, які вони окуповують і експлуатують, і вірять у глибоко вкорінений міт про те, що вони несуть їм вищу російську цивілізацію.

Ларюель, до її честі, визнає, що неросійські народи в Російській Федерації мають довгий перелік скарг супроти московського імперського центру, що постійно зростає. Їх надмірно використовують у війні проти України і кількість жертв у неросійських регіонах значно вища. Даґестанців, чеченців, татар, бурятів, тувинців та інших неросійських народів гине набагато більше, ніж етнічних росіян. Мобілізацію восени 2022 року було організовано непропорційно в неросійських регіонах, і ці новомобілізовані солдати, відправлені як гарматне м’ясо в Україну, зазнали більшої кількості втрат, аніж етнічні росіяни. Оскільки Крємль не переймається високим рівнем убитих російських солдатів (100 000 станом на грудень 2022 року) і планує затягнути вторгнення, якщо вдасться, до війни на виснаження, кількість втрат із боку неросійських народів продовжуватиме зростати.

Неросійські народи Російської Федерації також мають культурні невдоволення, подібно до великої української меншини, яку Ларюель, як і всі західні русисти, ігнорує. Неросійські народи та українська меншина в Російській Федерації дуже незадоволені своєю денаціоналізацією та русифікацією. Вони вимагають внесення змін до російських шкільних підручників, які прославляють анексії та вторгнення як “менше з двох зол” порівняно з анексією іншими державами і що Росія нібито принесла їм вищу цивілізацію та культуру.

Російські підручники та зарозумілий російський шовінізм щодо неросіян та українців навряд чи зміняться, оскільки вони глибоко вкорінені в російській психіці. Сторіччя побудови росіянами імперії і десятиріччя совєцької історіографії та підручників глибоко вкоренили шовіністичні погляди на неросіян та українців. Вони лише зміцнилися через путінську ресовєтизацію та ресталілінізацію Росії.19 Таким чином, заклик Ларюель змінити “національну оцінку спадщини російської колонізації”, за всіма ознаками, є безперспективним.20

Ще одне нарікання — це надмірна експлуатація природних ресурсів у неросійських республіках Російської Федерації. Важко зрозуміти, як зміниться ця система, якщо Росія й надалі залишатиметься мафіозною державою з олігархами, які діють, як бояри Крємля, в неросійських регіонах.

Нездатність Ларюель не бачити націоналізму серед неросійських республік Російської Федерації варто розуміти разом із її запереченням існування націоналізму в путінській Росії. Ларюель вірить у зв’язки, що об’єднують росіян і неросіян. Вона стверджує, що західні експерти, які підтримують деколонізацію Російської Федерації, дотримуються “помилкової стратегії”, оскільки їм нібито “не вистачає знань про те, що пов’язує російське суспільство у всьому його різноманітті”.21 Подібні заяви, безсумнівно, лунали й на захист колоніальних зв’язків Великобританії та Франції з їхніми колоніями.

Насамкінець Ларюель попереджає, що дезінтеграція Російської Федерації призведе до громадянської війни та насильства проти неросійських націоналістів, які вимагають незалежності. Хоча це було б трагічно, але не гірше, ніж збереження Російської імперії в її нинішньому вигляді, коли неросійські народи будуть непропорційно гинути в гонитві Крємля за імперіалізмом. Зрештою, денаціоналізація та русифікація також є формами насильства щодо неросійської та української меншини в Російській Федерації. Громадянська війна в Росії, швидше за все, відбуватиметься між російськими елітами та органами безпеки, що прагнуть отримати владу в постпутінську епоху, а не між неросіянами. Громадянська війна між росіянами привела б до виведення органів безпеки з територій неросійських народів, що було б вигідним для них і дозволило б мирним шляхом здобути національну незалежність.

Росія повинна позбутися своєї імперії, щоби процвітати як національна держава

ПІСЛЯ РОЗПАДУ СССР наприкінці 1991 року Російська Федерація прийняла ту саму імперську ідентичність, яку Совєцький Союз успадкував від своїх царських попередників поколіннями раніше. З початку 1990-х років Росія вимагала від Заходу визнати колишній СССР своєю виключною сферою впливу. Така позиція відображала сильні імперські інстинкти в Крємлі та в усьому російському суспільстві разом із плутаниною щодо того, що саме становить кордони “Росії”.

Російська православна церква також розглядала весь СССР як свою канонічну територію, особливо Україну та Білорусь. Це дуже відрізнялося від православних церков в інших країнах, які були прив’язані до національних держав, а не до багатонаціональних імперій. Влада Російської православної церкви над колишнім СССР почала занепадати в середині 1990-х років, коли від неї відокремилася Естонська православна церква. Великий виклик надійшов у 2018–2019 роках, коли Константинополь проголосив, що Україна не є канонічною територією Російської православної церкви та визнав автокефалію Православної церкви України. До і особливо після вторгнення Російська православна церква в Україні втратила свої позиції: лише чотири відсотки українців заявляли про свою належність до неї, тимчасом як у липні 2022 року до (автокефальної) Православної церкви України належало 54 відсотки українців.22 Українська греко-католицька церква має вдвічі більше вірян (вісім відсотків), аніж Російська православна церква в Україні. Латвійська, Литовська та Молдовська православні церкви також почали домагатися автокефалії від Російської православної церкви. Повалення влади Лукашенка, яке буде неминучим за постпутінського режиму в Росії, також, імовірно, приведе до того, що і в Білорусі почнуть вимагати православної автокефалії.

Ці події є важливими в процесі деімперіалізації Російської православної церкви, полегшуючи перехід від претензій на юрисдикцію над усім колишнім СССР і, таким чином, зміцнення зв’язків між совєцькою та російською ідентичністю, до становлення національної церкви російської національної держави.

Російська та совєцька ідентичність були практично нероздільними всередині СССР. Коли Совєцький Союз розпався, Російська СФСР взяла під контроль совєцькі інституції в Москві та розпочала процес постсовєцького державотворення згори донизу. Небажання Росії повністю відмежуватися від СССР було очевидним у грудні 1991 року, коли президент Боріс Єльцин спочатку підтримав продовження переговорів про перетворення СССР у Союз Суверенних Держав, але після того, як Україна відкинула цю ідею, запропонував створити Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Упродовж 1990-х років громадянська прихильність до Російської Федерації як батьківщини національної держави для росіян залишалася слабкою. Ще в 1993 році Росія вимагала від Заходу визнати Євразію її виключною сферою впливу, при цьому Крємль виступив проти розширення НАТО і ЄС у цьому регіоні та використання миротворців ООН у заморожених конфліктах, які він сам же і створив.

Сусіди Росії, колишні совєцькі республіки, як-от Україна, ніколи не розглядалися такими, що мають реальну владу чи справжній суверенітет…

Тим часом більш відверто імперські форми російської ідентичності виявилися набагато популярнішими, що призвело до закликів до відновлення Совєцького Союзу та царської імперії або до того, щоби новопостала Росія очолила новий Євразійський Союз. Ця тенденція проявилася ще до падіння совєцької імперії, коли російський націоналіст-дисидент Алєксандр Солженіцин у 1990 році закликав до заміни СССР Російським Союзом трьох східнослов’янських націй (Росії, України та Білорусі). Ця концепція була відроджена та розширена, щоби слугувати основою для путінського “рускава міра”, який було представлено у 2007 році.

Популярність супранаціональних імперських ідентичностей у постсовєцькій Росії стала очевидною під час конституційної кризи 1993 року, коли “червоно-коричневий” альянс комуністів із крайніми націоналістами та фашистами намагався скинути президента Єльцина. Три роки по тому, під час президентських виборів у Росії, Єльцин прийняв імперську програму створення союзної держави з Білоруссю, щоби протистояти потужній реваншистській підтримці лідера Комуністичної партії Гєннадія Зюґанова.

Коли ветеран КҐБ Путін став президентом на зламі тисячоріч, Росія вже помітно відходила від свого короткого загравання з європейською інтеграцією, яке готував інший колишній офіцер КҐБ. У 1996 році колишній офіцер КҐБ і голова СВР (Служби зовнішньої розвідки Росії) Євгєній Прімаков змінив Андрєя Козирєва на посаді міністра закордонних справ. Прімаков переформатував російську зовнішню політику з політики Росії в “спільному європейському домі” на Росію в центрі євразійської цивілізації, що перевершує Захід і конфліктує з ним. Путін відкрито прийняв імперську ідентичність Росії. Важливо, що коріння одержимості Путіна Україною сягає самого початку його президентства й до кінця 2000-х перетворилося на мету неодмінно повернути Україну в “рускій мір”.

Позиція Путіна навряд чи була несподіваною. Совєцький КҐБ, де він провів роки становлення своєї професійної кар’єри, завжди був шовіністичною структурою, яка відкрито сповідувала імперську місію Росії та російський шовінізм щодо українців. Совєцький КҐБ стояв за численними хвилями політичних і культурних репресій в Україні в 1960-х і 1970-х роках, що були найбільшими гоніннями в Совєцькому Союзі. Ця російська шовіністична ментальність була передана постсовєцьким інституціям-спадкоємцям КҐБ, що отримали домінантну роль у Росії після приходу Путіна до влади та створення мілітократії.23 Сусіди Росії, колишні совєцькі республіки, як-от Україна, ніколи не розглядалися такими, що мають реальну владу чи справжній суверенітет. Натомість їх вважали частиною сучасної російської неформальної імперії. Такі ідеї користувалися широкою підтримкою серед російської громадськості та активно пропагувалися в ретельно курованих російських мейнстрімових медіа та через дезінформацію Крємля.

У 2012 році Путін повернувся на пост президента з метою увійти в історію як збирач російських земель. На практиці це означало завершення реінтеграції Білорусі та України. Путін завжди розглядав ці дві східнослов’янські держави як основних членів свого “рускава міра” та Євразійського Союзу. Після анексії Кримського півострова у 2014 році та перетворення Білорусі на російську маріонеткову державу у 2020 році останнім і вирішальним кроком у цьому історичному процесі мало стати повне підкорення України у 2022 році. На жаль для Путіна, його вторгнення в Україну приведе не до завоювання України, а до розпаду Російської Федерації.

Вторгнення в Україну пішло не за планом. Далекий від завершення історичної місії Путіна, стрімкий провальний напад на Україну різко підірвав репутацію Росії як великої держави та військової сили, з якою треба рахуватися. Натомість багато хто зараз розглядає Росію як державу, що занепадає, і вважає, що Російська Федерація дозріла для розпаду. Здатність Москви поширювати вплив у Євразії та за її межами відповідно постраждала. Це дає сусідам Росії та західному світу чудову можливість сприяти еволюції постімперської російської ідентичності, підтримуючи деколонізацію останньої імперії, що залишилася у світі.

Щоби досягти цієї мети, демократичний світ повинен припинити непряме визнання імперських прагнень Росії, натомість заохочувати Росію еволюціонувати в національну державу, відкидаючи неросійські народи. Західні лідери також повинні заохочувати неросійські держави колишнього СССР припинити підтримку супранаціональної ідентичності Росії та покласти край своїй участі у постсовєцьких структурах, основною метою яких є продовження регіонального домінування Росії. Членів ОДКБ та Євразійського економічного союзу необхідно заохочувати до виходу з них. Вірменію, одну із двох російських маріонеткових держав, варто переконати повернутися до Угоди про асоціацію з ЄС, від якої вона відмовилася під тиском Росії у 2013 році.

Через три десятиріччя після розпаду СССР війна в Україні показала, що Росія є не великою державою, за яку вона себе видавала, а імперією в занепаді. Катастрофічне вторгнення в Україну викрило внутрішні слабкості і спричинило крах російського впливу на всій території колишньої совєцької імперії та ймовірну деколонізацію останньої імперії світу. У стратегічних інтересах Заходу заохочувати ці процеси, оскільки трансформація російської національної ідентичності в постімперську та громадянську форму покращить європейську безпеку, зменшивши загрозу постійних вторгнень Росії до її сусідів. Кінцевим бенефеціаром буде сам російський народ.

Росія завжди буде загрозою для Заходу, поки вона “гіперцентралізована імперія з месіанською ідеологією”.24 Деколонізована Росія, перетворена на національну державу, більше не вестиме агресивні імперіалістичні війни, оскільки нею більше не керуватиме “месіанська ідеологія”.

Росія як слабка держава

РОСІЙСЬКІ ЛІДЕРИ ЗАВЖДИ чутливо та параноїчно сприймали загрози територіальній цілісності Російської Федерації. Вони постійно засуджують Захід за те, що він нібито прагне розпаду Російської Федерації. Захід, який начебто намагається “роз’єднати” російський народ, — шовіністичний погляд, заснований на твердженні російських білих емігрантів про панросійський народ, який охоплює три східнослов’янські народи. Українці ж визнають себе незалежною нацією і ніколи не вважали себе малоросами.

Захід, який також нібито нападає на “рускіє духовниє ценності”, — твердження, що випливає з фальшивого міту про вищу євразійську цивілізацію порівняно з нібито “декадентським” Заходом. Насправді це Росія відстала, клептократична і, як сказав сенатор США Джон Маккейн, “заправка, що маскується під країну”. Росія має гірші рейтинґи, ніж Захід, у кожній соціальній категорії — від вищого рівня розлучень і абортів до вищого рівня алкоголізму, нижчої тривалості життя та значно ширшої регіональної та класової нерівності. Вторгнення в Україну показало презирство та повну зневагу російських лідерів до людського життя серед власного населення та українців. Війна Крємля проти України у 2022 році коштувала життя 100 000 солдатів Російської Федерації та десяткам тисяч українців, можливо, більше, якщо обрахунки щодо 100 000 убитих у Маріуполі є точними.

Путін розпочав геноцидну війну проти чеченських націоналістів, які де-факто створили незалежну державу після воєнної перемоги над Росією в середині 1990-х років. Путінський геноцид проти Чечні став шаблоном для подальшого геноциду проти Сирії (з 2015 року) та України (з 2022 року). Після тотального знищення Ґрозного було знищення сирійського міста Алеппо та українського порту Маріуполь.

…Росіяни успадкували імперську ідентичність від СССР, сприймаючи свою батьківщину більшою, ніж їхня республіка…

Водночас Росія підірвала територіальну цілісність своїх сусідів у Молдові, Грузії, Азербайджані (через своїх вірменських маріонеток) та Україні. У 1990-х роках російські територіальні плани та роздмухування російськомовного сепаратизму загрожували Естонії, але подальші кроки, на щастя, були зірвані, коли Естонія приєдналася до НАТО у 2002 році. Російські націоналісти погрожують Казахстану повторенням крємлівського вторгнення в Україну.

Російська СФСР, правонаступницею якої є Російська Федерація, була фальшивою конструкцією, оскільки містила те, що залишилося від Російської імперії, але не входило до складу неросійських совєцьких республік. Тому Російська СФСР завжди нагадувала імперію, а не національну батьківщину для російського народу. Це відрізняло Російську Федерацію від неросійських республік, які були батьківщиною для українців, грузинів, азербайджанців та інших народів.

Росіяни вважали своєю батьківщиною СССР, а не Російську СФСР. Це було свідомо сконструйовано батьками-засновниками СССР, які дозволили лише союзні інституції в Москві.

СССР відрізнявся від комуністичної Чехословаччини та Югославії, де чехи та серби мали республіканські інституції відповідно в Празі та Белграді, окремі від федеральних. Російська СФСР ніколи не мала республіканських інституцій, за винятком короткого періоду в 1990–1991 роках, коли вони почали створюватися після обрання Єльцина президентом. Тому росіяни успадкували імперську ідентичність від СССР, сприймаючи свою батьківщину більшою, ніж їхня республіка.

Страх розпаду Російської Федерації переслідує російських лідерів із 1991 року і став центральним фокусом Стратегії національної безпеки від липня 2021 року.25 Путін прийшов до влади у 2000 році, пообіцявши відновити російську неспроможну державу, яка в 1990-х роках, здавалося, була на межі розпаду. Путін має патологічний страх перед реформами, звинувачуючи обмежені зміни, запроваджені під час пєрєстройкі та ґласності Міхаіла Ґорбачьова в другій половині 1980-х років, у наближенні краху Росії в наступному десятиріччі.

Путінська внутрішня політика гіперцентралізації та імперіалістична зовнішня політика прискорюють майбутній крах Російської Федерації. Надмірна централізація призвела до того, що Російська Федерація претендує на роль національної держави, хоча насправді є імперією. Тим часом вторгнення Росії в Україну веде до руйнування застарілої російської воєнної машини та посилення національної асертивності в неросійських регіонах Російської Федерації.

Міт про євразійство

ЄВРАЗІЙСТВО БУЛО РОЗРОБЛЕНО російськими білими емігрантами в міжвоєнний період, а в Росії 1990-х років його стали популяризувати неофашистські ідеологи, як-от Алєксандр Дуґін. Ця доктрина вважає природним для Росії бути мультинаціональною імперією, а не національною державою, і — що важливо — непохитно твердить, що ця цивілізація була корисною для неросіян, над якими вона панувала. Євразійство стверджує, що перебуває на вищому моральному рівні, ніж західні імперії, тому що неросіяни нібито отримали користь від російського правління, модернізації та “вищої” російської мови і культури; тимчасом як західні імперії поневолювали свої колонії, Росія несла легкість і добро неросіянам.

Месіанська віра Росії в моральну вищість євразійства не має нічого спільного з реальністю, натомість цілковито корениться в історичному комплексі меншовартості Росії перед Заходом, що тягнеться ще від Пєтра I на початку 18 сторіччя. Російські соціальні показники, економіка, торгівля та (як це видно з війни в Україні) військова сфера є значно гіршими за якістю, ніж їхні аналоги на Заході.

Війна в Україні прискорить занепад Росії як великої держави та розпад Російської Федерації. У 2022 році ЄС відмовився від російської енергії. Росія має небагато альтернативних ринків для свого газу, що потребує трубопроводів для транспортування в інші місця. Москва не інвестувала в ЗПГ (зріджений природний газ). Погана ефективність російської зброї в Україні приводить до того, що традиційні ринки скасовують контракти на російські військові технології. Дві основні статті експорту Москви — енергоносії та зброя — більше не будуть золотими гусами, що наповнюють російський бюджет. Актуалізуючи висловлювання сенатора Маккейна, Росія є непопулярною заправкою, що маскується під країну.

Росія стала молодшим братом Китаю.26 Посилення Індії як держави напряму пов’язане із занепадом Росії.27 Центральна Азія вже переорієнтовується на Китай. Неросіяни в Російській Федерації зроблять те ж саме, особливо ті, які живуть на схід від Уральських гір. Росія більше не є полюсом, навколо якого Крємль може змусити країни Євразії об’єднатися.

…Росіяни продовжують вірити в міт про те, що вони принесли світло і цивілізацію неросійським народам, відмовляючись визнати свою політику расизмом і колоніалізмом…

Більш віддалені країни тримають дистанцію від Росії, оскільки вона вторглася і фактично анексувала українську територію.28 Під час голосування в ООН щодо засудження російського вторгнення в Україну Росію підтримали тільки чотири країни, з них лише одна країна з колишнього СССР — Білорусь. Для Росії ганебно, що її підтримують лише міжнародні парії, як-от Сирія, Північна Корея, Нікараґуа та Еритрея.

Концепція “декадентського” Заходу вперше потрапила в поле зору західної громадськості, коли націоналістичного дисидента Солженіцина було вислано із СССР. На відміну від багатьох своїх прихильників на Заході, Солженіцин критикував моральний занепад і “декаданс” на Заході, протиставляючи це нібито вищій духовній цивілізації Росії. Не дивно, що Путін і Солженіцин стали близькими союзниками у 2000-х роках.29

Євразійство є категорично ворожим до трансформації Росії з імперії в національну державу, вважаючи, що Росія завжди була і буде мультинаціональною державою. Таким чином, євразійство має міцне коріння в імперській ідентичності, яка контролювала царську імперію та СССР, і в тих, які вважають, що “Росію” не можна ототожнювати з Російською Федерацією. Російською батьківщиною є вся Євразія, вона не обмежується лише Російською Федерацією.

Заявляючи про моральну перевагу над західними імперіями у ставленні до тих, ким вони правили, євразійство також є антидемократичним. Євразійці вважають, що Росію може очолити лише авторитарний лідер, який править централізованою державою, — дві характерні риси путінського режиму. Євразійство несумісне з демократією, яку він ненавидить і вважає чужою, західною, та заснованою на “англосаксонських” цінностях. Антизахідна ксенофобія, комплекс фортеці, теорії змови, що звинувачують Захід, і критика гаданої русофобії є центральними аспектами євразійства.

Євразійство не лише підтримує русифікацію та денаціоналізацію неросійських народів, якими Москва нібито опікується краще, ніж це робили мешканці Заходу у своїх імперіях. Походячи з російської білої еміграції, євразійство також заперечує існування українців і білорусів, називаючи їх відповідно малоросами та білоросами. Цей глибоко вкорінений російський шовінізм проявляється в злочинній поведінці російської окупаційної армії в Україні.

Пожертвуй на
Креативний фонд The Arc

Твоя допомога підтримує
наших авторок і інших креативниць

Зробити донейт
Promo

Важливим для будь-якої дискусії про деколонізацію Росії є те, що євразійство та подібні імперські ідеології ніколи не дозволяли росіянам обговорювати та спокутувати свій минулий шовінізм і расизм щодо неросійських народів. Тому росіяни продовжують вірити в міт про те, що вони принесли світло і цивілізацію неросійським народам, відмовляються визнати свою політику расизмом і колоніалізмом та не можуть зрозуміти скарг неросіян на денаціоналізацію та русифікацію. Росіяни скоса дивляться на українську історіографію, що засуджує русифікацію та денаціоналізацію українців як царями, так і комісарами. Дійсно, у діатрибі Путіна на 6 000 слів, виголошеній у липні 2021 року, жодного разу не згадано про заборону української мови в царській імперії Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876 року чи про совєцьку політику русифікації національних меншин. Не дивно, що російська окупаційна політика в Україні включала заборону української мови, україномовних книг і відновлення русифікації совєцьких часів.

Останнім центральним елементом євразійства є глорифікація тирана Сталіна, що наближає цю ідеологію до націонал-большевизму, який поєднав імперський націоналізм і комунізм. Упродовж президентства Путіна культ Сталіна пропагувався поряд із перетворенням Вєлікой Отєчєствєнной войни на релігійний культ. Сталіна прославляють за подолання нацистів і перемогу у Вєлікой Отєчєствєнной войнє, побудову східноєвропейської імперії та перетворення країни на ядерну наддержаву. Мільйони людей, убитих за часів правління Сталіна в СССР, ігнорують або виправдовують як колатеральні втрати в будівництві наддержави. Російська пропаганда повернулася до доґорбачьовської епохи, заперечуючи сам факт Голодомору 1933 року в Україні, стверджуючи, що це вигадка української діаспори та ЦРУ.30

Путінський режим базується не на побудові майбутньої “успішної моделі державності та розвитку”31, а на глорифікації минулого імперіалізму та завоюванні чужих територій. Путіну та його клептократичній кліці нема чого запропонувати щодо того, яким буде майбутнє для неросійських націй. Тому не дивно, що в регіонах зростає підтримка націоналістичних рухів, що вимагають незалежності від Російської Федерації.

Росія втратила свою євразійську сферу впливу

ВТОРГНЕННЯ ПУТІНА В Україну викрило, що Росія є крихкою державою та потьомкінською великою державою в процесі розпаду. Дезінформація Росії про непереможність її армії, що нібито є другою найкращою у світі, виявилася неправдою. Російська економічна потужність слабка і стане ще слабшою через санкції Заходу, енергетичну незалежність Європи від Росії та відхід країни від глобалізації.

Януш Буґайський пише, що російська держава стоїть на “гнилому фундаменті”.32 Росію описують як “мафіозну державу” ще з 2010 року, за два десятиріччя президентства Путіна країна зазнала економічної, духовної та політичної стагнації. Свідченням російської мафіозної держави є поганий стан російської армії, неякісне військове обладнання та нездатність забезпечити логістичну підтримку солдатів у польових умовах. Слабкість Росії у її війні проти України показала неросійським народам у Російській Федерації та її сусідам, колишнім совєцьким республікам, що вона є потьомкінською великою державою.

З початку 1990-х російські лідери вимагали від Заходу визнати Євразію виключною сферою впливу Росії. У 1990-х, за правління нібито демократичного Єльцина, Росія використовувала свої органи безпеки проти слабких євразійських сусідів, щоби нав’язати заморожені конфлікти, військові бази та інтеграцію в керовані Росією політичні та безпекові структури. Цей вплив руйнується, оскільки воєнні поразки Росії в Україні показали, що її претензії на роль великої держави є порожніми і вона більше не є провідною державою в Євразії.

У Росії залишилося лише два лояльні проксі в Євразії — Білорусь і Вірменія…

Свідчення зменшення впливу Росії проявляються по всій Євразії, найяскравіше це видно в Україні, де її брутальне вторгнення і воєнні злочини налаштували українців проти Росії на десятиріччя вперед. Опитування громадської думки показують, що більше немає різниці між українцями на сході й на заході в їхньому негативному ставленні до Росії. Зараз так само багато українців на сході ненавидять Росію і хочуть приєднатися до НАТО, як і на заході.

Воєнні успіхи України змінюють динаміку в Молдові, де сфабрикований Росією заморожений конфлікт у Придністров’ї призвів до розміщення ізольованого та невеликого військового гарнізону чисельністю 1 500 військовослужбовців, який не можна підкріпити повітряним чи сухопутним шляхом. Українці та молдовани за підтримки Румунії могли б втрутитися, щоби перемогти російський гарнізон і повернути Придністров’я під суверенний контроль Молдови.

Країна, що позиціонує себе як друга за величиною військова потуга у світі після США, відчуває дефіцит військової сили. Критичну нестачу особового складу Росія намагається вирішити, пропонуючи амністію ув’язненим, зокрема вбивцям, щоби вони приєдналися до ПВК Ваґнера (приватна військова компанія) для участі в бойових діях в Україні. Але це, а також сили, виведені з євразійських військових баз, не змінять динаміку війни. Україна мобілізувалася задовго до Росії і веде екзистенційну війну на власній землі проти загарбника, який прагне вчинити геноцид.

Росія виводить війська з російських військових баз по всій Євразії, вивільняючи країнам можливість для здійснення військової інтервенції проти російських маріонеток. Виведення Росією майже 1 000 військових із Вірменії для участі в бойових діях в Україні стало сигналом для Південного Кавказу, що сфера впливу Росії — у занепаді. Вірменія ж відмовляється бачити напис на стіні та продовжує класти всі свої яйця в російський кошик, не бажаючи послабити свої зв’язки з Росією, попри те, що Москва більше не здатна гарантувати безпеку.

Азербайджан, що натомість проводив багатовекторну зовнішню політику й не приєднався до очолюваних Росією євразійських проєктів, скористався ослабленням впливу Росії для здійснення військового тиску на Вірменію. ЄС наполегливо намагався, однак, поки що безуспішно, сприяти підписанню мирного договору між Вірменією та Азербайджаном, який окреслив би їхній кордон і поклав би край тридцятирічному конфлікту навколо Карабаху, що працював лише на користь російських інтересів. Масові вірменські протести в Єревані протистояли підписанню мирного договору з Азербайджаном, попри те, що країна не має економічної та військової сили, щоби перемогти свого сусіда, а ОДКБ самоусунулася.

Грузію контролює проросійський олігарх Бідзіна Іванішвілі, який став мільярдером у Росії 1990-х років. Грузія зазнала демократичної стагнації і не отримала статус кандидата на членство в ЄС, запропонованого Україні та Молдові. Таким чином, Грузія не підтримала Україну й разом із Вірменією допомагала Росії обійти санкції Заходу. Режим Іванішвілі не переживе поразки Росії в Україні. Більшість грузинів підтримують Україну і звинувачують своїх проросійських правителів у тому, що Грузія не отримала статусу кандидата в ЄС. Найбільший військовий підрозділ, що воює з Росією в українському Інтернаціональному легіоні, — грузинський.

Зустріч Шанхайської організації співробітництва 2022 року показала, наскільки Китай витіснив Росію як економічну силу в регіоні. Прибувши одразу після військового розгрому Росії в Харківській області на сході України, Путін був принижений прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді, китайським лідером Сі Цзіньпіном, еміром Катару, президентом Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим і президентом Киргизстану Садиром Джапаровим, які змусили його чекати. Путін був відомий своїми запізненнями на зустрічі, але цього разу все відбулося навпаки.

У Росії залишилося лише два лояльні проксі в Євразії — Білорусь і Вірменія. Очолювані Росією ОДКБ та Євразійський економічний союз, що мають більше членів, є дисфункціональними. Оскільки більшість із п’ятнадцяти колишніх совєцьких республік відвернулися від Росії, Москва більше не є євразійським полюсом, навколо якого об’єднуються неросіяни. Пол Берман пише:

“Але путінське обурення не вказує на світле майбутнє. Це обурення, спрямоване назад, без обличчя, спрямованого вперед. Отже, це російський націоналізм, у якому немає нічого, що могло б залучити ще чиюсь підтримку”.33

Берман продовжує:

“Але навряд чи хтось поділяє ідеї Путіна. Нема чого поділяти. Також ніхто в усьому світі не вірить, що знищення України започаткує нову кращу еру. Ця доктрина не пропонує надії. Вона пропонує істерію”.34

Україна та Молдова міцно входять до сфери впливу ЄС. Азербайджан зміцнив стратегічний альянс із Туреччиною і є зростаючою економічною та військовою потугою, від енергетичних ресурсів якої ЄС ставатиме все більш залежним після того, як позбавиться своєї залежності від Росії. Неприродна проросійська позиція Грузії розвалюється і не переживе неминучої поразки Росії. Тим часом Китай змінив Росію як провідну державу в Центральній Азії. Ганебні воєнні дії Росії в Україні та падіння євразійського впливу зробили її молодшим братом Китаю.

Від Російської імперії
до російської національної держави

МУЛЬТИЕТНІЧНА РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ розпадеться, вважає Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі, і цю думку поділяє все більше західних вчених і експертів. Як і в 1991 році, розпад знову буде спричинений прагненням України до незалежності від контролю Москви. Воєнна перемога України стане поразкою російського імперіалістичного погляду на свою сусідку як на бунтівну провінцію. Тому перемога України буде також поразкою мітів, які втримують Російську Федерацію вкупі.

Фрагментація Російської Федерації може бути не такою “чистою”, як у випадку з СССР у 1991 році, втім процес почався. Щонайменше Росія повернеться до часів лихоліття 1990-х із крихкою та слабкою державою та московським імперським центром, що ворогує з неросійськими народами. Високий рівень безробіття та відсутність економічного майбутнього, зростання розкольницької напруги, збільшення ветеранів війни в Україні та гнів через непропорційно високу кількість жертв — усе це разом створює вибухонебезпечну суміш, що може похитнути основи Російської Федерації. Приватні військові угруповання, як-от Ваґнера, та наймані ними засуджені, які отримують зброю, є додатковим чинником, що становить загрозу стабільності Росії і може призвести до громадянської війни.

Люк Коффі пропонує, щоби США підтримали шість політик протидії безпековому виклику, пов’язаному з розпадом Російської Федерації. Як стверджує Коффі, українська воєнна перемога дає можливість “загнати Росію в її геополітичну коробку на ціле покоління”, оскільки російська воєнна поразка відкриє “нову геополітичну реальність”.35

1. Підтримати мирний рух до незалежності неросійських народів у Російській Федерації.
2. Забезпечити стримування будь-якого насильства Російської Федерації.
3. Захистити ядерну зброю Росії.
4. Використати нестабільність в Росії для підтримки Молдови, Азербайджану, Грузії та України у відновленні їхньої територіальної цілісності шляхом усунення російських проксі-утворень у заморожених конфліктах.
5. Підтримати масштабне розширення НАТО, щоби прийняти Україну та Грузію.
6. Заохочувати африканські країни до вигнання російських найманців, як-от Ваґнера.

Ніколай I сказав Путіну, що якщо він не вторгнеться в Україну, російська держава розвалиться…

Постімперська національна держава більше не буде розв’язувати імперіалістичні загарбницькі війни проти своїх сусідів, руйнуючи економіку та вбиваючи сотні тисяч людей. Буґайський зазначив:

“Розмір і масштаби Росії, сформовані за сотні років імперського завоювання та колонізації, є фундаментальною структурною слабкістю. Вони перешкоджають розвитку міцної національної держави, фокусуючи увагу уряду насамперед на збереженні масштабних територій, різноманітних етносів і різнорідних регіонів у межах своїх кордонів”.36

Російська Федерація змішує поняття “російскій” і “рускій”, створюючи напругу між громадянською лояльністю до Російської Федерації в першому випадку та просуванням російської мови, культури та Російської православної церкви як духовного ядра держави — в другому. Під камуфльованим прикриттям нібито громадянської, а насправді етнічної націоналістичної держави відбувається денаціоналізація та русифікація неросійських народів.37 Вторгнення Росії в Україну є “етнонаціональним проєктом та імперсько-державницьким порядком денним”.38

Ця напруга посилюється вдвічі через мету Крємля об’єднати “трієдіний” народ, який, на його думку, складається з великоросів, малоросів та білоросів, у рамках “руского міра”. Неросійські народи не лише борються проти російської етнічної держави, що прагне їх денаціоналізувати та русифікувати, але й протистоять російському визначенню своєї ідентичності як такої, що охоплює Малу та Білу Росію (імперіалістичні назви України та Білорусі відповідно). Російські лідери давно твердять, що південний схід України є “споконвічно російською землею”, припускаючи, що ідентичність неросійських народів не є “споконвічно російською”. У грудні 2022 року на російському “Пєрвом каналє” Боріс Надєждін, президент Інституту регіональних проєктів і законодавства, заявив, що після вторгнення в Україну Російській Федерації дедалі більше загрожують ідеологічні конфлікти щодо того, що таке “Росія” і чому Російська Федерація — не те саме, що “Росія”. Надєждін попередив, що історія повинна навчити росіян, що колись маргінальні групи можуть швидко здобути суспільну підтримку, як большевики під час Першої світової війни чи неросійські націоналісти серед неросійських народів сьогодні.

Ця напруженість усередині Російської Федерації та із сусідами Росії відображає напруженість неспроможної держави, яка не змогла сформувати цілісну та об’єднану національну ідентичність. Більшість росіян не вважають Російську Федерацію своєю національною батьківщиною. Регіональна та етнічна нестабільність, економічна стагнація, спричинена неефективною державною політикою та санкціями Заходу, зниження соціальної довіри та вихід із глобальної торгівлі та глобалізованої економічної інтеграції матимуть катастрофічні наслідки для стабільності Російської Федерації. Регіональні економічні диспропорції вже були помітними та глибокими ще до вторгнення Росії в Україну й вони лише зростатимуть, породжуючи конфлікти між Москвою і неросійськими народами та підживлюючи сепаратистські рухи.39

Переломний момент для Росії настане тоді, коли росіяни зрозуміють, що російська держава є найбільшою загрозою для російського народу…

Верховний релігійний лідер російської буддистської Республіки Калмикія Тело Тулку Рінпоче (Ердні Омбадиков) засудив війну Росії в Україні. Він заявив, що Україна в цьому конфлікті на боці справедливості, оскільки захищає свою землю. Це перше публічне засудження конфлікту офіційним лідером однієї з традиційних релігій Росії.40 Башкири також мобілізуються проти війни, яку вони не вважають своєю,41 і розпочали збройний підпільний рух проти війни в Україні та на підтримку національної незалежності.42

Всередині російської армії наростають конфлікти між християнами та мусульманами, а також між росіянами та неросіянами з Російської Федерації.43 Перестрілки, міжнаціональні сутички, жорстоке знущання над новомобілізованими призовниками з неросійських народів — звичайна справа в російській армії. Етнічний конфлікт жевріє в Даґестані, де існує високий рівень гніву через непропорційне використання даґестанців у війні в Україні та дуже високий рівень втрат.44 Непропорційно велику кількість татар у Криму було мобілізовано як строковиків.

Історично Росія намагалася подолати внутрішні кризи не шляхом реформ, а через зовнішній експансіонізм і військову агресію. Автократія, авторитаризм, тоталітаризм і диктатура в Росії завжди були передумовою для зовнішнього експансіонізму, військової агресії, формування імперій і сфер впливу. Як писав Буґайський, “фактично імперіалізм попереджає або затримує імплозію”.45 Водночас Росію постійно роздирають внутрішні конфлікти через ідентичність, історичні наративи, релігійні та культурні маркери.

Берман пише про страх перед поширенням ліберальних принципів Євромайдану на Росію:

“Тож він [Путін — примітка автора] порадився з привидами Брєжнєва, Хрущьова та Сталіна, які направили його до головного мислителя — Ніколая I. А Ніколай I сказав Путіну, що якщо він не вторгнеться в Україну, російська держава розвалиться. Це було питання життя чи смерті”.

Як додає Берман, Путін “міг би взяти Україну за модель, а не ворога — модель того, як побудувати стійку державу, якої завжди потребувала Росія”.46 Але йому не вистачає категорій аналізу, які могли б дозволити мислити в цьому напрямі. Його націоналістична доктрина не дивиться в майбутнє, крім того, щоби побачити наближення лиха. Його доктрина дивиться в минуле. Отже, він зазирнув у 19 сторіччя і піддався його принаді… Він поринув у найдикіші глибини царської реакції”.

“Лєвада-Центр” — остання незалежна соціологічна служба Росії — повідомив, що значна більшість етнічних росіян підтримує російську армію в Україні.47 Водночас значна частка росіян, особливо освічених і з міських центрів, не бажають брати участь у війні. Втеча з Росії трьох чвертей мільйона росіян відображає екзистенціальну кризу ідентичності в країні. Дедалі більше тих, хто тікає з Росії, є представниками неросійських народів, оскільки вони обурені, що їх непропорційно відправляють воювати в імперіалістичній війні Путіна в Україні.48

Жорстока та кримінальна поведінка російської армії в Україні негативно вплине на російське суспільство. Злочинність і вбивства зростають, часто з використанням краденої або купленої зброї. Група Ваґнера вкладає зброю в руки злочинців, які погодилися стати найманцями в обмін на коротший термін ув’язнення. Моральний занепад призведе до підвищення рівня соціальної напруженості та насильства в сім’ях, зумовлюючи збільшення кількості розлучень і сиріт. Відволікання ресурсів на воєнну економіку призведе до скорочення соціального, медичного та пенсійного забезпечення з боку російської держави. Росія, як вважає кореспондент “The Economist” у Росії Аркадій Островскій, “може стати некерованою і поринути в хаос”.49

Колишнє порозуміння між російською державою та російським народом, який пропонував: “Залиште нас у спокої — і ми не будемо протестувати”, — було зруйновано після запровадження “часткової мобілізації” восени 2022 року. Непідготовлених або погано підготовлених призовників, майже без військового спорядження, відправляли в бій хвилями самогубців, що привело до високого рівня втрат. В одній із українських атак 2022 року, у переддень Нового року, 400 новомобілізованих російських призовників загинули та 300 отримали поранення через те, що удар ракет HIMARS був посилений некомпетентністю зберігання боєприпасів та артилерійських снарядів у тій самій будівлі, де вони дислокувалися.

Переломний момент для Росії настане тоді, коли велика кількість росіян зрозуміє, що російська держава є найбільшою загрозою для російського народу, оскільки використовує його як гарматне м’ясо у своїй імперіалістичній війні проти України. Путін не може перемогти Україну. Його злочинне використання понад 4 000 ракет і тисяч іранських дронів не призведе до капітуляції України. Більшість російських ракет та іранських дронів збиває українська протиповітряна оборона. Після поразок у Києві, Харкові та Херсоні російський президент не має стратегії, як продовжувати свою злочинну війну.

На шляху
до постпутінської Росії

НЕМИНУЧА ВОЄННА ПОРАЗКА Росії матиме більші наслідки, ніж воєнна поразка Франції в Алжирі та Португалії в Африці. Міт про Росію як велику державу з другою армією світу зазнає краху. Російська політологиня Єкатєріна Шульман описує Російську Федерацію так: “…як ми знаємо, вона самоліквідується та прямує до фази неспроможної держави”.50 Такі думки висловлюють уже не лише опозиційно налаштовані експерти.

Деніел Джонсон пише:

“Попередні російські деспоти залишили значну спадщину: Іван Ґрозний створив царство і утвердив верховенство Москви; Пьотр Пєрвий побудував Санкт-Петербурґ і відкрив Росію Заходу; Єкатєріна II захопила Крим і зробила Росію великою державою; Алєксандр І переміг Наполеона. Навіть найгірший із них, Сталін, залишив Совєцький Союз могутнішим, ніж він його отримав, ціною великої крові”.

“Але Путін? Він вкрав у росіян ті скромні свободи, що вони отримали за Ґорбачьова та Єльцина. Позбавляючи світ українського зерна, він повернувся до сталінської тактики використання голоду як зброї масового знищення. Після майже чверті сторіччя його правління Росія приєдналася до Ірану як маргіналізована, збідніла та зневажена держава-вигнанець”.51

Чутки про погане здоров’я Путіна важливо розглядати у світлі відсутності наступника. У Путіна немає синів, яким він міг би передати естафету. Ніщо не зможе замінити культ особистості Путіна в разі його недієздатності за станом здоров’я або через смерть. Погіршення здоров’я Путіна приведе до запеклих і, можливо, насильницьких конфліктів між елітами. У деяких регіонах місцеві еліти намагатимуться взяти під контроль органи безпеки. У неросійських народах Російської Федерації, де був непропорційно високий рівень втрат, місцеві еліти мобілізують антимосковські популістські настрої як засіб приходу до влади.

Берман вважає, що вторгнення Росії в Україну є катастрофою і “жахливим провалом російської уяви”, що привела до того самого падіння до варварства і небезпеки для вічно крихкої російської держави, якої Путін, як він думав, намагався уникнути”.52

Вторгнення Росії в Україну породжує протилежне тому, що планували Путін і Крємль:

1. Вторгнення мобілізувало та відродило українську національну ідентичність і назавжди змінило її на антиросійську. Проросійські настрої в Україні мертві й поховані.53
2. Воно засвідчило, що Росія є потьомкінською великою державою та військовою силою, і перетворило Росію на молодшого брата Китаю.
3. Воно показало зв’язок між внутрішньою тиранією та Росією як слабкою та крихкою державою, а також схильність Росії до військової агресії проти сусідів.
4. Воно запустило процес розпаду останньої Російської імперії, що маскується під Російську Федерацію.
5. Уперше в історії Російську імперію замінить менша за територією російська національна держава.
6. Російська Федерація стала на шлях деколонізації, що веде до незалежності неросійських народів, які впродовж сторіч зазнавали денаціоналізації, русифікації та геноциду.

Чому Заходу потрібно підтримати деколонізацію Росії

ПІСЛЯ НЕСПРОВОКОВАНОГО ВТОРГНЕННЯ Росії в Україну публічне обговорення розпаду Російської імперії перемістилося з маргінесу політичного життя в мейнстрім. Як писав Джонсон, “дні Путіна явно злічені. Якщо його поразка в Україні провіщає загибель імперії зла — не лише совєцької, як вважав Рональд Рейґан, а й російської також, це може бути прихованим благословенням”. Джонсон продовжує: “Чи зроблять росіяни висновки з його спадщини? Ми можемо лише молитися, щоби вони насправді врятували свою батьківщину, назавжди відмовившись від його імперської мрії та залишили Україну в спокої”.54

Неспровоковане і злочинне вторгнення Росії та жорстокі воєнні злочини показали, що Росія є потьомкінською великою державою та військовою силою зі слабкою, неспроможною державою та без цілісної національної ідентичності. Україна відіграла ключову роль у розпаді Совєцького Союзу в 1991 році. Воєнні успіхи України та неминуча перемога над Росією приведуть до розпаду Російської Федерації — останньої імперії у світі.

Захід має підтримати появу меншої російської національної держави, яка більше не буде загрозою для російського народу чи його сусідів. Національна держава була б найкращим історичним шансом для Росії еволюціонувати до демократії. Заходу варто вітати свободу неросійських народів, чия незалежність також звільнить російський народ.

Інші оповіді Тараса Кузя
Інші оповіді, ілюстровані Мариною Луцик

  1. Taras Kuzio, ‘The European Mass Graves You Never Knew About,’ Rolling Stone magazine, cерпень-вересень, 2022. С. 44–49. ↩︎
  2. Arkady Ostrovsky, ‘Russia risks becoming ungovernable and descending into chaos,’ The Economist, 18 листопада, 2022. ↩︎
  3. Антон Грушецький. Динаміка готовності до територіальних поступок для якнайшвидшого завершення війни: результати телефонного опитування, проведеного 4–27 грудня 2022 року. КМІС. 2 січня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrcv (Станом на вересень 2023). ↩︎
  4. Janusz Bugajski, Failed. State. A Guide to Russia’s Rupture (Washington: Jamestown Foundation, 2022). С. 5. ↩︎
  5. Міністерство закордонних справ України (26 грудня 2022). Заява МЗС України щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об’єднаних Націй у цілому. [Online]. Доступно: http://surl.li/kzxki (Станом на вересень 2023). ↩︎
  6. RussianPerspective (20 листопада 2015). Putin’s famous Munich Speech 2007. [Відео]. YouTube. Доступно: http://surl.li/lbrdi (Станом на вересень 2023) і Speech and the Following Discussion at the Munich Conference on Security Policy, President of Russia, 10 лютого, 2007. [Online]. Доступно: http://surl.li/lcnci (Станом на вересень 2023). ↩︎
  7. Vadim Shtepa, ‘Russia’s Inside-Out Federation,’ Eurasia Daily Monitor, 19, 148 (6 жовтня, 2022). [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrdv (Станом на вересень 2023). ↩︎
  8. Vadim Shtepa, ‘Putin’s Double Standards. A Unitary Empire for a ‘Multipolar World’,’ Eurasia Daily Monitor, 19, 168 (10 листопада, 2022). [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrej (Станом на вересень 2023). ↩︎
  9. Radio Free Europe/Radio Liberty (26 липня 2022). Ukrainians Describe Russian Troops Astonished By Basic Amenities [Відео]. YouTube. Доступно: http://surl.li/lbreq (Станом на вересень 2023). ↩︎
  10. Yekateryna Bezmenova, ‘Russia’s ‘Shadow Mobilization’ Accelerates With New Ethnic Units From The North Caucasus,’ RFERL, 26 червня, 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrey (Станом на вересень 2023). ↩︎
  11. Верховна Рада України (травень 2019). Постанова Верховної Ради України “Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації та на тимчасово окупованих нею територіях України”. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrfg (Станом на вересень 2023) і “Голос України”, 7 червня 2019. ↩︎
  12. Верховна Рада України (жовтень 2022). Проект Постанови про Заяву Верховної Ради України про визнання Чеченської Республіки Ічкерія тимчасово окупованою російською федерацією і засудження вчинення геноциду чеченського народу. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrfn (Станом на вересень 2023). ↩︎
  13. Vadim Shtepa, ‘Responding to Moscow’s Imperial Revanchism, a “Post-Russia” Forum Is Born,’ Eurasia Daily Monitor, 19, 122 (10 серпня 2022). [Online]. Доступно:
    http://surl.li/lbrfx (Станом на вересень 2023). ↩︎
  14. Voltairenet.org. (24 липня 2022). Declaration about the decolonization of Russia. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrgg (Станом на вересень 2023). ↩︎
  15. Президент України (офіційне інтернет-представництво) (29 вересня 2022). Звернення Президента України до корінних народів Росії: Боріться, щоб не загинути, захищайте свою свободу на вулицях і площах. [Online]. Доступно: http://surl.li/lbrgr (Станом на вересень 2023). ↩︎
  16. Taras Kuzio, ‘The nationalism in Putin’s Russia that scholars could not find but which invaded Ukraine,’ Ideology, Theory, Practice, Journal of Political Ideologies, 4 квітня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/dcypv (Станом на вересень 2023). ↩︎
  17. Pal Kolstø and Helge Blakkisrud eds., The New Russian Nationalism. Imperialism, Ethnicity and Authoritarianism (Единбург: Edinburgh University Press, 2016) and Marlene Laruelle, Russian Nationalism. Imaginaries, Doctrines, and Political Battlefields (Лондон: Routledge, 2019). ↩︎
  18. M. Laruelle, Is Russia Fascist? Unraveling Propaganda East and West (Ітака, Нью Йорк: Cornell University Press, 2022). ↩︎
  19. Olga Kryshtanovskaya and Stephen White, ‘The Sovietization of Russian Politics,’ Post-Soviet Affairs, 25, 4 (2009): 283–309 і Taras Kuzio, ‘Stalinism and Russian and Ukrainian National Identities,’ Communist and Post-Communist Studies 50, 4 (2017): 289–302. ↩︎
  20. M. Laruelle, ‘Putin’s War and the Dangers of Russia’s Disintegration,’ Foreign Affairs, 9 грудня 2022. Online]. Доступно: http://surl.li/lbriv (Станом на вересень 2023). ↩︎
  21. M. Laruelle, ‘Putin’s War and the Dangers of Russia’s Disintegration.’ ↩︎
  22. Антон Грушецький. Динаміка релігійної самоідентифікації населення України: результати телефонного опитування, проведеного 6–20 липня 2022 року. КМІС. 5 серпня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/cgDbm2 (Станом на вересень 2023). ↩︎
  23. Olga Kryshtanovskaya and Stephen White, ‘Putin’s Militocracy,’ Post-Soviet Affairs, 19, 4 (2003): 289–306. ↩︎
  24. Vadim Shtepa, ‘Putin’s Double Standards.’ ↩︎
  25. Elizabeth Buchanan, ‘Russia’s 2021 National Security Strategy: Cool Change Forecasted for the Polar Regions,’ Rusi, 14 липня, 2021. [Online]. Доступно: https://is.gd/333QSV (Станом на вересень 2023) та Julian Cooper, ‘Russia’s updated National Security Strategy,’ NATO Defense College, 19 липня, 2021. [Online]. Доступно: https://is.gd/43VwWN (Станом на вересень 2023). ↩︎
  26. Alexander Gabuev, ‘China’s New Vassal. How the War in Ukraine Turned Moscow into Beijing’s Junior Partner,’ Foreign Affairs, 9 серпня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/1JThqi (Станом на вересень 2023). ↩︎
  27. Roger Cohen, ‘Russia’s War Could Make It India’s World,’ New York Times, 31 грудня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/e6YEuX (Станом на вересень 2023). ↩︎
  28. Catherine Belton, ‘Putin, unaccustomed to losing, is increasingly isolated as war falters. A new gulf is emerging between the president and much of the country’s elite,’ The Washington Post, 30 грудня 2022. ↩︎
  29. Robert Horvath, ‘Apologist of Putinism? Solzhenitsyn, the Oligarchs, and the Specter of Orange Revolution,’ The Russian Review, 70, 2 (2011): 300–318. ↩︎
  30. EUvsDisinfo (12 листопада, 2022). Disinfo: Holodomor Famine Was Largely Caused by the West. [Online]. Доступно: https://is.gd/6X76bF (Станом на вересень 2023); EUvsDisinfo (31 серпня, 2021). Disinfo: Holodomor Was a Story Invented by a British Spy. [Online]. Доступно: https://is.gd/wqeBB9 (Станом на вересень 2023). ↩︎
  31. Bugajski, Failed. State. С. 36. ↩︎
  32. Bugajski, Failed. State. С. XII–XIII. ↩︎
  33. Paul Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin. The meaning of Russia’s war in Ukraine is its own national weakness.’ Foreign Policy, 13 березня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/2tfRjE (Станом на вересень 2023). ↩︎
  34. Там само. ↩︎
  35. Luke Coffey, ‘Preparing for the Final Collapse of the Soviet Union and the Dissolution of the Russian Federation,’ Hudson Institute, грудень, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/K5T7Rw (Станом на вересень 2023). ↩︎
  36. Bugajski, Failed State. С. 19. ↩︎
  37. Bugajski, Failed State. С. 21–22. ↩︎
  38. Bugajski, Failed State. С. 26. ↩︎
  39. Alexey Kovalev, ‘For Opposition to Putin’s War, Look to the Fringes of His Empire,’ Foreign Policy, 20 травня 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/hh8Ra3 (Станом на вересень 2023). ↩︎
  40. ‘Russian regional Buddhist leader publicly opposes war in Ukraine,’ BBC Monitoring, 3 жовтня, 2022. ↩︎
  41. “Это не наша война”: башкирские националисты создают вооружённое сопротивление”, Вёрстка, 18 жовтня 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/OdPZZn (Станом на вересень 2023); Ruslan Gabbasov, ‘“Not our war”: leaders of Bashkir national movement call on countrymen to boycott Russia’s war against Ukraine,’ Free Idel-Ural Civil Movement, 3 січня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/hCJyZM (Станом на вересень 2023); і Alya Shandra, ‘“Not our war”: leaders of Bashkir national movement call on countrymen to boycott Russia’s war against Ukraine,’ Euromaidan Press, 3 січня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/ZI0oSD (Станом на вересень 2023). ↩︎
  42. Paul Goble, ‘Bashkirs launch armed underground movement against Russia’s war and for national independence,’ Euromaidan Press, 19 жовтня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/rEf1g5 (Станом на вересень 2023). ↩︎
  43. Aslan Doukaev, ‘Inter-Ethnic Animosity Saps Effectiveness of Russia’s Army in Ukraine,’ Eurasia Daily Monitor, 19, 77, 25 травня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/cZEw5B (Станом на вересень 2023). ↩︎
  44. ‘Inevitable’ Conflict: In Daghestan, Kremlin’s MobilizationInflames Ethnic Tensions,’ RFERL, 2 жовтня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/YcNEnZ (Станом на вересень 2023). ↩︎
  45. Bugajski, Failed State. С. 18. ↩︎
  46. Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin.’ ↩︎
  47. Conflict with Ukraine: November 2022. Levada-center. 12 грудня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/N3bWuc (Станом на вересень 2023). ↩︎
  48. Emily Couch, ‘Russia’s Minorities Don’t Want to be Putin’s Foot Soldiers,’ Foreign Policy, 14 жовтня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/xFIeAL (Станом на вересень 2023). ↩︎
  49. Arkady Ostrovsky, ‘Russia risks becoming ungovernable and descending into chaos,’ The Economist, 18 листопада, 2022. ↩︎
  50. Ostrovsky, ‘Russia risks becoming ungovernable and descending into chaos.’ ↩︎
  51. Daniel Johnson, ‘How Putin’s dream of a new Russian empire was destroyed on the fields of Ukraine,’ The Daily Telegraph, 1 січня, 2023. [Online]. Доступно: https://is.gd/uQmKYM (Станом на вересень 2023). ↩︎
  52. Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin.’ ↩︎
  53. T. Kuzio, ‘Russia’s invasion has united Ukraine,’ Atlantic Council of the US, 22 грудня, 2022. [Online]. Доступно: https://is.gd/7mf84a (Станом на вересень 2023). ↩︎
  54. Johnson, ‘How Putin’s dream of a new Russian empire was destroyed on the fields of Ukraine.’ ↩︎

Неспроможна держава

Інструкція з розшматування Росії

Януш Буґайський

Росія потребує звільнення від самої себе, адже російська держава стала імперією до того, як росіяни стали нацією, і до того, як величезна країна змогла перетворитися на національну державу.

Ця книга про те, як можна розвивати деволюцію Російської Федерації та сприяти деколонізації поневолених імперією народів, щоби вони мали шанс збудувати власний Люксембург за Полярним колом.