Люксембург за Полярним колом 

“БУДЬ‑ЯКІ ЕКОНОМІЧНІ РОЗРАХУНКИ — це чорна магія”, — відповів спеціаліст з економіки на моє запитання про те, як зміниться економічний стан регіонів Росії після їхнього можливого виходу зі складу федерації.

Не задовольнившись почутим, я взявся самостійно оцінити економічну ситуацію, у якій опинилися регіони Російської Федерації за правління Владіміра Путіна, та приблизно передбачити, як вона може змінитися в разі дезінтеграції цієї потьомкінської держави. Чому передбачення приблизне? Про це розкажу згодом, а поки пропоную пройтися другим поверхом московського Центрального універсального магазину (ЦУМу), що розташований за кілометр від Красної площаді.

Ексклюзивну люстру Zenith Flou фірми “Baccarat” можна придбати на сайті виробника за 85 000 євро.¹ За курсом на середину квітня 2023 року — це близько 7,5 мільйонів російських рублів. Ця ж люстра продається в ЦУМі майже вдвічі дорожче — за 12,5 мільйонів рублів.² У вітринах інших бутиків цього магазину з усміхненими білозубими панянками‑продавчинями також можна знайти шубу з хутра рисі за 20 мільйонів рублів, а шуба із соболя коштуватиме дещо дешевше — 11,5 мільйонів рублів. Незважаючи на міжнародні санкції через розпочату Росією війну проти України, торговельні марки “Valentino”, “Ralph Lauren”, “Brioni”, “Chopard”, “Dolce & Gabbana” та десятки інших люксових брендів нікуди не зникли з полиць центральних московських бутиків, хіба що здорожчали. Вулицями багатомільйонного міста, як і раніше, цілодобово снують автомобілі з доставки піци та суші, а в заторі на Новому Арбаті поруч з “опелем” із 1990‑х можна зустріти найновішу модель “тесли”.

Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!

“Час відкривати посольство Росії в Москві”, — жартували 2010 року резиденти російського “Камєді Клабу” й мали рацію: Москва давно перетворилася зі столиці Російської Федерації на повноцінну державу в державі. З невеликим ексклавом у Санкт‑Петербурзі. Тож і недивно, що кожен третій житель Росії мешкає в цих двох найбільших містах або їхніх передмістях. Села й периферія імперії традиційно вимирають або емігрують, тим часом як російська столиця вчергове перекладає нову тротуарну плитку й дивиться четверту частину фільму “Джон Уік”. Ця стрічка зібрала $7,5 мільйонів у російському прокаті,³ заплативши з них податки.

У Москві зосереджуються надприбутки від продажу корисних копалин із далеких російських регіонів, при цьому лише за офіційними даними 2022 року 17 мільйонів жителів Росії, а це — 11,8 відсотків населення, жили за межею бідності.⁴ Якщо взяти до уваги, що межа бідності наприкінці 2022 року коливалася в рамках 13 000–14 500 рублів (близько $171) на місяць, то можна зробити висновок: кожен десятий громадянин Російської Федерації не міг ані забезпечувати себе їжею, ні оплачувати комунальні послуги. Навіть встановити унітаз за таких прибутків було би завеликою розкішшю, тож похила дерев’яна будка у дворі з діркою в підлозі й досі користується широким попитом. Але офіційна російська статистика зазвичай суттєво применшує реальні масштаби проблем, тому справжня кількість бідняків у цій країні, ймовірно, значно більша.

Хоча юридично російські регіони і є частиною федерації, та насправді це далеко не федерація. Демократично федеративні, а в деяких випадках навіть конфедеративні, віяння дійсно ширяли на російських теренах на початку 1990‑х років, але Боріс Єльцин і згодом Владімір Путін добряче вивітрили всі ці західні тенденції й закрили за собою вікно до Європи. Незалежну після розвалу Совєцького Союзу Ічкерію було практично знищено впродовж двох чеченських воєн. Це була розплата за спробу вийти зі складу імперії. Аналогічні спроби залишити тісні обійми Російської Федерації в Татарстані були зведені нанівець за допомогою фіктивних договорів і кишенькових політиків, які делегували щоразу більше повноважень до Москви.

Можлива децентралізація прибутків або влади в Російській Федерації із часом привела би до розпаду країни, адже Росія, з одного боку, тримається на жорсткій вертикалі управління, а з іншого — на підкупі та грубому придушенні будь‑якої реальної опозиції. Про так званих “лібералів” не йдеться, адже вони своїми спробами реформувати фасад імперії й побороти корупцію фактично легітимізують імперську політику Крємля, яка їх тією чи іншою мірою влаштовує. І поки (нині покійний) Алєксєй Навальний харчувався у бутербродній “Крим” і не вважав за потрібне повертати незаконно захоплені українські території, декларативно опозиційні “Дождь” і “Мєдуза” бідкалися й продовжують бідкатися про “наших мальчіков”, себто російських окупантів, яким треба допомогти на фронті формою та харчами.

Вигадувати способи реформування Росії пізно…

Термін “федерація” в назві цієї країни є абсурдним, адже федеративний договір має суто декларативний характер і нагадує цим совєцьку конституцію. На момент прийняття Конституція СССР 1936 року була однією з найбільш демократичних на планеті!⁵ Та поки в “демократичному” Совєцькому Союзі вирували штучно влаштовані голодомори, безпідставні арешти, розстріли та депортації, дійсно демократичну Чехословаччину розшматували спершу Гітлер у 1939 році, а далі Сталін, стартувавши одразу під час “звільнення” країни від нацистів у травні 1945‑го.

Від дійсності населення Росії відділяє телебачення і провладні інтернет‑ресурси, що створюють для підданих Путіна альтернативну реальність. У ній винуватицею всіх російських бід є Америка, Руская православна церква захищає людей від ґей‑пропаганди, так звані “англо‑сакси” тремтять перед “росіянами”, а сама федерація — це не феодальне утворення, а велика космічна держава.

Федеральний бюджет Росії не попередили, що за вікнами 21 сторіччя, тому він працює за звичним сценарієм: колонії віддають прибутки до метрополії, а далі Москва самостійно вирішує, скільки грошей виділяти на потреби кожного з майже сотні регіонів. До речі, й Україна донедавна мала схожу структуру, але політика децентралізації, запроваджена 2014 року,⁶ дозволила місцевим громадам мати більше контролю над розподілом власних надходжень.

Вигадувати способи реформування Росії пізно, адже реформи в імперській економіці означали би передусім зміни на краще в їхній армії і боротьбу з корупцією, але саме завдяки цим чинникам, вкупі із втратою прибутків, Росія з теоретично серйозного геополітичного гравця з роками перетворилася на агресивного аутсайдера. Він гучно слухає “блатняк”, гатить молотком по батареям і викидає сміття з вікна, щоб хоч якось зробити неприємно цивілізованішим сусідам по під’їзду. 

Я вирішив порахувати, скільки грошей втрачають регіони, поневолені імперією, і порівняти, чого вони могли б досягти, покинувши тісні обійми агресора.

Методологія

ЗАМІСТЬ ЧЕРГОВОЇ РОЗПОВІДІ про проблеми російської влади та прогнозування розпаду імперії я згадав 5 років, проведених на економічному факультеті Дніпровського політеху, і порахував, чи був би сенс для російських регіонів вийти з фіктивної федерації та перетворитися на незалежні держави.

Погляньмо на карту: Росія складається з 21 республіки, 9 країв, 46 областей, 4 автономних округів, Єврейської автономної області і 2 міст федерального значення.⁷ Зрозуміло, що окуповані території України, які московити додають до своєї статистики, ми до розрахунку не беремо. Деякі з регіонів є непропорційно багатими на корисні копалини, за рахунок чого вони фактично годують решту імперії. Проте цими регіонами керують вкрай неефективно, й одними з основних проблем є тотальна корупція на всіх рівнях, незрозумілий процес захисту приватної власності та інвестицій, а також призначені з Москви керівники, які небагато тямлять в особливостях республік, але повністю лояльні до центральної влади.

Процес і причини розвалу імперії описав Януш Буґайський у книзі “Неспроможна держава”…

Корупція в цій країні є державотворчим елементом, без якого система просто не зможе працювати. Чого вартий лише Дмітрій Мєдвєдєв, який колись керував урядом і формально виконував функції Президента Російської Федерації, а нині потроху спивається⁸ і працює на пів ставки генератором мемів у твіттері. Дмітрій отримує хабарі елітними будинками в Падмосков’ї, а гроші на забаганки забирає з бюджету Російської Федерації у вигляді кредитів від “Газпромбанку”.⁹ Путін пішов іще далі, побудувавши на березі Чорного моря маєток площею 19 000 м² за майже $3,5 мільярдів,¹⁰ черпаючи гроші на це за допомогою подібних до мєдвєдєвських схем. Усе це оплачують працівники з Якутії, Сибіру, Ямалу та інших республік, де далеко не в кожному селі станом на тепер є електрика й заасфальтовані дороги. Натомість у них є нафта й газ.

У Канаді діє “формула стабілізації”, що має на меті підтримання балансу в платоспроможності населення всіх 10 провінцій країни.¹¹ Тим часом модель жорсткої російської централізації також могла би бути ефективною, якби забезпечувала прозорий розподіл прибутків між багатими та бідними регіонами, повагу до поневолених народів (що само собою звучить абсурдно), проведення реформ, боротьбу з корупцією та підтримку рівня життя й купівельної спроможності на приблизно однаковому рівні для всієї країни. Але це вимагало би поступитися владою, до чого верхівка керівництва Росії категорично не готова.

Російська Федерація є імперією: на престолі понад 20 років сидить один і той же тиранічний правитель, його свита жорстко придушує будь‑які невдоволення, а всіх бояр він призначає на владні посади не з огляду на знання та досвід, а згідно з їхньою лояльністю. 

Процес і причини розвалу імперії описав Януш Буґайський у книзі “Неспроможна держава”, та ми маємо зрозуміти не лише потенційні сценарії краху Росії, але й те, якими будуть його наслідки. Я не братиму до уваги військовий варіант розвитку подій, адже тоді економічна модель регіонів і зв’язки між ними будуть порушені, тому поточна статистика не допоможе в плануванні. Зі зрозумілих причин ми не рахуємо тимчасово окуповані Росією території, бо на Кримському півострові, у Маріуполі та Донецьку Україна проводитиме реформи самостійно. 

Отже, коли Росія врешті розвалиться, чи стане легше жителям її регіонів, чи, навпаки, це виявиться для них трагедією?

(Роз)’єднання точок

ОСНОВОЮ ЕКОНОМІКИ РОСІЙСЬКОЇ Федерації досі є продаж викопних копалин. Їх видобувають в азійській частині країни, а далі велику частку видобутого численними регіонами транспортують на захід. Гірничодобувна промисловість забезпечує майже чверть внутрішнього валового продукту (ВВП) і складає 70 відсотків російського експорту. Загальна площа Росії становить 17 мільйонів км², при цьому у 2022 році її посівна площа склала трохи більше 800 000 км²,¹² що не дотягує навіть до 5 відсотків усієї території країни. Для порівняння: в Україні до російського повномасштабного вторгнення площа посівних земель сягала 286 000 км²,¹³ а це — 48 відсотків, тобто майже половина площі нашої країни. Отже, практично вся територія Росії є непридатною для культивування, а в більшості випадків — і для проживання людей.

Через це частина сучасних регіонів Росії виконує суто логістичні завдання з транспортування корисних копалин від місця видобутку до покупців або місць подальшої переробки. Якість життя місцевого населення зазвичай мало цікавить Крємль, тож усі прибутки, отримані регіоном від транспортування та обслуговування магістралей чи транспорту, так само передаються до Москви. Таким чином, незалежно від того, чи є цей регіон багатим на корисні копалини, чи виконує лише транспортну роль, усе одно всі його прибутки спершу опиняються в спільному, так званому “федеральному” бюджеті, а там успішно розкрадаються, щоб коханки чиновників мали змогу прогулюватися модними бутиками ЦУМу й купувати люстри за ціною квартири в Іспанії.

Та й формулювання “центральна влада” доволі умовне, адже відстань від Туви до Москви складає понад 3 500 кілометрів, тобто тувинцю значно ближче добиратися до Японії, Південної Кореї, Монголії чи Китаю, ніж до столиці своєї країни. Не кажучи вже про культурну спорідненість із сусідньою Монголією.

Саме економічні негаразди і страх призову на фронт, а не війна проти мирної України, зазвичай спонукають росіян втікати з країни або протестувати…

За даними Івони Вишневської з польського Центру східних досліджень (OSW) імені Марека Карпа,¹⁴ найбільше наслідки війни Росії проти України вдарили по регіонам, що пов’язані з автомобільною промисловістю (Калінінградська область), переробкою деревини для потреб Європи (Карелія) та металургією (Вологодська і Челябінська області). Поки що найменше втратили регіони, пов’язані з нафтовим сектором, а також ті, що існують за рахунок дотацій: Тува, Алтай, Інґушетія і Даґестан. 

Відносно сите життя влаштовувало більшість населення Росії, але санкції настільки знизили прибутки країни, що народ добре відчув їх на собі. За даними Федеральної служби державної статистики (Росстат), 2018 року в Росії було 18,9 мільйонів бідняків, що складало 12,9 відсотків населення,¹⁵ а 2016‑го це число зросло до максимуму за 9 років.¹⁶

На відміну від 2014‑го, падіння рівня життя у 2022–2023 роках торкнулося вже не лише околиць імперії, а й населення великих російських міст. Суші подорожчали, злітати на вихідні до Мілану стало складніше, а нову “теслу” довелося б замовляти в Казахстані.

До розв’язання війни проти України в російських регіонах вже діяли деякі сепаратистські рухи. Проте зазвичай вони були малочисельними, будь‑які серйозні прояви їхньої діяльності швидко придушувалися поліціянтами, а визначних активістів переслідували, катували й вбивали. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ці рухи активізувалися, невдоволення політикою Крємля зросло, а відцентрові рухи посилюються з кожною великою невдачею російської армії (хоча патєрь начебто і нєт). Важливо розуміти, що саме економічні негаразди і страх призову на фронт, а не війна проти мирної України, зазвичай спонукають росіян втікати з країни або протестувати.

Врожай

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ (ВВП) — це головний індикатор економічного розвитку і найповніший показник обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. Аналогом ВВП для регіону є валовий регіональний продукт (або ВРП). Для розрахунків економічної вигідності виходу зі складу Російської Федерації я взяв дані ВРП щодо кожного регіону цієї країни за 2019 рік із відкритих звітів Росстату, опублікованих 2020 року.¹⁷ Дані в рублях я перерахував у долари за офіційним курсом станом на початок 2020‑го.

Звичайно, звітам будь‑якої державної служби в Росії варто довіряти з великими застереженнями, а офіційний курс рубля до долара не завжди корелюється зі змінами споживацьких цін, але це єдині офіційні дані, якими ми можемо оперувати. До того ж з урахуванням, що це регіональна статистика, вони мали би показувати загальну картину в достатньому для висновків обсязі. Для порівняння рівня ВВП інших держав і ВВП на душу населення я взяв дані зі звіту Міжнародного валютного фонду (МВФ).¹⁸ Це агентство не включає до статистики країни, що не є його членами (зокрема Ліхтенштейн, Монако та Північну Корею), тож їхні дані я взяв із відповідного звіту Центрального розвідувального управління (ЦРУ).¹⁹

Кількість населення дуже відрізняється залежно від регіону, тому братимемо до уваги саме ВВП та ВРП на душу населення, які показують частку, що припадає на кожного жителя регіону або країни. Вона дозволяє приблизно оцінити, якою частиною із зароблених нею для держави ресурсів володіла б людина, живучи в тому чи іншому регіоні Росії.

На цій карті червоним позначено регіони, які мають ВРП на душу населення, менший за загальне значення по Росії, а зеленим — ті, що мають більший. Можна побачити, що лише у чверті регіонів ВРП на душу перевищує загальне значення по Росії. Ще із часів Совєцького Союзу люди з усіх окупованих совєтами регіонів їхали на північ за “довгим рублем”, тому недивно, що всі без перебільшення регіони, які роблять найбільший вклад у ВВП Російської Федерації, — це північ. Саме вони й “годують” імперію.

Найбагатшим регіоном Росії за ВРП на душу населення є Ненецький автономний округ в Архангельській області. 2019 року кожен житель регіону в середньому створив товарів та послуг на $121 723, і якби цей округ став незалежною державою, то за цим показником його жителі були би на другому місці планети, поступаючись лише Ліхтенштейну з показником $139 100. Наступними після нього в списку йшли би Люксембург, Монако та Швейцарія. 

Того ж 2019 року ВВП на душу в Японії склав трохи більше $40 000, і Ямало‑Ненецький автономний округ (ЯНАО) зі своїми $92 000 на жителя обійшов би її за цим показником понад ніж удвічі. Ханти‑Мансійський округ та Сахалін мали би приблизно японський рівень ВРП на жителя. Водночас очікувана тривалість життя у 2019 році в Японії була на рівні 84,4 роки.²⁰ Натомість у ЯНАО це значення склало 74,2 роки, в Ханти‑Мансійському округу — близько 75 років, а на Сахаліні — 70,3 роки, тобто суттєво менше.²¹

Очікувана тривалість життя — це найважливіший демографічний показник. У менш розвинених країнах і регіонах це значення зазвичай нижче.

Майже всі прибутки регіонів спершу опиняються в Москві, і на цій карті видно, який відсоток становить середній прибуток жителів від ВРП на душу населення. Іншими словами, це карта того, яку частку від результатів своєї роботи отримує в середньому житель кожного регіону. І тут ситуація несподівано змінюється: найбільші відсотки від прибутку мають жителі північнокавказьких республік. На першому місці — Чечня, далі йдуть Даґестан, Інґушетія та Кабардино‑Балкарія. Серед першої десятки з інших регіонів є хіба що Іванівська область та Адиґея. Російська статистика включає тимчасово окуповані українські Кримський півострів і Севастополь, які за цими показниками також мали би бути в лідерах.

Північний Кавказ географічно належить до Східної Європи. В умовах російської окупації він є глибоко депресивним, дотаційним і малорозвиненим регіоном. Натомість вихід північнокавказьких республік зі складу Російської псевдо‑Федерації і початок співпраці з Україною, а у випадку Кубані (Краснодарський край) — й можливого включення до її складу, могли б кардинально змінити геополітичний стан і дозволити Україні поєднати Каспійське і Чорне моря єдиним торговельним шляхом через власні або дружні нам території.

У кінці списку опинилися одні з найбагатших регіонів Росії: Ненецький і Ямало‑Ненецький автономні округи, Ханти‑Мансійський автономний округ — Юґра, Тюменська область і Сахалін. Жителі 18 регіонів, що завершують цей список, у середньому залишають у себе менше 5 відсотків створеного ними ВВП країни, а жителі Ненецького автономного округу, із середньою зарплатою $1 361 на місяць, отримують лише 1,12 відсотка від згенерованого ними ВРП на жителя.²² 

Найбагатші люди живуть на півночі та в Москві, де розташовані офіси численних компаній, що займаються розробкою корисних копалин, які є основою ВВП Росії.

Засуха

НАВІТЬ ЧОРНА МАГІЯ не допоможе точно передбачити щось у країні, на яку чекає розвал і ймовірна громадянська війна. Водночас ми маємо приклади схожих потрясінь, коли тісні обійми токсичної російської любові слабшали і країни та регіони отримували можливість стати частиною цивілізованого світу, — падіння Берлінського муру й подальше об’єднання Німеччини 1990 року,²³ розвал Совєцького Союзу і здобуття незалежності численними поневоленими республіками, початок самостійного розвитку країн Варшавського договору тощо. Економічний розвиток демократичних держав тісно переплетений із зовнішньою активністю, зокрема експортом та імпортом, тому я пропоную приблизно оцінити, як могли би змінити свій рівень добробуту новоутворені держави на уламках сучасної Російської імперії.

Після виходу регіонів зі складу Російської Федерації вони могли б самостійно керувати власними ресурсами й провадити зовнішню політику…

Навряд чи можливо зробити такі прогнози для кожного з майже 100 поневолених регіонів, натомість я пропоную звузити коло розрахунків і залишити лише федеральні округи.²⁴ Росія умовно поділена на 8 таких округів. Цей поділ дуже некоректний із погляду розселення етносів, економіки та історичних особливостей, адже впродовж 100 років СССР і Російська Федерація постійно проводили зміни кордонів між регіонами, областями та округами. Одні були скасовані, інші — створені, у третіх змінили кордони. Усе це робилося зазвичай для розпорошення неросійського населення, русифікації, провокування локальних міжетнічних конфліктів, які відволікали би представників неросійських народів від критики Москви. Але це тема іншого дослідження, тому візьмемо саме ці 8 федеральних округів, для яких ми маємо свіжі економічні показники.

Згаданий вище канадський підхід до здорового перерозподілу ресурсів у Росії також не спрацював, тому саме розпад імперії залишається єдиним можливим виходом із російської імперської кризи. Після виходу регіонів зі складу Російської Федерації вони могли б самостійно керувати власними ресурсами й провадити зовнішню політику. Отже, варто очікувати на початок значно тіснішої співпраці із сусідніми регіонами: Китайською Народною Республікою та Японією — на сході, Туреччиною та Близьким Сходом — на півдні, США, Фінляндією, Швецією та Норвегією — на півночі та Європейським Союзом (ЄС), включно з Україною, — на заході. Тому що Україна — це Європа. 

Я взяв за приклад кілька інших колишніх совєцьких республік або країн зі сфери впливу СССР, які свого часу змогли звільнитися й згодом доєдналися до Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Мова про Польщу,²⁵ Естонію, Латвію, Литву, Словаччину, Чехію, Румунію та Болгарію. Угорщину я не братиму до розрахунків через те, що de facto ця країна досі знаходиться в тісних відносинах із нинішньою ітерацією Російської імперії, а тому не є прикладом демократичної країни. Румунія та Болгарія вступили до ЄС 2007 року, за рік до світової економічної кризи, після якої ВВП цих країн ненадовго впав до початкового рівня, тому в цьому випадку я взяв дані про зміну ВВП упродовж року, щоб не рахувати вплив кризи, яка застала інших членів ЄС вже після вступу.

Кожна із цих країн мала різні початкові умови, кількість і склад населення тощо, тому я взяв для розрахунку ВВП і прибуток на душу населення, а також зміну в рівні ВВП упродовж 2 років після вступу до ЄС. Два роки — це той етап, упродовж якого можна побачити результати реформ і початкові зміни в прибутках. Далі все залежатиме від політичної волі лідерів нових держав. А поки що ми лише оцінюємо, що може чекати на них за 2 роки свободи в тісній співпраці з ЄС. Як видно з таблиці, середній ріст ВВП на душу населення для цих країн склав 33,57 відсотків упродовж 2 років після вступу.

Далі я взяв дані 20 країн із найбільшими значеннями ВВП на душу населення. Порахувавши, яку частку від ВВП на душу в середньому отримують жителі цих країн як зарплатню, я отримав 7,33 відсотка.

Візьмемо цей відсоток як основу для розвинених країн, до рівня яких, я сподіваюся, прагнутимуть нові постросійські регіони, і розрахуємо, що могли б отримувати їхні жителі за умови згаданого раніше росту ВВП країн.

І тепер найважливіше: як змінилися би прибутки жителів колишніх республік Росії за умови більш коректного розподілу прибутків і взаємовигідної співпраці з іншими країнами. Я радив би за можливості відкрити цей матеріал на великому екрані, де видно всі деталі. З інфографіки видно, що практично всі федеральні округи мали би збільшити свої прибутки. Єдиним винятком буде Північно‑Кавказький округ, чиї прибутки трохи впали б.

Натомість жителі Південного округу стали би заробляти на чверть більше (з $634 проти $500), а доходи Приволзького і Центрального округів виросли б у понад півтора раза: з $463 до $760 та з $785 до $1 323 відповідно. Далекосхідний (з $632 до $1 155), Північно‑Західний (з $638 до $1 191) та Сибірський (з $453 до $847) округи майже подвоять свої прибутки, а найкраще склалися би нові умови для жителів Уральського федерального округу, чия середня зарплата виросла би втричі — з $601 до $1 694.

Якщо подивитися на ці ж дані за регіонами, то є два винятки, яким економічно вихід із Росії не був би вигідним. Чечня та Даґестан втратили б майже 22 відсотка і 2 відсотка прибутків відповідно, тимчасом як зараз ці регіони винятково дотаційні й таким чином Крємль купує лояльність їхніх еліт. А втім, вихід був би вигідним для всіх інших регіонів. Найбільше від нього могли б виграти жителі Ненецького автономного округу (із зарплатою $14 226 і ростом на 945 відсотків), Ямало‑Ненецького автономного округу (зарплата $10 788, ріст на 640 відсотків), Ханти‑Мансійського автономного округу ($5 164, ріст майже на 500 відсотків), а також Тюменської області та Сахаліну, де нова зарплата могла би сягнути $4 500, зрісши на 453 відсотка і 361 відсотка відповідно.

Вихід із Росії

ПЕРШІ 15 РОКІВ царювання Путіна давали можливість підтримувати негласний суспільний договір: у відповідь на постійний ріст добробуту великих міст переважна більшість активного суспільства закривала очі на відсутність демократії, спадковості влади, пропаганду, поліцейське свавілля та переслідування нечисленних активістів. Захід свого часу майже пробачив росіянам дві чеченські війни, Даґестан, Придністров’я, війну в Грузії та Сирії, після чого Росія вчергове впевнилася у власній обраності та вседозволеності. Проте анексія Кримського півострова, війна на Донбасі, а згодом і повномасштабне вторгнення Росії в Україну нагадали західному суспільству, що “тактика салямі” шкідлива для здоров’я демократії та може призвести до утворення нових “гітлерів”. Тактика салямі — це поступове досягнення мети малими кроками, схоже на нарізання ковбаси тоненькими слайсами. Так, зокрема, називали тактику Гітлера, що після цілком законного приходу до врядування поступово узурпував усю владу в Німеччині, а далі таким же способом взявся до окупації сусідніх країн. У 21 сторіччі він отримав гідного послідовника.

А розпад Російської Федерації — це наступний логічний крок у деградації Російської імперії…

Путін довго нарізав салямі, але в підсумку, крім глибокого занепокоєння, неочікувано отримав також небачені раніше санкції. Якщо 2021 року Іран був світовим антилідером за введеними проти країни обмеженнями, то після лютого 2022 року Росія майже вдвічі перевершила його результат, маючи 6 400 санкцій, які відтоді лише посилюються. Російська пропаганда нав’язує тезу, що санкції не працюють, але саме вони суттєво знизили прибутки Російської Федерації від експорту викопних копалин, які становили до 80 відсотків бюджету цієї країни. І суспільний договір похитнувся: прибутки населення почали падати, купівельна спроможність суттєво знизилася, а будь‑які прояви непокори народу продовжили традиційно придушувати поліціянти, тим самим лише посилюючи невдоволення.

Росія у відповідь також запроваджувала численні санкції проти західних країн. Утім, вони не змогли зіграти хоч якоїсь суттєвої ролі. Мені важко уявити, як мала би вплинути заборона для британських парламентарів або високопосадовців зі США чи Канади відвідувати Росію.²⁶ Син Бориса Джонсона відтепер не зможе навчатися в Тюменському індустріальному університеті? Доньці Джастіна Трюдо закрита дорога до Саратовського медичного? Навіть не знаю, як почувається родина Байденів, що будувала плани на аспірантуру для внуків у Сиктивкарському університеті імені Питирима Сорокіна… Сама назва “атвєтниє санкциі”²⁷ говорить за себе: це лише спроба відповісти, яка може справити враження хіба що на самих жителів Російської Федерації.

При цьому Росія могла би жити успішно, адже в історії є приклади розумного або принаймні не настільки безглуздого використання грошей від продажу корисних копалин. Але ця країна успішно змарнувала чимало унікальних шансів, не повторивши шлях Норвегії, Катару чи хоча би Саудівської Аравії, так і не реформувавши армію та суди, не провівши диверсифікацію державних прибутків і розв’язавши найбільшу війну із часів Другої світової.

Саме завдяки нашим котикам, з одного боку, а з іншого — російській корупції, а не так званим “лібералам” чи протестам, Україна, що витрачала гроші на дороги замість озброєння та готувалася до шашликів, у критичні тижні весни 2022 року змогла відбити російські атаки і тримає фронт донині. Тож най буде російська корупція! Вона нам лише на користь. А розпад Російської Федерації — це наступний логічний крок у деградації Російської імперії. Тож поневоленим московитською диктатурою народам час думати про шляхи виходу з імперії, а не про те, як вижити на $171 на місяць.

Інші оповіді Назара Токара
Інші оповіді, ілюстровані Fill
Інфографіка Андрія Домаранського

1. Baccarat. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrdjk [Станом на червень 2023]. ↩︎
2. ЦУМ. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrdkn [Станом на червень 2023]. ↩︎
3. WTFTime. “Джон Уик 4” собрал в России 600 миллионов рублей — это лучший результат в серии”. 6 квітня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrdob [Станом на червень 2023]. ↩︎
4. Федеральная служба государственной статистики. “О значении границ бедности и численности населения с денежными доходами ниже границы бедности в III квартале 2022 года в целом по Российской Федерации”. [Online]. Доступно: https://rosstat.gov.ru/storage/mediabank/203_02-12-2022.htm [Станом на червень 2023]. ↩︎
5. Дописувачі Вікіпедії. Конституція СРСР 1936 року [Online]. Українська Вікіпедія. 11 квітня 2023. Доступно: http://surl.li/hrdtt [Станом на червень 2023]. ↩︎
6. Дописувачі Вікіпедії. Децентралізація в Україні [Online]. Українська Вікіпедія. 24 травня 2023. Доступно: http://surl.li/hrdvl [Станом на червень 2023]. ↩︎
7. Дописувачі Вікіпедії. Територіальний поділ Росії [Online]. Українська Вікіпедія. 8 січня 2023. Доступно: http://surl.li/efohw [Станом на червень 2023]. ↩︎
8. Дмітрій Мєдвєдєв. Прощання з Владіміром Жиріновскім у Будинку Союзів. 8 квітня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrtvh [Станом на червень 2023]. ↩︎
9. Фонд борьбы с коррупцией. “Он вам не Димон. Дворцы, яхты и виноградники — тайная жизнь Дмитрия Медведева”. [Online]. Доступно: https://dimon.navalny.com/#intro [Станом на червень 2023]. ↩︎
10. Павел Мыльников. Deutsche Welle. “ФБК выпустил расследование о “дворце Путина” под Геленджиком”. 19 січня 2021. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrtze [Станом на червень 2023]. ↩︎
11. Édison Roy-César. (2008). Canada’s Equalization Formula. Library of Parliament [Online]. Доступно: http://surl.li/hrudj [Станом на червень 2023]. ↩︎
12. UkrAgroConsult. “Росія. Посівні площі під урожай 2022 року перевищать 81 млн. га”. 10 грудня 2021. [Online]. Доступно: http://surl.li/hruku [Станом на червень 2023]. ↩︎
13. Сергій Адбул. LB.ua. “Через війну посівні площі в Україні зменшилися на чверть”. 28 січня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/hruqm [Станом на червень 2023]. ↩︎
14. Iwona Wiśniewska. Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia. “Gospodarka Rosji: powoli w recesję”. 31 серпня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrutr [Станом на червень 2023]. ↩︎
15. Виктор Владимиров. Крым. Реалии. “Люди потихоньку адаптируются к бедности”: есть ли в России предпосылки для социального взрыва?”. 19 червня 2019. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvcu [Станом на червень 2023]. ↩︎
16. INTERFAX.RU. “Число бедных в РФ выросло до максимума за девять лет”. 21 березня 2016. [Online]. Доступно: https://www.interfax.ru/business/499523 [Станом на червень 2023]. ↩︎
17. Федеральная служба государственной статистики. ВАЛОВОЙ РЕГИОНАЛЬНЫЙ ПРОДУКТ на душу населения. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvid [Станом на червень 2023]. ↩︎
18. International Monetary Fund. World Economic Outlook database: April 2021. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvlw [Станом на червень 2023]. ↩︎
19. CIA. Real GDP per capita. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvpb [Станом на червень 2023]. ↩︎
20. World Bank. Life expectancy at birth, total (years) [Online]. Доступно: http://surl.li/iiwyx [Станом на червень 2023]. ↩︎
21. Федеральная служба государственной статистики. Демографический ежегодник России. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvxe [Станом на червень 2023]. ↩︎
22. Федеральная служба государственной статистики. Среднедушевые денежные доходы населения по субъектам Российской Федерации. [Online]. Доступно: http://surl.li/hrvyo [Станом на червень 2023]. ↩︎
23. Дописувачі Вікіпедії. Возз’єднання Німеччини [Online]. Українська Вікіпедія. 20 січня 2023. Доступно: http://surl.li/hrvzu [Станом на червень 2023]. ↩︎
24. Дописувачі Вікіпедії. Федеральні округи Росії [Online]. Українська Вікіпедія. 1 травня 2023. Доступно: http://surl.li/hrwau [Станом на червень 2023]. ↩︎
25. Macrotrends. Poland GDP Per Capita 1990–2023. [Online]. Доступно: https://www.macrotrends.net/countries/POL/poland/gdp-per-capita [Станом на червень 2023]. ↩︎
26. Настоящее Время. “Россия ввела санкции против британских офицеров, участвовавших в подготовке украинских военных в Великобритании”. 17 березня 2023. [Online]. Доступно: https://www.currenttime.tv/a/sanktsii-rf-protiv-britanskih-ofitserov/32322981.html [Станом на червень 2023]. ↩︎
27. ТАСС. “Россия расширила список представителей Евросоюза, которым запрещен въезд в страну. Ответные санкции РФ затронули руководителей силовых ведомств ЕС, оказывающих помощь Украине”. 17 січня 2023. [Online]. Доступно: https://tass.ru/politika/16818403 [Станом на червень 2023]. ↩︎