Enveloppe et cachet (Неділя)
Потяг прибув на центральний київський вокзал опівночі. Я ледве волочив валізу вулицею Симона Петлюри — кілька годин дороги зі Львова після міжнародної конференції істориків даються важко, коли тобі майже сорок. Молодшим колегам такі подорожі — як з гори котитися, але я відчував кожну кісточку.
Конференція минула успішно. Двадцять хвилин на виступ, три запитання від аудиторії, нове знайомство із колегою з Оксфорда. “Структура офіційного листування як дзеркало соціальних відносин середньовіччя” — так називалася моя доповідь. Все через недавню знахідку в Інституті книгознавства — фрагмент невідомого латинськомовного листа короля Данила Галицького до Папи Римського Інокентія IV, що я виявив підшитим до оправи книги 15 сторіччя у Бібліотеці Вернадського.
Я захоплено розповідав про структури листа та їх значення. Міг лопотіти про це годинами — тож коли після офіційної частини оксфордський професор запропонував продовжити обговорення приватно за обідом, я з радістю скористався цією можливістю.
Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!
— Розумієте, у середньовічному листі нема конверта в нашому розумінні, — пояснював я з ентузіазмом, розгортаючи серветку як імітування листа. — Сам аркуш, складений особливим чином, і був своїм власне конвертом. Відкрити його — це ніби препарувати живе тіло, щоб дістатися до суті. Виявлення внутрішньої структури листа — як анатомування тексту, — продовжив я, помітивши, як оксфордський колега нахилився ближче, а його очі заблищали від зацікавлення. — Кожен елемент у ньому, мов орган у тілі, виконує свою функцію.
Enveloppe et cachet — зовнішня оболонка і печатка — наче шкіра людини з її унікальними відмітками. Вона захищає, приховує, визначає першу реакцію. Скріплення особистим штампом не просто засвідчує автентичність — це символ, знак, своєрідний омен! Лише за зовнішнім виглядом вже можна дізнатися про статус, походження, навіть характер відправника, ще не прочитавши жодного слова.
Intitulatio — самоназва відправника — це спроба людини визначити себе у світі, знайти свою ідентичність. Хто я? Людина, що відроджується до життя? Нещасна душа, яка знов опинилась у безодні відчаю? Амбітний молодик? Науковець-дослідник чи наркозалежний, що ховається за маскою експериментатора? За простим підписом у кінці листа часто криється драматична історія самовизначення, прийняття чи відкидання себе.
Salutatio — формули вітання — це перший справжній контакт між дописувачами, але також і маска, яку надягає людина. За “Шановний…” може ховатися і холодна байдужість, і авторитарна влада, і недосяжний ідеал. Тут встановлюється ієрархія — хто лікар, а хто пацієнт, хто здоровий, а хто хворий, хто визначає норму, а хто від неї відхиляється. У цьому елементі закладається динаміка всіх подальших стосунків: іноді рятівна, іноді згубна.
— Corpus — тіло листа — це найскладніша система, як у людському організмі, — я відсьорбнув вина, розвиваючи думку. — У цій анатомії тексту мозок — ядро ідентичності автора, його справжнє я, що може приховуватися або розкриватися. Іноді він контролює все тіло листа з раціональною ясністю, а іноді губиться у власних звивинах, — і людина перестає пізнавати себе.
Серце тексту — це емоційний центр, що визначає життєздатність автора. У здоровому стані воно пульсує надією та бажанням жити, а у хворобливому — ледь б’ється або наповнюється отрутою відчаю. За певними конструкціями чи словами іноді можна почути, як воно кричить про допомогу.
Отримувати паперові листи в наш час здається рудиментом позаминулого сторіччя. До того ж написані від руки, на папері з філігранями, не так пожовклому, як спеціально кольору слонової кістки, від якого йде характерний запах чорнила…
Нервова система — це способи втечі й самообману. Вона здатна запаморочити голову красивими фантазіями, створити химерні видіння та відчуття, де все здається прекрасним, поки дія не минає, залишаючи ще більшу порожнечу.
А легені — це простір для дихання правдою. Без них лист стає задушливим, переповненим жахом. Коли автор дозволяє собі нарешті видихнути справжнє зізнання, навіть найстрашніша правда дає більше кисню, ніж найкрасивіше самовиправдання.
Inscriptio — звернення до адресата — визначає, до кого звертаються за порятунком. Слово Професор може означати не просто звання, а надію на рятівний авторитет, владу над хаосом душі, здатність класифікувати внутрішніх демонів і врешті приборкати їх. Іноді конверт потрапляє не до того адресата, опиняється в інших руках, інших часах — і тоді відкривається зовсім інша історія. Та, яку відправник навіть не міг уявити.
Formule de politesse — завершальні формули ввічливості — це часто найінтимніша частина листа, куди автор ховає свої найглибші таємниці. За звичними ритуальними прощаннями часом приховується крик про допомогу, зізнання в гріху чи розпачливе благання почути. Тут проявляється справжня ідентичність людини — та, яку вона боїться визнати перед собою самою. Те, про що не можна говорити прямо, ховається у прощальних словах, як таємна післямова.
— Знаєте, що найцікавіше в листі Данила до Папи? — я нахилився ближче, ніби ділячись таємницею. — Текст сам по собі виявився банальним, п’ять підручникових ввічливих речень. Але структура! Саме в розривах між формулами, в тому, що відсутнє, таяться найважливіші відкриття. Треба вміти читати між рядками.
