“Найкорумпованіша країна Європи” — ярлик, що закріпився за Україною ще від 1991 року, відколи держава стала на шлях незалежності. Сьогодні, в умовах російського вторгнення, питання недоброчесності набуває особливо екзистенційного значення, і корупція стала темою, якої важко уникнути: її чути на найвищому рівні в заявах посадовців, про неї нагадують сміливі розслідування журналістів та антикорупційних органів, що зміцніли після 2014 року, ця проблема постає і в повсякденних розмовах. За даними InfoSapiens, 43% українців вважають корупцію найсерйознішою проблемою країни.1 Водночас дослідження Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) свідчить,2 що особисто з корупцією зіштовхувався лише кожен пʼятий. Попри це, 9 із 10 опитаних вважають корупцію поширеним явищем.
Хоча проблема зловживань і хабарництва залишається очевидно актуальною, а боротьба з нею потребує системного посилення, не менш показовим є розрив між сприйняттям і особистим досвідом. Десятиріччями корупція впліталася в образ держави, що підривало довіру до будь-якої інституції ще до першого контакту з нею. Просування наративу про те, що українці нібито надто корумповані, аби бути незалежними, використовувалося Російською Федерацією, як один із інструментів позбавлення України міжнародної підтримки та поширення сумнівів щодо суверенітету. Стратегиня та експертка з питань безпеки й оборони Ілана Бет-Ель під час Львівського медіафоруму 2025 року зазначила, що в процесі дослідження традиційних і соціальних медіа її команда виявила: 60% повідомлень про корупцію в Україні мають ознаки дезінформації.3 Більшість із них походили від акаунтів, пов’язаних із Росією.
За цим пропагандистським шумом, яким Крємль “годує” соцмережі, приховується ще небезпечніша реальність: окрім поширення фейків про корупцію, Росія системно сприяла її культивуванню. Підтримка корумпованих суддів, фінансування лояльних політиків, розширення зони впливу через просування “своїх” людей у ключові інституції — все це було частиною довгострокової стратегії послаблення держави зсередини.
Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!
Голова НАЗК Олександр Новіков прямо назвав4 корупцію однією з головних причин, чому Росія наважилася почати повномасштабну війну. У цьому контексті стає очевидно, що очищення судової системи від корупційного впливу є не лише питанням забезпечення верховенства права чи складовою інтеграції до Європейського Союзу. В умовах війни це — передумова виживання держави. Нереформована судова система, історично уражена корупцією, круговою порукою, олігархічним і політичним впливом, перетворилася на вразливе місце, яке ворог цілеспрямовано використовує для підриву національної стійкості. Отже, наше завдання — виявити всі канали, через які крємлівські посланці проникали до інституцій, де значною мірою визначається доля країни, перекрити можливості впливу та забезпечити системне очищення, яке унеможливить присутність представників проросійського режиму в українських органах правопорядку.
Експорт корупції та “печерне” правосуддя
До того як вдатися до збройної агресії, Російська Федерація готувала ґрунт для вторгнення, використовуючи методи “організаційної зброї”5 — невійськові заходи впливу, спрямовані на ерозію державних інституцій. У межах цієї стратегії корумповані суди стають сприятливим середовищем для активації патології всередині країни: установи формально виконують повноваження, але водночас культивують безкарність, вибірковість правосуддя та обмінюють рішення на політичні або фінансові вигоди. Це відповідає класичній логіці elite capture — контролю над призначеннями та вибірковості у притягненні до відповідальності, коли дисциплінарні механізми “вимикаються” для лояльних і активуються проти опонентів. У підсумку така патологія системно руйнує здатність держави реагувати на загрози національній безпеці.
Регулярні випадки вибіркового “правосуддя”, коли корумпований суддя чи проросійський аґент отримує мʼяке покарання або уникає відповідальності, тоді як антикорупційний активіст6 або суддя-викривач7 зазнає переслідувань, формують у суспільстві стійке переконання в неспроможності держави забезпечити справедливість і рівність перед законом. У безпековому вимірі це означає фактичне вимкнення “імунної системи” держави: інституції, покликані захищати систему, перестають виконувати захисну функцію або навіть діють протилежно — як інструмент нейтралізації реформ і захисту корумпованих старих еліт. У результаті корупція в судовій системі не лише дискредитує демократичні процеси, а й дезорганізує український тил, посилюючи апатію й взаємну недовіру, та, зрештою, перенаправляє суспільне роздратування з агресора на внутрішні процеси.
Корупція в судах стала точкою перетину внутрішньої вразливості та зовнішньої гібридної агресії…
Цей ефект посилюється ще одним ключовим елементом російської гібридної агресії — експортом корупції.8 Для Росії корупція стала інструментом зовнішньої політики. На тлі економічної, технологічної та інституційної слабкості порівняно із західними країнами Крємль інвестує в неконвенційні способи впливу: використання фінансових потоків, тіньових схем і підкупу, щоб проникати в демократичні системи й підривати їх зсередини. Корупційні кошти часто генеруються в авторитарних економіках, але осідають у юрисдикціях із розвиненою фінансовою інфраструктурою — через нерухомість, інвестиційні проєкти, офшори, посередників і лобістські мережі. Це створює парадокс: держави, які вважають корупцію “чужою проблемою”, фактично стають кінцевими пунктами призначення російських грошей.
Водночас така стратегія діє не ізольовано, а в поєднанні з дезінформацією, кібератаками, втручанням у політичні процеси та купівлею лояльності впливових груп. У відкритих і незалежних демократичних системах фінансові ресурси з авторитарних країн можуть перетворюватися на інструмент впливу — через фінансування радикальних партій, окремих представників наукового середовища, експертів, медіаканалів, приховане спонсорство кампаній або прямий підкуп впливових осіб. Для ілюстрації подібних практик Європейський парламент прямо згадував9 російський кредит партії Марін Ле Пен у Франції, партнерську угоду між Австрійською партією свободи (Freiheitliche Partei Österreichs або ж FPÖ) та партією Єдіная Россія, а також численні контакти представників Альтернативи для Німеччині (Alternative für Deutschland або ж AfD) з російським керівництвом. Паралельно ЄС запровадив санкції проти телекомпаній RT і Sputnik, прямо вказавши,10 що Росія веде системну міжнародну кампанію дезінформації та маніпуляції фактами з метою дестабілізації ЄС і сусідніх держав.
Втім, мета такого тиску полягає не в тому, щоб негайно “змінити курс” держави-мішені, а в поступовому розмиванні її базових принципів: зростанні толерантності до конфлікту інтересів, нормалізації “сірих” схем, поширенні цинічного ставлення до демократії, зростанні політичного радикалізму, ослабленні єдності у зовнішній політиці. Для України цей вимір є критичним, оскільки корумпована судова система всередині країни стає “шлюзом”, який дозволяє зовнішнім навіюванням вкорінюватися: суди можуть згортати реформи,11 блокувати розслідування та провадження проти аґентів впливу, ухвалювати рішення, що підривають антикорупційну інфраструктуру.
Отже, корупція в судах стала точкою перетину внутрішньої вразливості та зовнішньої гібридної агресії. Якщо в державі існують суди, не здатні швидко й неупереджено ухвалювати рішення в інтересах національної безпеки, карати за корупцію, колабораціонізм і зловживання владою, зовнішній áктор отримує сприятливе середовище для “м’якого” захоплення та руйнування інституцій.
За часів президентства Віктора Януковича судова система використовувалася Москвою для цементування контролю над Україною. Після того як у 2010 році Янукович очолив державу, його команда встановила12 модель правління зі значно посиленою президентською владою. Передусім цього вдалося досягти завдяки рішенню Конституційного Суду України (КСУ) про скасування конституційних змін 2004 року, які обмежували повноваження президента й зміщували Україну до парламентсько-президентської моделі. Скасування цих норм у 2010 році фактично відкрило для Віктора Януковича майже необмежений контроль над державними процесами, яким він скористався для переслідування проєвропейської опозиції та розвороту зовнішньої політики на Схід.
Водночас олігархи та прокрємлівські політики отримали карт-бланш на розбудову неформальних мереж впливу в судах. Це уможливило формування в системі правосуддя кланових груп, які прикривали одна одну від відповідальності та усунення з посад. Укріплена роками, майже зацементована кругова порука й досі змушує антикорупційні органи стикатися із безпрецедентним спротивом очищенню лави суддів від найбільш одіозних персонажів.
Під час Революції Гідності Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК) став одним із основних аґентів російського впливу в Україні.13 У листопаді–грудні 2013 року рішенням його суддів було заборонено14 встановлення наметів і проведення мирних зібрань на Майдані Незалежності та центральних вулицях Києва, що сприяло силовому розгону протестів спецпідрозділом “Беркут ”. Пізніше, у відповідь на позов Андрія Портнова, який стверджував, що інформація про вбивства протестувальників і події Майдану є “однобічною” та нібито не підтвердженою судовими рішеннями, ОАСК зобов’язав Міністерство освіти і науки переглянути виклад подій Революції Гідності в підручниках історії.
ОАСК неодноразово блокував реформу харчування Збройних Сил України, яка передбачала перехід від застарілої совєцької системи до стандартів НАТО та суттєве покращення якості харчування українських військовослужбовців. Представники суду відновлювали на посадах осіб, проти яких були відкриті кримінальні провадження або які були звільнені у зв’язку з корупційними підозрами. Так, попри підозри у корупції та ігнорування вагомих доказів, на посаді голови Державної фіскальної служби було поновлено Романа Насірова. Водночас столичний суд системно блокував роботу реформаторів: зокрема заборонив виконавиці обовʼязків міністра охорони здоров’я Уляні Супрун здійснювати свої повноваження, що тимчасово паралізувало діяльність міністерства.
Надмірно широка юрисдикція та високий рівень впливовості зробили ОАСК фактично одним із ключових органів влади в державі, адже на практиці саме через нього проходили всі справи загальнонаціонального значення, і одного його рішення було достатньо, щоб поставити під загрозу або заблокувати майже будь-яку реформу.
Нездатність оперативно усунути недоброчесних суддів із верхівки судової ієрархії свідчить про неспроможність системних механізмів притягнення до відповідальності та створює пряму загрозу національній безпеці в умовах війни…
Оприлюднення у 2019 році так званих “плівок Вовка”15— серії записів приватних розмов суддів ОАСКу — викрило створення ними злочинної організації з метою захоплення державної влади. На цих записах зафіксовано, як голова суду Павло Вовк та його колеги відверто обговорювали вплив на інші суди й органи влади, ухвалення рішень за хабарі, а також плани щодо захоплення й утримання влади в країні. Однак навіть такі недзвозначні докази не поставили крапку в цій історії. Хоча НАБУ повідомило про підозру Павлу Вовку та кільком іншим суддям ОАСК ще у 2020 році, судді вперто ігнорували повістки, ховаючись за суддівським імунітетом і лояльністю Вищої ради правосуддя (ВРП) — саме цей урядовий орган відмовився відстороняти фігурантів “справи Вовка” від посад, попри численні докази їхніх зловживань. Тим часом ОАСК продовжував систематично ухвалювати рішення, які підривали державні реформи, блокували роботу ключових інституцій, створювали сприятливі умови для корупційних суддівських груп, а також підігрували наративам Крємля.
Сам Павло Вовк тісно асоціювався з колишнім заступником голови адміністрації Януковича Андрієм Портновим, якого можна вважати “архітектором” тодішньої судової системи. У 2010 році Портнов пролобіював призначення до ОАСКу потрібних людей, а Вовк очолив суд як ставленик режиму Януковича.
У січні 2022 року, за місяць до повномасштабного вторгнення, ОАСК відкрив провадження за скаргою Януковича, в якій той вимагав визнати відсутність у Верховної Ради повноважень позбавляти його звання президента України. Строк оскарження у таких справах становить 6 місяців, однак це не зупинило суд, який відкрив провадження у справі через 8 років після Революції Гідності 2014 року. За словами16 тодішнього секретаря Ради національної безпеки та оборони (РНБО) Олексія Данілова, у такий спосіб готувався ґрунт для юридичного відновлення Януковича на посаді президента після можливого захоплення Києва російськими військами. Ці плани підтвердив і Кирило Буданов, тодішній очільник Головного управління розвідки.
Рівень впливу ОАСКу досяг таких масштабів, що його почали називати “другим Конституційним Судом”. Водночас у справжньому Конституційному Суді України також знайшовся свій “Павло Вовк” — посадовець, що так само завзято активно діяв в інтересах Крємля.
Йдеться про Олександра Тупицького, який очолив КСУ в 2019 році та вже за рік став фігурантом гучного скандалу. 27 жовтня 2020 року КСУ під керівництвом Тупицького ухвалив рішення №13-р/2020,17 яким визнав неконституційними ключові положення антикорупційного законодавства.18 Зокрема, було скасовано кримінальну відповідальність за недостовірне декларування статків посадовців і обмежено повноваження НАЗК.
Цим рішенням Конституційний Суд фактично зруйнував систему електронного декларування, змусив НАЗК закрити публічний реєстр декларацій і паралізував перевірки майнових даних посадовців. Наслідки виявилися вкрай небезпечними: на кілька місяців Україна фактично залишилася без дієвих механізмів контролю за статками чиновників. Європейський Союз прямо попередив19 про загрозу безвізовому режиму та фінансовій допомозі, якщо антикорупційні механізми не буде відновлено.
В Україні спалахнула конституційна криза: президент Володимир Зеленський скликав термінове засідання РНБО, назвав дії КСУ замахом на основи державності та скасував20 указ про призначення Тупицького суддею Конституційного суду, а Олексій Данілов заявив21 про наявність “російського сліду”:
“Ми відслідковуємо чіткі дії групи осіб, спрямовані на знищення української державності… Більш того, в тому, що в цьому брала участь країна-агресор, у мене немає сумнівів”, — зазначив він.
Попри те, що роботу антикорупційної інфраструктури згодом було відновлено, рішення КСУ 2020 року обʼєктивно відповідало російським інтересам в Україні. Воно спричинило масштабну кризу, підірвало довіру суспільства та західних партнерів до українського правосуддя й могло серйозно зашкодити відносинам із Європейським Союзом. Приклад Тупицького продемонстрував, наскільки небезпечними може бути російський вплив у судовій системі: маючи повноваження тлумачити Основний Закон, окремі аґенти здатні нівелювати прогрес держави в реформуванні.
Криза 2020 року стала одним із ключових поштовхів до реформи відбору суддів КСУ. У 2022 році Європейська комісія визначила цю реформу першим із семи пріоритетів, від виконання яких залежало збереження Україною статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. У відповідь було запроваджено нову модель із залученням Дорадчої групи експертів, покликаної оцінювати професійну компетентність і доброчесність кандидатів, що стало запобіжником проти повернення до практики політичних призначень.
За новою моделлю добору було призначено трьох суддів Конституційного Суду України. Водночас станом на сьогодні до Суду призначені лише 13 із 18 суддів, а п’ять вакансій залишаються відкритими, що суттєво обмежує інституційну спроможність. За таких умов відсутність навіть двох суддів через хворобу або відпустку автоматично призводить до втрати кворуму й фактичного блокування роботи Суду. Крім того, для ухвалення рішень Конституційним Судом потребна більшість від конституційного складу, тобто щонайменше 10 голосів із 18, що на практиці значно ускладнює можливість ухвалення рішень навіть у випадках, коли формально кворум збережно.
Це особливо критично, враховуючи важливість майбутніх справ. Уже зараз КСУ розглядає питання, повʼязані з ринком землі, Вищим антикорупційним судом та конституційністю залучення міжнародних експертів до складу відбіркових комісій. Імовірно, найближчим часом до цього переліку додадуться й інші важливі питання, зокрема ті, що стосуються виборів, воєнного стану, мобілізації та використання природних ресурсів. Заповнення вакансій є частиною безпекової логіки: в Україні повинен функкціювати інституційно спроможний Конституційний Суд.
Криза української судової системи ввела у вжиток ще один оригінальний термін — “печерне правосуддя”.22 Цей вираз, який державні медіа почали використовувати для позначення ухвалення судом рішень, що легалізують тиск, переслідування та вибіркове правосуддя, можна було б справедливо застосувати до обох згаданих раніше інституцій, а втім насамперед його поява повʼязана з діяльністю саме Печерського районного суду Києва. Упродовж багатьох років цей суд має репутацію майданчика для виконання політичних замовлень або ухвалення антиукраїнських рішень. Через нього проходить значна частина процесуальних клопотань, а отже, він здатен швидко перетворюватися на інструмент тиску, блокування розслідувань або ухвалення “потрібних” рішень. Печерський суд неодноразово ставав на бік нереформованих органів на стадії обрання запобіжного заходу чи санкціонування слідчих дій, щоб зірвати або паралізувати чутливі справи, або запустити процеси, які ставлять під загрозу важливі реформи.
Москва буде зацікавлена в тому, щоб будь-які пакети західного фінансування для відбудови та розвитку оборонного сектору супроводжувалися політичними кризами, корупційними скандалами, антиукраїнськими судовими рішеннями, зниженням довіри суспільства до державних інституцій…
Одним із показових прикладів стала липнева криза 2025 року довкола української антикорупційної інфраструктури. На тлі розслідування масштабної корупції в енергетичному секторі нереформовані органи правопорядку провели масові обшуки у співробітників НАБУ під приводом пошуку російських аґентів. Ключовим було рішення Печерського суду про відправлення до слідчого ізолятора Руслана Магамедрасулова — детектива, який розслідував корупцію в енергетичному секторі, а також його літнього батька. Фактично йшлося про застосування надмірно жорстких процесуальних заходів у спосіб, що прямо загрожував розслідуванню та створював ефект залякування для всієї інституції.
Показові погрози є класичним інструментом придушення правосуддя. Зокрема, коли Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) планувала кваліфікаційне оцінювання суддів ОАСК та Печерського районного суду, майже одразу послідувала реакція з боку Державного бюро розслідування (ДБР) — розпочався тиск на Комісію, відкриття кримінальних проваджень проти її членів, обшуки в їхніх помешканнях і приміщеннях ВККС. Зокрема, представникам Комісії вручили повістки на допит у справі про нібито порушення недоторканності приватного життя судді Майдану Оксани Царевич із Печерського районного суду Києва. Окрім цього, ДБР ініціювало обшук у помешканні члена ВККС Олексія Омельяна на підставі звернення проросійського політика Максима Бужанського. У подібних випадках результат досягається навіть без вироків або доведених звинувачень, достатньо постійного процесуального тиску, аби загальмувати або відкласти оцінювання недоброчесних суддів.
Гучний корупційний скандал у Верховному Суді у 2023 році (арешт тодішнього голови ВС Всеволода Князєва за отримання хабаря в розмірі майже 3 мільйона доларів) оголив системні вади у верхівці судової влади. Навіть після викриття цього злочину щонайменше 13 суддів Великої Палати Верховного Суду, які фігурують у матеріалах розслідування, залишаються на посадах. Нездатність оперативно усунути недоброчесних суддів із верхівки судової ієрархії свідчить про неспроможність системних механізмів притягнення до відповідальності та створює пряму загрозу національній безпеці в умовах війни.
Сьогодні Верховний Суд ухвалює цілі категорії рішень, які руйнують успіхи реформи останніх років: поновлює на посадах недоброчесних суддів, втручається у повноваження реформованих ВРП та ВККС, скасовуючи результати кваліфікаційного оцінювання суддів, а також дозволяє недоброчесним суддям “тікати” у почесну відставку замість притягнення їх до відповідальності. Зокрема, у грудні 2025 року Велика Палата Верховного Суду поновила на посаді скандальну суддю Інну Отрош,23 яка регулярно відвідувала тимчасово окупований Кримський півострів та Санкт-Пєтєрбурґ, а також звинувачувала українську владу в окупації Криму. На жаль, для судової системи України цей випадок не поодинокий: вже після початку повномасштабного вторгнення стало відомо про наявність російських паспортів у судді ОАСК Аріни Літвінової24 та судді Донецького окружного адміністративного суду Людмили Арестової.25 У 2022 році журналісти Радіо Свобода оприлюднили26 докази про наявність у судді Верховного Суду, голови Касаційного господарського суду, Богдана Львова, паспорта та ідентифікаційного коду платника податків Російської Федерації, що пізніше підтвердила Служба безпеки України. Також повідомлялося про наявність у Львова нерухомості в Москві. У 2023 році журналісти “Схем” виявили російський паспорт і в судді Верховного Суду Валентини Сімоненко.
Окрім суддівської кругової поруки, що гальмує очищення судової системи та фактично зберігає російський вплив, на руку Крємлю грають і противники реформ у політиці. У 2025 році Верховна Рада створила Тимчасову слідчу комісію (ТСК) для розслідування корупції в органах правопорядку і судах. Її очолили депутати Сергій Власенко та Максим Бужанський — політики, відомі антиреформістськими позиціями, а Бужанський — відкрито проросійськими поглядами. Хоча офіційно ТСК мала розслідувати факти корупції в судах та органах правопорядку, на практиці вона перетворилася на інструмент тиску та дискредитації антикорупційних інституцій. Саме про такі ризики прямо застерігала Єврокомісія у звіті про розширення 2025 року.27 Фактично ТСК стала інструментом тиску на антикорупційні органи та реформовані органи суддівського самоврядування: комісія перевищувала повноваження й дискредитувала незалежні інституції. Ці дії зазнали публічної критики з боку Національного антикорупційного бюро України,28 Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП),29 Вищого антикорупційного суду,30 Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Громадської ради доброчесності. Отже, через парламентські механізми антиреформістські та проросійські сили намагалися саботувати реформу судів, прикриваючись “боротьбою з корупцією”.
Реформа правосуддя як умова безпеки на континенті
Знаючи про вразливість України, корупцію в судовій системі, Росія неодмінно намагатиметься і надалі дискредитувати Україну як надійного партнера, адже сумніви в доброчесності українського суду підриватимуть бажання партнерів долучатися до стратегічних проєктів.
Провал реформи правосуддя означатиме подальше вкорінення хронічної корупції, ослаблення економіки та посилення політичної турбулентності, що заблокує європейську інтеграцію та перетворить Україну не на сильну демократію, а на буферну зону між Сходом та Заходом — саме той сценарій, що відповідає інтересам Крємля.
Навіть у разі можливого перемир’я РФ не відмовиться від цілі — підпорядкування України власній сфері впливу, тож пауза в активній фазі бойових дій означатиме для Москви перехід до інших методів ведення гібридної війни, де ключовими інструментами стануть корупційні впливи та інформаційні операції. Стратегія Росії полягатиме у зниженні спроможності України відновитися, переозброїтися та інституційно зміцнитися, щоб до наступного етапу збройного протистояння Україна залишалася вразливою.
Неспроможна держава
Інструкція з розшматування Росії
Неспроможна держава
Інструкція з розшматування Росії
Ця книга про те, як можна розвивати деволюцію Російської Федерації та сприяти деколонізації поневолених імперією народів.
На практиці це означатиме постійні спроби Росії за допомогою аґентів дестабілізувати ситуацію в Україні, використовуючи слабкість інституцій. І ці зусилля лише посиляться, коли Росія вивільнить ресурси, нині задіяні у війні. Паралельно Москва буде зацікавлена в тому, щоб будь-які пакети західного фінансування для відбудови та розвитку оборонного сектору супроводжувалися політичними кризами, корупційними скандалами, антиукраїнськими судовими рішеннями, зниженням довіри суспільства до державних інституцій.
Спільні проєкти з виробництва та закупівлі зброї, ремонту техніки й постачання боєприпасів потребують передбачуваного правового середовища. Європейські компанії та уряди повинні бути впевнені, що інвестиції захищені, контракти виконуватимуться, а суперечки вирішуватимуться неупереджено. Неукріплена система незалежних судів створюватиме додаткові перешкоди на шляху до повноцінної оборонної співпраці України з ЄС, значення якої лише зростатиме в найближчі роки.
Однією з ключових причин того, що в українській судовій системі роками зберігається значна кількість недоброчесних суддів, стало механічне впровадження так званого “європейського стандарту”31 — принципу, за яким органи суддівського врядування формуються переважно самими суддями. Цей підхід часто подається як універсальна модель суддівської незалежності, однак у перехідних демократіях він на практиці нерідко призводить до протилежного результату — консервації статусу-кво та захисту корумпованих суддівських мереж.
Логіка цього стандарту є виправданою в умовах зрілих правових систем Західної Європи, де судова влада формувалася десятиліттями, рівень довіри до судів є високим, а доброчесність не викликає сумнівів. У таких умовах самоврядування справді працює як механізм внутрішнього очищення та захисту від політичного тиску. Водночас у державах із постсовєцькою спадщиною, де судова система тривалий час слугувала інструментом політичного й олігархічного впливу, надання широкої автономії без попереднього очищення призвело до інституційного захоплення.32
В Україні ця проблема загострилася після реформи 2016 року, коли ключові органи суддівського врядування, Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія суддів, опинилися під вирішальним впливом самих суддів. У результаті дисциплінарна система фактично перестала працювати, кваліфікаційне оцінювання набуло формального характеру, а недоброчесні правники отримали інституційний захист. За результатами33 кваліфікаційного оцінювання суддів 2016–2019 років, попри перевірку приблизно половини суддівського корпусу, було звільнено лише 0,6% оцінених посадовців. Причина полягала в залежності ВРП і ВККС від рішень представників старої системи, які не були зацікавлені ані в реальному очищенні системи, ані в демонтажі кругової поруки.
Цей досвід підтверджується не лише українською практикою, а й прикладами інших постсовєцьких країн, де органи суддівського врядування за участі більшості “суддів, обраних суддями”, з часом перетворювалися на закриті корпорації з власними інтересами. Отже, проблема України полягає не стільки в недостатній незалежності судів, скільки в хибній послідовності реформ. Спочатку має відбутися очищення системи, перевірка доброчесності та демонтаж захоплених інституцій, і лише після цього — розширення гарантій незалежності. Ігнорування цього принципу завдало суттєвої шкоди українській державі, створивши умови, за яких недоброчесні судді стали одним із найефективніших інструментів внутрішнього саботажу реформ — із прямими наслідками для безпеки, економіки та європейської інтеграції.
Для Європейського Союзу очищення української судової влади має бути питанням довгострокової стабільності на континенті. Втім, на практиці Брюссель досі не повною мірою усвідомлює безпековий вимір судової реформи в Україні й, відповідно, не використовує наявні політичні та інституційні важелі впливу. Попри те, що Україна вже фактично виконує функцію безпекового щита Європи у протидії російській агресії, внутрішня інституційна стійкість держави часто залишається другорядним питанням в європейських політичних дискусіях. Це проявляється, зокрема, у затягуванні34 з формулюванням чітких вимог щодо люстрації Верховного Суду, включно з необхідністю залучення міжнародних експертів до перевірки суддів.
Що корумпованіші українські суди, то легше Росії реалізувати свої плани — від антидержавних рішень та підриву обороноздатності до зриву євроінтеграції…
Загрози, повʼязані з корупцією в судах, зокрема і в безпековому вимірі, добре усвідомлюють і самі українці. За результатами опитувань,35 75% українців очікують, що Євросоюз висуне чіткі вимоги до України щодо реформи правосуддя та боротьби з корупцією, а 73% підтримують тиск міжнародних партнерів на українську владу з метою очищення судової системи.
У цьому контексті новий фінансовий інструмент ЄС обсягом 90 мільярдів євро може стати дієвим стимулом для впровадження ключових реформ. Зокрема, 30 мільярдів євро, передбачені для макрофінансової бюджетної підтримки доцільно чітко прив’язати до прогресу в реформі правосуддя. Українська практика показує, що найбільший ефект у перезавантаженні правосуддя та посиленні доброчесності забезпечують не численні точкові зміни, а реформи кількох ключових органів — створення антикорупційної інфраструктури, оновлення органів суддівського врядування та ключових судів. В умовах, коли Росія веде війну не лише зброєю, а й корупцією, намагаючись дестабілізувати Україну зсередини, лише стійкі, незалежні та підзвітні інституції здатні зберегти внутрішню стабільність держави.
***
Сильні демократії становлять загрозу для існування російського режиму, адже вони забезпечують сталий економічний розвиток і повагу до прав людини — цінності, протилежні автократичній моделі правління, закріпленій у Москві. Співпраця України із західними альянсами, особливо у сфері безпеки, є для Росії принциповим викликом, тому ворог готовий використовувати всі доступні інструменти, щоб завадити цьому.
У сфері правосуддя формула проста: що корумпованіші українські суди, то легше Росії реалізувати свої плани — від антидержавних рішень та підриву обороноздатності до зриву євроінтеграції. Постсовєцька модель “ручного” правосуддя, що зберігалася в Україні до 2014 року, дозволяла Крємлю послідовно проникати в судову систему, підтримуючи тих, хто гальмував реформи. Той рік став точкою відліку справжніх змін: українці побороли проросійський режим Януковича, захистили демократичні цінності та вибороли право самостійно обирати вектор розвитку держави, без нашіптування з красной площаді.
Деформоване уявлення про свободу, яке свідомо розмиває межу між правдою і брехнею, в системі координат якого головним аргументом є тиск, — не є цінністю цивілізованого світу…
Ці події запустили процеси оновлення державного апарату, зокрема, створення антикорупційної інфраструктури — Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного агентства з питань запобігання корупції. Ці інституції суттєво ускладнили реалізацію російської стратегії дестабілізації через корупційні скандали, саботаж і кризи. НАЗК формує та реалізовує державну антикорупційну політику. НАБУ і САП стали ядром системи розслідування та обвинувачення у справах топкорупції, тоді як запуск ВАКС дозволив подолати хронічну залежність від судів загальної юрисдикції.
Ключовим чинником незалежності цих органів, а відтак і їхньої ефективності, стало залучення міжнародних експертів до добору суддів і конкурсів до органів суддівського врядування. Участь міжнародних експертів у конкурсних комісіях і надання їм права переважного голосу дозволили розірвати замкнене коло кругової поруки, завдяки якому корумпована система десятиліттями самовідтворювалася. Комісія міжнародних експертів, що обирала суддів ВАКС, стала ключовим фільтром доброчесності та професійної репутації, а сама модель відбору — прецедентом для подальших реформ. Успіх реформ із залученням міжнародних експертів настільки роздратував Владіміра Путіна, що за кілька днів до повномасштабного вторгнення він публічно заявив про те, що “незалежного суду в Україні немає, а на прохання Заходу київська влада віддала представникам міжнародних організацій право переважного голосу в доборі до вищих судових органів”, а саме Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Конституційного Суду України та інших. Це важливий індикатор — інструменти, що обмежують вплив старих суддівських еліт і сприяють оновленню судових органів та судів, водночас обмежують і російський вплив.
Наразі терміни міжнародних експертів у конкурсних комісіях до судів та органів суддівського врядування поступово завершуються. Продовження їхньої участі є одним із найважливіших запобіжників проти російського впливу на ключові відбори. За результатами опитувань,36 більшість українців підтримує надання їм переважного голосу в доборі суддів. Продовження участі міжнародних експертів у конкурсних комісіях рекомендує37 і ЄС. Враховуючи важливість цієї практики не лише для реформи правосуддя, а й для національної безпеки України, продовження міжнародного залучення до ключових відборів є одним із найважливіших пріоритетів на найближчі роки.
Пожертвуй на Креативний фонд The Arc
Твоя допомога підтримує
наших авторок і інших креативниць
Розвиток в розбудові антикорупційної інфраструктури та реалізації ключових реформах дедалі більше обмежує можливості Росії “експортувати” корупцію в Україну. Тому сьогодні РФ атакує ключові українські інституції, використовуючи корупційні інструменти так само, як атакує критичну інфраструктуру ракетами та дронами. Російська армія не здатна захопити Україну силою, тому Москва шукатиме вразливості в державному механізмі й системно експлуатуватиме їх.
Українське суспільство демонструє запит на реформи й готовність захищати здобутки, досягнуті за роки після Революції Гідності. Хоча згідно з результатами опитувань,38 лише близько 17,3% громадян довіряють судам, тоді як 63% висловлюють недовіру, запит на справедливість залишається високим. Українці не сприймають згортання реформ, а відверті зловживання в судовій сфері швидко викликають суспільний резонанс. Наприклад, рішення Конституційного Суду 2020 року, яким було скасовано39 кримінальну відповідальність за неправдиву інформацію в електронних деклараціях і заблоковано роботу Національного агентства з питань запобігання корупції, спричинило акції протесту,40 різку реакцію громадянського суспільства та тривалу конституційну кризу.41 Подібний ефект мали й “плівки Вовка”, після оприлюднення яких суспільство організовувало публічні акції42 та зібрало підписи під петицією до президента про ліквідацію ОАСК.43 Навіть коли суспільна реакція не набуває форми масових протестів, вона проявляється через увагу медіа, реакцію громадських організацій або публічні вимоги до влади,44 як це було, зокрема, після викриття російського громадянства45 судді Верховного Суду Богдана Львова.
Внутрішній запит на зміни є важливим рушієм трансформацій в системі, однак вирішальним чинником повноцінного успіху судової реформи залишається заохочення й тиск міжнародних партнерів, спрямовані на продовження демократичних перетворень. У час, коли Україна стала безпековим щитом для Європи у протидії російській агресії, очищення українських судів перестало бути внутрішнім питанням — від нього залежить безпека всього континенту. Реформована й інституційно стійка Україна здатна стати для Європи не реципієнтом допомоги, а ключовим партнером довгострокової стабільності та цілісності європейського простору: успіх або провал реформ України безпосередньо впливатиме на оборону й безпеку ЄС, а також на його геополітичну вагу та здатність захищати власні інтереси.
Своїм опором російській агресії українці вже довели, що принципи, на яких європейські країни будували власну політику після найбільших катастроф минулого сторіччя залишаються дієвими. Деформоване уявлення про свободу, яке свідомо розмиває межу між правдою і брехнею, в системі координат якого головним аргументом є тиск, — не є цінністю цивілізованого світу. Тепер час західних партнерів підтвердити, що вони готові дотримуватися логіки, за якою “право творить силу”, а не навпаки.
InfoSapiens. Злочинність у воєнний час: результати найбільшого опитування щодо кримінальної ситуації в Україні. 12 грудня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/27jdhyk6 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
НАЗК. Українці стали активніше повідомляти про корупцію: НАЗК презентувало дослідження “Корупція в Україні 2024: розуміння, сприйняття, поширеність”. 24 січня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/27j3bggb [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Texty.org. Як знешкодити російський наратив про Україну як “найкорумпованішу країну Європи”. 10 червня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2ddrvwcj [Станом на квітень 2026]. ↩︎
НАЗК. Олександр Новіков на конференції Forbes. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/29o2b63s [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Дзеркало тижня. Час “Ч”: війна Росії проти Європи. 1 липня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/289lpdfo [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Anticorruption Action Centre. Notice of suspicion and following searches of Vitaliy Shabunin are an arbitrary political retaliation. 12 липня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2bxcbsqr [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Українська правда. Соцпакет для судді-викривача: булінг від “системи”, несприйняття “міжнародниками”. 27 липня 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/22jemmkg [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Вокс Україна. Експорт корупції: як росія та інші автократії намагаються знищити Захід зсередини. 9 листопада 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2yvssfsg [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Michael GAHLER, Sandra KALNIETE, Andrey KOVATCHEV, David MCALLISTER, Javier ZARZALEJOS, Vladimír BILČÍK, Rasa JUKNEVIČIENĖ, Andrius KUBILIUS. MOTION FOR A RESOLUTION on new allegations. 22 квітня 2024 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2yam889p [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Consilium. U imposes sanctions on state-owned outlets RT/Russia Today and Sputnik’s broadcasting in the EU. 2 березня 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/29wmovub [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Криза у Верховному Суді: від корупції до інституційного саботажу. 16 квітня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/293bazez [Станом на квітень 2026]. ↩︎
United States Institute of Peace. Elite Capture and Corruption of Security Sectors. ↩︎
DEJURE Foundation. 48 ДРУЗІВ ВОВКА: хто працює в ОАСК, який вирішив ліквідувати президент. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/28npvuuw [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Дзеркало тижня. Під дудку Кремля: антиукраїнські рішення ОАСК. 27 січня 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2czbey7k [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. НАБУ оприлюднило записи «розмов суддів» Окружного адмінсуду Києва, де проводять обшуки. 26 липня 2019 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2a6xv7sy [Станом на квітень 2026]. ↩︎
NV. Данілов нагадав, як ОАСК після 24 лютого збирався «повернути» в Україну Януковича. 13 грудня 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2bqm2vxn [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Офіційний вебпортал парламенту України. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про запобігання корупції”, Кримінального кодексу України. Доступно: https://tinyurl.com/2yqn3enp [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Конституційний Суд поставив хрест на електронному декларуванні: експертний аналіз рішення. 28 жовтня 2020 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/26ocx4do [Станом на квітень 2026]. ↩︎
LB.ua. У ЄС вважають рішення КСУ підставою для призупинення безвізу – посол. 29 жовтня 2020 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/269usmmu [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. Зеленський скасував укази Януковича про призначення Тупицького і Касмініна суддями Конституційного суду. 27 березня 2021 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/26w8d3g5 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Espreso.tv. До рішення КСУ щодо е-декларування причетна РФ, – Данілов. 30 жовтня 2020 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/225533q7 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. “Печерне” правосуддя: за ґрати йдуть детективи, а не корупціонери. 30 жовтня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2xzjgxbj [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Повернення Отрош: Велика Палата скасовує результати судової реформи. 11 грудня 2025 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/29mllz5j [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. У судді ОАСКу Аріни Літвінової знайшли російське громадянство. 9 квітня 2024 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/26exsrcs [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. Георгій Шабаєв. Радіо Свобода. Російський паспорт та 255 днів в окупованому Криму: “Схеми” виявили ще одну українську суддю з громадянством РФ. 13 липня 2023 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/286bhdq2 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. Георгій Шабаєв, Наталія Седлецька. Український суддя із російським паспортом. 15 вересня 2022 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2dx8l5aq [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Enlargement and Eastern Neighbourhood. Ukraine Report 2025. Доступно: https://tinyurl.com/22uq6qg9 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
BBC News Україна. Директор НАБУ Кривонос про розслідування в сфері оборони. 3 серпня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/23ggm6h3 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Дзеркало тижня. Керівник САП Олександр Клименко: “Після угоди Кауфмана зі слідством Одеський аеропорт повернуто громаді”. 7 серпня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2cgcxp7b [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Дзеркало тижня. ТСК на чолі з Власенком тисне на ВАКС, запитуючи інформацію, що не належить до її компетенції — документ. 22 вересня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/24x62k4f [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Що таке “європейські стандарти” судочинства і як вони повинні бути застосовані? 30 липня 2020 [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2ylzc4tu [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Cambridge Core. Global Solutions, Local Damages: A Critical Study in Judicial Councils in Central and Eastern Europe | German Law Journal | Cambridge Core. 6 березня 2019. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2a6wj8tb [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Кваліфікаційне оцінювання суддів 2016—2018: проміжні результати. 4 березня 2019. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/23y3ukrv [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Olha Kovalska, Mykhailo Zhernakov. TURNING CRISIS INTO OPPORTUNITY: JUDICIAL REFORM, DEMOCRATIC RESILIENCE, AND UKRAINE’S EU FUTURE. Доступно: https://tinyurl.com/29vewxn6 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Близько 73% українців підтримують тиск міжнародних партнерів на українську владу задля очищення системи правосуддя. 3 вересня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2ddtgffe [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Більше 56% українців вважають, що міжнародні експерти повинні мати право переважного голосу в доборі суддів. 12 лютого 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2apw6fn4 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Enlargement and Eastern Neighbourhood. Joint Statement between Commissioner Marta Kos and Deputy Prime Minister of Ukraine Taras Kachka. 11 грудня 2025. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2dxkr9xe [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. ЗВІТ за результатами дослідження “Ставлення громадян України до судової системи. Доступно: https://tinyurl.com/29722p8u [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Transparency International Ukraine. КСУ скасував більшу частину антикорупційної реформи: юридичний аналіз рішення. 3 листопада 2020. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/263krk52 [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. Під Конституційним судом розпочалася акція протесту. 30 жовтня 2020. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/27ousfjo [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Конституційна криза в Україні. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/2ymy7hzh [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Укрінформ. Під Окружним адмінсудом провели акцію з вимогою його ліквідувати. 21 квітня 2026. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/26f6j9fd [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. Закликаємо народних депутатів підтримати законопроєкти, які забезпечать ліквідацію ОАСК. 15 квітня 2021. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/247pfgks [Станом на квітень 2026]. ↩︎
DEJURE Foundation. ЗАЯВА. Закликаємо президента Зеленського негайно позбавити громадянства суддю з російським паспортом Богдана Львова. 16 вересня 2022. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/25uacs8m [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Радіо Свобода. Український суддя з паспортом РФ. Продовження розслідування “Схем”. 29 вересня 2022. [Online]. Доступно: https://tinyurl.com/24cpqr4h [Станом на квітень 2026]. ↩︎
Неспроможна держава
Інструкція з розшматування Росії
Януш Буґайський
Росія потребує звільнення від самої себе, адже російська держава стала імперією до того, як росіяни стали нацією, і до того, як величезна країна змогла перетворитися на національну державу.
Ця книга про те, як можна розвивати деволюцію Російської Федерації та сприяти деколонізації поневолених імперією народів, щоби вони мали шанс збудувати власний Люксембург за Полярним колом.
