ДВІ МІТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ давньогрецького бога Прометея співвідносяться з майбутнім Росії: вогонь і творення.1 Будучи титаном, богом вогню, Прометей (або “Провидець”) кинув виклик олімпійським богам — у сучасних обставинах це були б західні держави, — викравши їхній вогонь і передавши його людям. Інакше кажучи, озброївши Україну. Цей вогонь складається не лише зі знарядь, необхідних для завдання поразки геноцидній державі, але також із технологій, ресурсів і знань, що гарантують незалежність нації. У другому давньогрецькому мітові Прометею приписують створення людства з глини. У сучасному світі він, таким чином, стає символом визволення численних народів від Московитської імперії. Обидві версії мітів про Прометея є взаємодоповнювані й здійсненні.
“Прометеїзм” — ідеологія і стратегія, винайдені на початку 20 сторіччя для боротьби з російським імперіалізмом, — відроджується на сході Європи. Польща й Україна очолюють стабільно поступальний рух задля послаблення Росії зсередини через підтримку безлічі національних і регіональних груп, які прагнуть відновлення чи встановлення власного суверенітету й незалежності. Ця нова хвиля “прометеївського визволення” містить три основні концепції: досягнення національної незалежності й демократії; кінець імперіалізму, колоніалізму й авторитаризму; рівність нових країн у рамках міжнародних інституцій. Усі три цілі кидають виклик основам Російсько‑Московитської держави й будуть повністю досягнені, лише коли вона зазнає розшматування.2 Представники вільних народів і регіонів зараз визначаються не лише з тим, кому вони протистоять, а й із тим, наскільки важливою є багатонаціональна співпраця задля втілення їхніх прагнень. У цьому контексті війна України за національне визволення — це не просто оборонна операція, а відстоювання незалежного існування, що позитивно зрезонує по всій території Російської Федерації.3
Міт стає реальністю
ПРОМЕТЕЇВСЬКА СТРАТЕГІЯ ПЕРШОПОЧАТКОВО була розроблена революційними борцями за національну незалежність Польщі від царської імперії. Упродовж 20 сторіччя вона відзначалася як успіхами, так і недоліками, а сьогодні ця стратегія відроджується і неофіційно прийнята в Україні та Польщі. У відповідь на посилене вторгнення Росії до України в лютому 2022 року Київ і Варшава заклали основи нового центру сили в Європі.4 Обидві держави залишили осторонь свої історичні суперечки і поділяють спільне стратегічне бачення: ніколи знову не можна допустити, щоби російська держава загрожувала сусіднім країнам. Маючи спільно близько 80 мільйонів населення, дві найпотужніші в континентальній Європі армії та суттєві перспективи економічного розвитку після закінчення війни в Україні, обидві держави зміцніють завдяки тісно синхронізованій зовнішній і безпековій політиці. Важливою зброєю в цьому скоординованому та далекоглядному зовнішньополітичному арсеналі стане “прометеївське визволення”.
Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!
Нинішній “неопрометеїзм” — це третій, після краху царизму і совєтщини, етап історичного розвитку цього руху. Перший прометеївський рух виник під час передсмертних конань царської Московитської імперії і сповіщав національне визволення Польщі, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви та Молдови з‑під контролю Росії, що стало прикладом для інших поневолених народів. Лєнінські большевики захопили владу в жовтні 1917 року, щоб під інтернаціоналістичною комуністичною ідеологією відновити Російську імперію, що колапсувала. Після декількох років війни й відвоювань їм вдалося поневолити низку нових держав, що проголосили свою незалежність, включно з Україною, Білоруссю, Грузією, Вірменією, Азербайджаном і кількома республіками, зокрема на Північному Кавказі, Середньому Поволжі, у Сибіру і регіонах Далекого Сходу, які перейменували в Російську Совєцьку Федеративну Соціалістичну Республіку.5
Прометеїзм став геополітичним проєктом, який переслідувала насамперед Польща після того, як відновила свою незалежність у 1918 році. Міжнародний прометеївський рух був водночас і антикомуністичним, і антиімперіалістичним та спрямовувався на підтримання дезінтеграції новоутвореного Совєцького Союзу, а також на те, щоби викроїти незалежні держави для великих народів, що прагнули емансипації від російсько‑совєцької імперії. Лідер Польщі та засновник сучасної польської держави Юзеф Пілсудський сприяв утворенню Ліги Прометея заради об’єднання польських стратегів і націонал‑лібералів із Російської імперії в екзилі.6
Прометеїзм був розроблений для промотування будь‑яких відцентрових сил, етнонаціональних чи регіональних, які могли б послабити і демонтувати совєцько‑російську імперську державу.7 Він також базувався на розрахунку, що, якщо Росія підкорить Польщу, яка відігравала визначну роль у підтримці пригноблених народів між Балтійським і Чорним морями, це дозволить їй домінувати в усій Центральній Європі. Згідно з Пілсудським та видатними мислителями‑прометеїстами, захистити Польщу від експансіонізму Москви можна було, лише відштовхнувши Росію назад на схід і постійно утримуючи її в кордонах Великого князівства Московського 16 сторіччя.8 Плани Польщі щодо широкомасштабної прометеївської революції в постцарській імперії були підкріплені поразкою Красної армії 1920 року й наступним звільненням значних східних територій.
Альянс Пілсудського із Симоном Петлюрою, верховним головнокомандувачем Армії Української Народної Республіки (УНР) й очільником незалежної УНР упродовж післяцарської громадянської війни, пропонував перспективу подальшого демонтажу Російської імперії. Однак такі прагнення були зірвані Ризьким договором, підписаним між Польщею й Росією в березні 1921 року під тиском етнонаціоналістичних опонентів Пілсудського в уряді. У ретроспективі цей договір не гарантував Польщі ані тривалого миру, ані безпеки кордонів, тимчасом як поділ білоруської та української територій перешкодив створенню незалежних держав і союзів проти російського імперіалізму вздовж східного кордону Польщі. Натомість він спровокував конфлікти між поляками та українцями зокрема й вручив амуніцію Москві для її політики “розділяй і володарюй”.
Цей міжвоєнний рух, підтримуваний Варшавою, мав декілька першорядних принципів. По‑перше, він прагнув створити надійну, довготривалу організаційну структуру, щоб допомогти поневоленим народам координувати свою діяльність.9 Це вважалося за необхідне, оскільки “вирішальні історичні моменти” потребували комунікації й політичного порозуміння між революційними визвольними рухами. По‑друге, він оперував принципом, що кожен народ, підкорений Росією, має стільки ж прав вимагати свого незалежного розвитку, як і всі інші народи у світі, що вже скинули ярмо іноземного імперіалізму. По‑третє, прометеїзм наголошував, що всі пригноблені Росією народи мають рівні права щодо розвитку незалежних держав, безвідносно до того, володіли чи ні вони перед тим будь‑якою формою державності. Четвертий принцип прометеїзму закріплював ідею, що лише незалежні нації можуть вільно вступати до будь‑яких союзів чи федерацій держав для досягнення спільних цілей.
У міжвоєнний період (1920–1939) Варшава просувала прометеївський рух як парасолькову організацію, що включала представників народів, які прагнули здобути незалежність від Совєцького Союзу. Польські агенти й стратеги також працювали в тилу ворога, на території СССР, щоби моніторити, заохочувати та координувати національні визвольні рухи. У 1926 році в Парижі представники декількох урядів в екзилі із Совєцького Союзу офіційно заснували Лігу Прометея.10 До неї ввійшли українці, грузини, азербайджанці, вірмени, туркмени, кубанські та донські козаки, інґуші, якути, карели, комі, а також представники конфедеративної Ідель‑Уральської, або Волзько‑Уральської, республіки. Політичну, фінансову та ідеологічну підтримку їй надавав насамперед польський уряд. Одним із її головних лідерів був український професор Роман Смаль‑Стоцький, який очолював Східний інститут у Варшаві. Ліга Прометея також мала значну підтримку від Петлюри, навіть після того, як незалежний український уряд припинив військові дії проти Совєцького Союзу в 1922 році.11 До 1925 року Ліга Прометея заснувала свої осередки в низці міст, включаючи Париж, Бухарест, Стамбул, Гельсінки й Прагу, та підтримувала послідовні стосунки з польським і чеським урядами зокрема.12
Низка громадських інституцій у Польщі, що займалися питаннями Східної Європи, дотримувалася прометеївської адженди, і наприкінці 1920‑х років вона стала державною політикою, аж до підписання польсько‑совєцького пакту про ненапад у 1932‑му.13 Прометеїзм мав і військовий аспект, оскільки польська армія включала кількох українських, грузинських, вірменських та інших старших офіцерів‑неполяків, які мали хороші можливості для створення незалежних національних армій у випадку, якщо почалося б розшматування Совєцького Союзу і спалахнула б ще одна внутрішня війна.14 Прометеїсти налагодили контакти з пантюркськими групами й ініціювали серію видань, що були присвячені прагненням мусульманських народів, які потрапили в пастку СССР.
Прометеївський проєкт зазнав значної невдачі, коли совєцька Росія й нацистська Німеччина в серпні 1939 року підписали пакт про ненапад (пакт Молотова‑Ріббентропа), щоб розділити Східну Європу, а згодом розпочали Другу світову війну, вторгнувшись до Польщі. Унаслідок цієї війни до 1945 року комуністична імперія Москви розширила свій контроль на половину Європи, ліквідувала національну незалежність тих держав, які звільнилися від царату, та придушила всіх політичних опонентів. Ідеологія прометеїзму збереглася переважно в емігрантських колах і була реактивована в Лондоні польським урядом в екзилі наприкінці 1940‑х років. Цей уряд був легітимним наступником довоєнного польського керівництва, яке не визнало совєцько‑комуністичного перевороту.
Друга хвиля прометеїзму
РЕФОРМОВАНА ЛІГА ПРОМЕТЕЯ з президентом Смаль‑Стоцьким була представлена на конгресі в Гаазі, що відбувся у квітні 1946 року.15 Однак ця ініціатива не змогла усталитися через нестачу коштів, недостатню внутрішню згуртованість і визнання Заходом нав’язаних Москвою урядів у Центрально‑Східній Європі. Так само мінімальну підтримку від Заходу отримав і відроджений серед вигнанців рух “Міжмор’я”, що закликав до створення федерації центральноєвропейських держав між Балтійським і Чорним морями як засобу самозахисту від російського та німецького імперіалізму. Його вплив у цьому регіоні виявився незначним через протистояння Москви будь‑якому незалежному федеральному утворенню, яке могло б кинути виклик сталінській політиці “розділяй і володарюй”.
А втім, ідея національного визволення від Москви все ж збереглася. Одним із її втілень стала ініціатива поневолених народів у США, яка прирівняла совєцьких комуністів до російських імперіалістів, визначивши їх як антидемократичні сили, що заперечують незалежність підкорених народів. Адвокаційна група “Національний комітет поневолених народів” була заснована в 1959 році згідно з актом Конгресу США за підписом президента Дуайта Д. Ейзенхауера.16 Серед 22 представлених націй були Польща й Україна, а також Ідель‑Урал і Козакія. Цей закон також встановив щорічний Тиждень поневолених народів (третій тиждень липня), щоб продемонструвати американську солідарність із пригнобленими націями, а також підвищити обізнаність громадськості про них. Цей день відзначається дотепер.
Упродовж 1970‑х років польські емігранти Єжи Ґедройць і Юліуш Мєрошевський розробили доктрину, що наслідувала прометеївську традицію, адвокуючи примирення всіх країн Центрально‑Східної Європи, підтримку незалежності України, Білорусі й Литви, а також відмову майбутньої незалежної Польщі від будь‑яких претензій щодо її колишніх східних територій, загарбаних Совєцьким Союзом після Другої світової війни.17 Ця політика була прийнята всіма демократичними урядами у Варшаві після падіння комунізму в 1989 році й була інструментом розвитку довіри між Польщею та її новими незалежними сусідами. Деякі члени “Солідарності” й інші опозиційні активісти провозили контрабандою до Совєцького Союзу підпільні матеріали й друкарське обладнання впродовж 1980‑х років, аби допомогти антикомуністичним і пронезалежницьким групам, які зароджувалися в Литві, Білорусі, Україні, Латвії, Естонії та в інших республіках. Часто на передовій таких ініціатив була група “Солідарність, що бореться” (Solidarność Walcząca).18
Такий затяжний другий етап прометеїзму дав результати на початку 1990‑х років, коли Совєцький блок розчинився, країни Центральної Європи звільнилися від контролю Москви, а Совєцький Союз розпався на 15 нових країн, включно з Україною. Фактично, це й була друга фаза демонтажу Російської імперії. Відтоді жоден польський уряд чи впливова політична партія не плекали прагнень поглинути, розділити чи підпорядкувати собі Україну чи Білорусь. З моменту відторгнення совєцького імперіалізму Варшава, навпаки, проводить кампанії за свободу незалежних держав входити до мультинаціональних інституцій згідно з власним вибором. Для Польщі членство в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) і Європейському Союзі (ЄС), як і стратегічне партнерство із США, стали наріжними каменями захисту її незалежності.
Варшава також намагалася убезпечити та стабілізувати свої східні кордони, допомагаючи безпосереднім сусідам наблизитися до європейських інституцій. Крім того, Польща відродила проєкт “Міжмор’я”, що сягає часів після Першої світової війни, серед держав Центрально‑Східної Європи і включає Україну до цієї загальнорегіональної ініціативи. “Міжмор’я” не націлене замістити членство в НАТО чи ЄС, але пропонує альянс для посилення регіональної співпраці у сфері національної оборони й економічного розвитку, а також стосовно взаємного захисту від будь‑якого відродження російського імперіалізму. Мультинаціональні регіональні зусилля Польщі включають Ініціативу трьох морів для посилення економічних та інфраструктурних зв’язків між країнами Балтійського, Адріатичного і Чорного морів.19
Прометей розкутий
СЬОГОДНІ ПРОМЕТЕЇЗМ ПРОПОНУЄ важливу й своєчасну стратегію втягнення Росії в її власні внутрішні проблеми з одночасним демонтажем її імперських володінь. Розширене військове вторгнення Москви в Україну в лютому 2022 року стало спробою повернути собі ще більші території колишньої імперії. Цей план не лише провалився з військового погляду, але й спричинив зворотний геополітичний ефект, відновивши мультинаціональний неопрометеївський рух за підтримки і Варшави, і Києва. Третій історичний етап цього широкого мультинаціонального проєкту — це перманентне розшматування централізованої внутрішньої Московитської імперії, що замаскована під Російську Федерацію. Хоча розкол Росії не є офіційною державною політикою, Варшава і Київ мали зустрічі з представниками національних та регіональних рухів, що шукають звільнення від Москви. Це можна розглядати як перший етап підтримки “прометеївського визволення”.
І хоча більшість визвольних діячів діють в екзилі, вони підтримують зв’язки зі своїми рідними республіками й регіонами всередині Росії. Українські медіа транслюють новини та документальні фільми про прагнення й боротьбу різних народів за суверенітет.20 Незалежний уряд Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі проводить зустрічі в Києві й Варшаві; численні парламентарі та чиновники визнають й інші національні рухи легітимними. У травні 2023 року на пошанування 105‑ї річниці незалежної Республіки Горців Північного Кавказу в Києві відбулася міжнародна конференція. У ній брала участь нещодавно створена організація “Об’єднана Черкесія”, що висловила солідарність із урядом Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі та мала зустрічі з представниками Татарстану, Даґестану й українського Кримського півострова з метою розвитку співпраці між корінними народами Північного Кавказу та забезпечення стабільності в цьому регіоні “у постросійську добу”.21 Кілька українських посадовців, польських парламентарів, колишніх чиновників і низка експертів послідовно заявляли, що кончина Росії є вкрай важливою умовою для стійкої регіональної безпеки.22
2023 рік засвідчив появу кількох зародкових визвольних рухів і мереж.23 Форум вільних народів постРосії розвинувся в децентралізовану платформу для широкої і дедалі більшої мережі приватних осіб та інституціоналізованих рухів, які прагнуть незалежності своїх націй чи регіонів.24 До нього ввійшли уряд Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі, уряд Татарстану в екзилі, рух “Незалежна Саха”, бурятські групи, рух “Вільна Інґрія”, Конгрес ойрат‑калмицького народу, Башкирський національний рух, “Малиновий клин — незалежна Кубань”, Платформа Східної Кривії (Смаландія, Псковська і Тверська республіки), Комітет інґуської незалежності, а також рухи за незалежність Черкесії, Дону, Карелії, Уралу, Залісся, ерзянського народу, Чувашії та інші. Форум також координує свою діяльність і проєкти з іншими парасольковими рухами, до яких належать Ліга вільних націй, Альянс корінних народів і Союз боротьби за звільнення народів Росії. Крємлівські агентства намагалися дискредитувати Форум вільних народів та інші осередки; з розвитком цих ініціатив вони робили спроби інфільтруватися всередину і спровокувати розколи між різними народами, пророщуючи історичні, етнічні та територіальні суперечки.
Провальна війна Москви в Україні та її дедалі більша ізоляція від Європи й усього демократичного світу надають унікальну можливість для розбудови нових держав, аби забезпечити розчинення останньої імперії Європи. Активісти, які представляють різні народи від Чечні й Татарстану до Сибіру, Бурятії й Республіки Саха на Далекому Сході, вірять, що умови для колапсу імперії назрівають.25 Незчисленні військові втрати Москви разом із прискоренням економічного занепаду виявляють некомпетентність урядущих еліт Росії. Москва все більше сприймається як колоніальна метрополія‑експлуататорка, що не змогла ні гарантувати безпеку своїм підданим, ні забезпечити їхній добробут. Військова перемога України також продемонструє, що заявлені Росією кордони є плинними. Втрата тимчасово окупованого Кримського півострова і трьох анексованих Москвою регіонів України символічно і практично продемонструє, що Росія губить території. Інші регіони теж можуть звільнитися з‑під контролю Москви, оскільки спроможності режиму щодо утримання вкупі різноманітної і громіздкої російської держави слабнуть.
Упродовж весни 2023 року рейди озброєних військових підрозділів легіону “Свобода Росії” і Російського добровольчого корпусу з України до російських Бєлгородської та Брянської областей виявили скорочення живої сили і ресурсів російської армії, залученої до вторгнення в Україну.26 Це також продемонструвало, як військо України може допомогти як у звільненні Росії, так і у звільненні від Росії. Наприкінці червня 2023 року ватажок вагнерівських найманців Євґєній Пріґожин зробив величезну послугу всім повстанцям, революціонерам і визволителям‑початківцям у Російській Федерації, коли захопив регіональну столицю Ростов на півдні Росії лише за допомогою декількох тисяч військових. Він показав слабкість цієї імперської держави та неспроможність режиму контролювати ключові дороги й обласні міста.
І у Варшаві, і в Києві вважають, що для незалежних голосів поза вузьким колом орієнтованої на Москву й Санкт‑Петербург ліберальної опозиції вкрай важливо донести свою думку до США й Західної Європи, подібно до голосів “поневолених народів” під час Холодної війни, чию незалежність підтримували уряд і Конгрес США.27 Сусіди Росії, включно з Туреччиною, Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, Монголією, Японією та Канадою, також мають бути залучені в управління процесом розчинення імперії та державного формування. Потенційні зазіхання Китаю на сучасну російську територію також повинні бути взяті до уваги урядами Заходу і Далекого Сходу, а також нових держав, на чиї терени може претендувати Пекін. З розширенням Форуму вільних народів та інших парасолькових організацій, їм знадобляться осередки в кількох столицях для розміщення представників із численних республік і регіонів. Ці місцеві відділення потребуватимуть налагодження зв’язків та адвокації на всіх рівнях: з урядами, законодавчими органами, громадськими об’єднаннями, діаспорськими організаціями, бізнесом, медіа, релігійними об’єднаннями, а також з освітніми та культурними мережами.
Головний меседж “прометеївського визволення” для західних лідерів полягає в тому, що заохочення регіонів і республік співпрацювати в розробленні “постРосії” допоможе стримати насильницьку дезінтеграцію, якої побоюється багато хто на Заході. Московський режим, імовірно, спонукатиме до насилля, намагаючись зберегти цілісність країни, як це відбувалося під час краху царату й частково під час дезінтеграції Совєцького Союзу, коли в кількох совєцьких республіках були спроби військового придушення. Ба більше: незрозуміло, як багато держав виникнуть на руїнах Російської Федерації, якими будуть їхні точні кордони і які саме політичні структури кожна з них розвине.28 Одним із форматів, що може мати широку привабливість, є створення панрегіональних і панреспубліканських конфедеративних держав, як це сталося на Північному Кавказі й Середньому Поволжі під час краху царизму.
Народи в пастці Росії, що хочуть мирного співіснування зі своїми сусідами, радо вітатимуть підтримку й посередництво Заходу щодо державності, кордонів, меншин, ресурсів та інституцій. Отже, підготовка до визнання незалежності нових держав, що прагнуть до свободи, демократії, самовизначення та міжнародного співробітництва, цілком відповідає західним цінностям та інтересам. Усередині імперської й авторитарної Росії жодна республіка чи регіон не мають надійних перспектив для справжньої демократизації. Але за межами Росії кожна і кожен отримає таку можливість.
Держави‑початківці також мають сфокусувати увагу на вигодах від розшматування Росії. Держава, що зіщулюється під міжнародними санкціями, з колапсом федерального бюджету й ескалацією внутрішнього тиску за утворення нових держав, матиме суттєво обмежені можливості для нападу на своїх сусідів. Спроможність Москви щодо втягнення Європи в енергетичну залежність, залучення до політичної корупції й поширення дезінформації також буде усічена. Східний фланг НАТО від Арктики до Чорного моря стане більш безпечним, що сприятиме економічному розвитку, бізнес‑інвестиціям та регіональному співробітництву. Україна, Молдова і Грузія зможуть повернути свої окуповані території й клопотатися про інтеграцію до ЄС і НАТО без страху перед реакцією Росії. Білорусь теж зможе забезпечити свою незалежність. Незважаючи на часті погрози з боку Москви, зіщулена російська держава не використовуватиме ядерну зброю проти внутрішніх ворогів, а її лідери не вчинять самогубство, атакуючи Захід. Як і впродовж совєцького краху, вони намагатимуться зберегти якомога більше влади й активів, щоб забезпечити своє політичне виживання.
Пожертвуй на Креативний фонд The Arc
Твоя допомога підтримує
наших авторок і інших креативниць
“Прометеївське визволення” демонструє позитивне бачення мешканців Росії, а не поблажливі стереотипи, що проявляються серед багатьох західних політикотворців, які бачать їх пасивними послідовниками автократичних правителів. З відкритою підтримкою Заходом плюралізму, демократії та регіонального суверенітету, громадяни Росії зрозуміють, що вони не є глобально ізольованими. Вони також потребуватимуть інформації, що приховується Москвою, зокрема про політичні й економічні переваги створення нових держав, яка культивуватиме відносини співпраці з усіма сусідами. Розшматування Росії й виникнення нових утворень буде, ймовірно, тривалим процесом, що може породити нові нестабільності, до яких Вашинґтон має підготуватися та мінімізувати будь‑які перетікання регіональних конфліктів та їхню ескалацію.29
А втім, позитивні результати “прометеївського визволення” також необхідно визнати й розвивати, адже декілька щойно створених держав можуть стати новими союзниками західних і східних демократій по інший бік Атлантичного, Тихого чи Арктичного океану. Американським лідерам варто не боятися краху неспроможної імперії, а розглядати цей процес як можливість інтенсифікувати мультинаціональне співробітництво, відкрити й розширити нові ринки, а також допомогти в розвитку зародковим демократіям. Найефективніший спосіб запобігти будь‑якому імперському відродженню з боку Москви — це визнання незалежності всіх республік і регіонів, що воліють здобути власну державність. Трансатлантизм, транстихоокеанізм і трансарктизм стануть трьома напрямами нових держав і регіонів, що прагнуть до включення в мультидержавні інституції.
В основі польсько‑українського неопротемеїзму — оптимістична візія Європи й Євразії, у якій свобода врешті переважає імперське підкорення. Варшава і Київ можуть зіграти фасилітаційну та дорадчу роль у “прометеївському визволенні”. Вони будуть провідниками міжнародного визнання і членства в міжнародних інституціях. Вони також можуть слугувати моделями політичного й економічного розвитку. Засади й структура кожної новоствореної держави чи федерації мають бути обмірковані, тому що вакуум влади в цьому регіоні може виникнути значно швидше, ніж ми очікували, адже центральне керівництво в Москві слабне й порушується через ескалацію боротьби за владу, потенційні заколоти й перевороти.
Серед пріоритетів визвольної адженди, вартих обговорення, — роль теперішніх, призначених Москвою, губернаторів у переході до незалежності, проведення національних виборів і референдумів із питань державності, розробка республіканських та конфедеративних конституцій, залучення діаспор до розвитку їхніх рідних країн, а також адміністративний устрій нових держав. Такий процес планування може сам собою породити співпрацю в національному, етнічному, мовному, регіональному та релігійному напрямах як в екзилі, так і в країні. Кроснаціональне й кросрегіональне співробітництво також буде важливим, особливо між національними республіками Північного Кавказу, Ідель‑Уралу, півдня Сибіру та Далекого Сходу, з якими можна поділитися стратегіями та досвідом державного будівництва й міжнародних зв’язків.
Критики неопрометеїзму можуть стверджувати, що багато щойно створених держав будуть не відкритими демократіями, а новими автократіями, вказуючи для прикладу на Казахстан і Азербайджан. Однак, “прометеївське визволення” є чіткою концепцією, за якою першим етапом забезпечення прогресу для підкорених народів і регіонів є незалежність і державність. Без визволення від Росії шанс на демократичний розвиток малий; натомість із визволенням демократичні Захід і Схід здобудуть нових партнерів і зможуть чинити сильніший політичний та економічний вплив на зародкові держави. По суті, “прометеївське визволення” пропонує нові обрії та можливості народам і регіонам, які прагнуть кинути виклик тому застійному й репресивному status quo, що нав’язаний чим далі, тим більш застарілими олімпійськими богами.
Janusz Bugajski, Failed State: A Guide to Russia’s Rupture, Jamestown Foundation, Washington DC, 2022. ↩︎
Janusz Bugajski. Washington Examiner. “Ukraine’s war of national liberation”. 21 червня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbfmw [Станом на липень 2023]. ↩︎
Taras Kuzio. “Poland and Ukraine: The Emerging Alliance that could Reshape Europe”. Ukraine Alert, Atlantic Council. 12 квітня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbfpd [Станом на липень 2023]. ↩︎
Jonathan D. Smele, The “Russian” Civil Wars, 1916–1926: Ten Years That Shook the World, Oxford University Press, 2017. ↩︎
Timothy Snyder. “Covert Polish Missions Across the Soviet Ukrainian Border, 1928–1933”.[Online]. Доступно: http://surl.li/jbftc [Станом на липень 2023]. ↩︎
Jan Jacek Bruski, Between Prometheism and Realpolitik: Poland and Soviet Ukraine, 1921–1926, Jagiellonian University Press, Краків, 2017. ↩︎
Marcin Kwiecień and Grzegorz Mazur, “Kilka dokumentów z dziejów ruchu prometejskiego w II Rzeczypospolitej,” Czasy Nowożytne, Vol. XII (XIII)/ 157–171, 2002, Muzeum Historii Polski, Варшава. ↩︎
Marek Jan Chodakiewicz, Intermarium: The Land Between the Black and Baltic Seas, Нью Брансвік: Transaction Publishers, 2016. С. 416. ↩︎
Jonathan Levy, The Intermarium: Wilson, Madison, & East Central European Federalism, Dissertation.Com: Бока‑Ратон, Флорида, 2006. С. 168. ↩︎
Edmund Charaszkiewicz, “Zbiór Dokumentów ppłk. Edmunda Charaszkiewicza, Opracowanie, Wstęp i Przypisy (A Collection of Documents by Lt. Col. Edmund Charaszkiewicz, edited, with introduction and notes by) Andrzej Grzywacz, Marcin Kwiecień, Grzegorz Mazur (Biblioteka Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego), Краків, Księgarnia Akademicka, 2000. ↩︎
Jonathan Levy, The Intermarium: Wilson, Madison, & East Central European Federalism, Dissertation.Com: Бока‑Ратон, Флорида, 2006. С.172–174. ↩︎
National Captive Nations Committee Collection. Special Collections Research Center, Syracuse University Libraries. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgif [Станом на липень 2023]. ↩︎
Culture.pl. Jerzy Giedroyc. Березень 2006. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgmk [Станом на липень 2023]. ↩︎
Marek Jan Chodakiewicz, Intermarium: The Land Between the Black and Baltic Seas, Нью Брансвік: Transaction Publishers, 2016. С. 224. ↩︎
“Three Seas initiative countries sign joint declaration”. Prezident.PL. 26 серпня 2016. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgnv [Станом на липень 2023]. ↩︎
UATV English. “Kazan Tatars. Prisoners of Moscow. Struggle for Sovereignty | The Nation”. YouTube, 7 лютого 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhle [Станом на липень 2023]; “Kalmyks: enslaved Mongolic people of the Caspian region”. YouTube, 12 квітня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhms [Станом на липень 2023]; “The Buryats. The Nation. To die for the imperial ambitions of the Kremlin. UATV documentary”. 10 січня 2023. [Online]. Доступно:http://surl.li/jbhnr [Станом на липень 2023]; “Bashkirs have been fighting for independence from Russia for 300 years — ‘The Nation’ project”. 30 березня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhoj [Станом на липень 2023]; та Tuvans: “’Our Future Is Outside of Russia’: Tyva Wants Independence”. 22 червня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhot [Станом на липень 2023]. ↩︎
Paul Goble. “War in Ukraine Has Changed Circassian Movement, and Moscow Is Worried”. Eurasia Daily Monitor. Volume: 20, Issue: 101. 22 червня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgps [Станом на липень 2023]. ↩︎
Ali Postma. “Russia is facing a ‘spectacular’ collapse, here’s why the West should be worried”. 4 квітня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgrn [Станом на липень 2023] та The Imperial Russia: Conquer, Genocide & Colonisation. 31 січня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgsx [Станом на липень 2023]. ↩︎
Ґрунтується на особистих зустрічах і дискусіях, що відбулися впродовж 2023 року в Києві, Варшаві, Брюсселі та Вашинґтоні. ↩︎
Free Nations PostRussia Forum — Future of Northern Eurasia: Architecture of PostRussianSpace. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgwg [Станом на липень 2023]. ↩︎
Grzegorz Kuczyński. “Ukrainian Lawmakers Recognize Independence Of Chechen Republic Of Ichkeria”. Warsaw Institute. 1 листопада 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgxv [Станом на липень 2023]; Insight News Media. “Most Tatars support the independence of Tatarstan from Russia — Kashapov”. 13 листопада 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbham [Станом на липень 2023]; Aleksei Tarasov. openDemocracy. “Has Siberia had enough of Russia?”. 21 листопада 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhdl [Станом на липень 2023]; Ina Šilina. LRT.lt. “Buryatia is similar to Lithuania”. Can Russia’s grip on Siberia slip?”. 3 липня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhfj [Станом на липень 2023]; та Kara K. Hodgson. “Russia’s Colonial Legacy in the Sakha Heartland”. The Arctic Institute. 15 листопада 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbhhl [Станом на липень 2023]. ↩︎
BBC. “Belgorod raid: Who are the fighters infiltrating Russia from Ukraine?”. 23 травня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgev [Станом на липень 2023]. ↩︎
Joseph R. Biden. A Proclamation on Captive Nations Week, 2022. The White House. 15 липня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbgcd/ [Станом на липень 2023]. ↩︎
Paul Goble. Windows on Eurasia — New Series. “Approaching End of Today’s Russia More Likely to Resemble 1918 than 1991”. 29 квітня 2023. [Online]. Доступно: http://surl.li/plucle [Станом на липень 2023]. ↩︎
Janusz Bugajski.The National Interest. “Russia’s Dual Challenge: Aggression and State Rupture”. 8 березня 2022. [Online]. Доступно: http://surl.li/jbfwm [Станом на липень 2023]. ↩︎
Неспроможна держава
Інструкція з розшматування Росії
Януш Буґайський
Росія потребує звільнення від самої себе, адже російська держава стала імперією до того, як росіяни стали нацією, і до того, як величезна країна змогла перетворитися на національну державу.
Ця книга про те, як можна розвивати деволюцію Російської Федерації та сприяти деколонізації поневолених імперією народів, щоби вони мали шанс збудувати власний Люксембург за Полярним колом.
