Смерть Путіна

Уявіть собі: прохолодний ранок вівторка, початок літа, Москва.¹

Владімір Владіміровіч Путін — цар усієї Русі, завойовник Криму, степовий вершник з оголеним торсом, власник украденої каблучки чемпіона Супербоулу² — раптом відкриває для себе унікальні кардіоваскулярні властивості тренування під назвою “стрибок з вікна третього поверху”.

Або ж чай раптом засмакує… якось не так. Ну, знаєте… улун з нотками полонію. Або ж якийсь рідний чи двоюрідний брат недобитого ваґнерівця тисне на спусковий гачок. Або ж за диким збігом обставин рій українських дронів накриває кортеж Путіна.

Хай там як, а маленький лисий чоловічок зникає, і світ прокидається, щоб на геополітичній мапі знайти дірку в формі Росії.

Як і більшість із вас, я не можу дочекатися цього моменту.

Та чому він важливіший за смерть будь-якого іншого автократа?

Гуртуйся в орбіті The Arc і отримуй сповіщення про нові оповіді!

Тому що такої винятково згубної постаті не було із часів Другої світової війни. Путін — не просто розбійник з ядеркою; він — центральний вузол глобальної авторитарної франшизи. Фінансова гавань для клептократів. Інфраструктура найманців — “Ваґнер”, “Африканський корпус” чи як там вони вирішили назвати себе цього місяця.

Подумайте лише, що саме фінансує і просуває Росія: задокументовані компромати, що сягають корінням ще часів Холодної війни, включно з досьє на чинного президента Сполучених Штатів. Ідеологічна фабрика, що викидає дуґіністське сміття в стрічки західного постліберального медіапростору. Джерело глобального втручання у вибори. Не забуваймо про союз ображених держав, де Росія — фінальний бос “Осі мерзотників”, куди входять Іран, Північна Корея, Білорусь, Венесуела (досі), Куба (досі) та десятки інших проксі-сил, що існують на російські гроші.

Подивіться на парад 9 травня. Жодних танків. Жодних міжконтинентальних балістичних ракет. Жодної мобільної колони. Уперше з 2008 року бруківкою Красної площі крокувала якась підозріла на вигляд піхота під акомпанемент заздалегідь записаних пропагандистських відео — адже справжня техніка або палає під Донецьком, або ржавіє в Новоросійську. Список гостей складався з Алєксандра Лукашенка, короля Малайзії та президента Лаосу; картина настільки вбога, що навіть спраглий уваги Роберт Фіцо зі Словаччини не наважився відвідати такий захід.

Сорок п’ять хвилин від початку до кінця. Парад назвали “скороченим”. Доречніше було б сказати “поминальним”.

Відзначився і Володимир Зеленський. За день до проведення військового параду Київ видав Указ Президента № 374 — офіційний документ, що “дозволяв” Російській Федерації провести парад на Красній площі та люб’язно виключав координати саме цього клаптика Москви з переліку цілей для ураження українськими військовими на час проведення заходу.

Офіційний акаунт уряду України в твіттері опублікував указ з емодзі, що прикриває рота від сміху. Дмітрій Пєсков лише пробелькотів щось про “безглузді жарти”. Це був геополітичний стейтмент десятиріччя: набагато менша країна, вже вчетверте окупована, нагадала другій, на папері, армії світу, що тепер саме Київ вирішує, чи відбудеться в Росії парад. Путін (якщо це був він, а не один з його численних двійників) сидів на терасі у бронежилеті — такій собі захисній решітці для його дрібної статури — поки колишній комік на один вечір здавав в оренду Красну площу.

Тож якою буде його справжня кончина?

Забудьте про голлівудські перевороти. Передача влади в Росії, коли вона взагалі відбувається, зазвичай брудна, негласна й нудотно прозаїчна. Найімовірніший сценарій — це зовсім не танки на Красній площі (то був одиничний випадок), а троє типів з дипломатичної служби, лікар з гнучкою совістю та звичайне пообіддя середи.

Силовики, як і олігархи, не хочуть бачити при владі якогось випадкового полковника “Ваґнера”. Тож найімовірніше ми побачимо переляканий комітет, що кілька днів удаватиме, ніби нічого не сталося, поспішне призначення якогось товстошкірого нікчеми тимчасовим керівником і гарячкові переговори про виведення олігархічних мільярдів, перш ніж рубль остаточно розчиниться в повітрі.

Цим товстошкірим нікчемою майже напевно стане Сєрґєй Шойґу, який після заколоту Євґєнія Пріґожина роками тихо прогризав собі шлях назад до політичної значущості на посаді секретаря Ради безпеки РФ.

Кожен ображений на світ режим виживав лише завдяки тому, що присмоктався до російської цицьки, та коли молоко висохне, жоден із них не вціліє…

Уявіть, що він новий Андропов: колишній апаратник від Міноборони без реальної підтримки виборців, якого спецслужби тримають на посаді лише тому, що він — найменш лячний варіант. Сцена зі старечими проблемами з нирками — опція необов’язкова, але вельми ймовірна. Шойґу корисний передусім як фігура на ті 15 місяців міжцарів’я, необхідних реальному владному клану, щоб згрупуватися. Ми зрозуміємо, що переворот справжній, коли державне телебачення замінить “Лебедине озеро” на блискуче зрежисований вихід Шойґу в найкращих традиціях кей-попу: синхронні генерали на підтанцьовці, бридж, зміна тональності.

Надворі 2026 рік. Тепер усе бере свій початок у тиктоці — навіть театральна постановка російського престолонаслідування.

Химерніший варіант розвитку подій: “Шойґу 2: російське буґалу”. Це сценарій, у якому якийсь опортуніст — польовий командир або воєначальник з власною армією та жагою смерті — рушає маршем на Москву, і цього разу його вже ніхто не зупиняє. У будь-якому випадку, новий господар Крємля виявиться слабшим, біднішим і куди більше зацікавленим у власному виживанні, ніж у мареннях про “Новоросію”.

То що ж станеться після того, як Путін увійде в геєну огненну?

Росія перестане бути європейською державою. Китай забере Схід в оренду.

Без військової потуги, газового шантажу та ядерного блефу, які більше не діють, Росія — це просто Італія з гіршими зимами та алкоголізмом. Пекін уже десятиріччя тихо й методично поїдає російський Далекий Схід: орендує лісові масиви, сільськогосподарські угіддя, підминає під себе комерційні об’єкти Владивостока та права на видобуток корисних копалин. Уся енергетична інфраструктура трубопроводів, що колись постачала енергію на Захід, тепер переходить під контроль Сі Цзіньпіна.

Коли Москва лежатиме на лопатках і вже не зможе обороняти свої території ані на схід від Уралу, ані, зрештою, за межами Московської кільцевої автодороги, Сі не доведеться нічого завойовувати. У цьому просто не буде потреби. Він лише виставить рахунки. Російські губернатори на схід від Красноярська почнуть проводити тривалі зустрічі з китайськими делегаціями. Ласкаво просимо до найбільшої у світі васальної держави.

“Вісь хаосу” розсиплеться.

Ось про що часто забувають. Іранська система ППО — принаймні те, що від неї залишилося, — була російською. Джерелом твердої валюти для Північної Кореї стали контракти на російські артилерійські снаряди. Венесуельська схема обходу санкцій писана кирилицею, а система наведення хуситських атак на кораблі проходила через Москву й Тегеран.

Кожен ображений на світ режим виживав лише завдяки тому, що присмоктався до російської цицьки, та коли молоко висохне, жоден із них не вціліє. Тегеран гарячково чіплятиметься за будь-яку угоду з Китаєм, бо просто не матиме іншого вибору. Пхеньян втратить свого головного покупця боєприпасів. А Лукашенко матиме приблизно 6 тижнів, аби вирішити: тікати до Каракаса чи гойдатися на мінському ліхтарі.

Варто лише висмикнути центральний вузол, і вся структура розсиплеться. Глобальний наступ на ліберальну західну демократію видихнеться. У Великій Британії поступово зійде нанівець підігріта Росією ненависть до Європи.

Раптом мультиполярність, про яку без упину торочили країни Глобального Півдня, виявиться лише черговою фантазією Путіна.

Україна переможе. Гучно. Остаточно.

Кримський півострів і так уже вислизав з їхніх рук. Штаб Чорноморського флоту в Севастополі розтрощили вщент цієї зими, кораблі евакуювали до Новоросійська, а тепер уже й сам Новоросійськ опинився в зоні ураження. Українські морські дрони, вартістю по 50 тисяч доларів кожен, які масово виготовляють в промислових цехах, фактично перетворили всю північно-західну акваторію Чорного моря на українське озеро.

Цієї весни сухопутна війна нарешті наздогнала морську: темпи російського просування впали на дві третини за останні 18 місяців, цього року Київ відвоював уже 470 квадратних кілометрів, на Покровському напрямку ворог тупцює на місці, а російські губернатори примусово мобілізовують працівників місцевих підприємств, аби бодай якось закрити нестачу живої сили.

Після зникнення Путіна і появи в Крємлі переляканого тимчасового уряду російські строковики в донецькому степу покидають свої гвинтівки тієї ж миті, коли Москва заговорить про перші домовленості: ніхто з них не захоче бути останнім, хто віддасть життя за марнославний проєкт мертвого диктатора.

Тільки уявіть, що якийсь мстивий полковник у пошуку притулку й грошей зливає у відкритий доступ жорсткі диски Фєдєральной Служби Бєзопасності та Служби Внєшнєй Развєдкі…

Кримський півострів повернеться додому. Керченський міст перетвориться на український митний пункт. Донбас залишиться українським, і туди потужним потоком поллються гроші на відбудову. Зеленський, цілком заслужено, отримає свій пам’ятник, як у Черчилля. Вступ Києва до НАТО прискориться, хоча, щиро кажучи, українці можуть навіть не завдавати собі клопоту чекати на завершення формальностей.

Готовий побитися об заклад, що протягом 5 років вони створять власний ядерний арсенал. Нічого масштабного… просто, щоб відлякувати ворогів у стилі де Ґолля: “підійдете ближче — відірвемо руку або ногу”. І після всього пережитого українцями хіба можна їм щось закинути?

Україна стане європейським Ізраїлем, але з однією важливою відмінністю: її щиро любитимуть.

Є ще один вимір, який досі ніхто до кінця не осмислив. Україна завершить цю війну як провідний світовий експерт у царині безпілотних систем, радіоелектронної боротьби та інновацій в умовах ведення бойових дій.

Саудівська Аравія, Обʼєднані Арабські Емірати, Катар та Йорданія вже вишикувалися в чергу на укладання угод про спільне виробництво безпілотників. Корея, Японія, Тайвань, Австралія, Філіппіни… кожен, хто має під боком моторошного й ворожого сусіда, захоче отримати свою частку української військової програми.

ЦАГАЛ тишком-нишком відправлятиме свої делегації до Києва, аби навчитися правильного мислення щодо Ірану. А структура збройних сил Пентаґону буде повністю перебудована за українським зразком — після короткочасного флірту Трампа з ідеями відродити лінкори та кавалерійські полки.

Через 20 років український експорт озброєнь буде на порядок більшим за ізраїльський, і Україну рекламуватимуть як “країну, що розгромила Росію”, а не “країну, що перебуває в стані вічної загрози”.

Океан брудних грошей піде на спад.

В усьому світі плаває цілий океан украдених російських грошей — у кондомініумах Маямі, таунгаусах Лондона, яхтових причалах Дубая, кіпрських підставних фірмах у Лімасолі та віденських фондах, у голдинґових компаніях ОАЕ, Панами й Кайманових островів… І щойно режим трісне, ви одразу це відчуєте.

Кожен адвокат з питань санкцій від Мейфер до Брікелл працюватиме цілодобово. Частина готівки повернеться на батьківщину. Частину заморозять і конфіскують для відбудови України — згадайте мої слова, саме тут Захід нарешті покаже себе. А деякі суми, і це найцікавіше, безслідно розчиняться в тій самій мережі підставних компаній, які раптом стануть напрочуд заможними.

Стежте за тим, які саме флоридські забудовники, кенсінґтонські аґентства нерухомості та фінансові звіти Trump Organization раптом почнуть загадково спалахувати. Ця чистка дасть матеріал для обвинувачень цілому поколінню юристів. За останні 30 років росіяни навчилися віртуозно виводити свої гроші з Росії. Відтік капіталу після 1991 року виглядатиме як невинна дитяча забавка в порівнянні із цим прийдешнім потопом.

Архів Мітрохіна 2.0.³

Оце та частина, друзі, яка не дає мені спати ночами — в найкращому сенсі. Тільки уявіть, що якийсь мстивий полковник у пошуку притулку й грошей зливає у відкритий доступ жорсткі диски Фєдєральной Служби Бєзопасності та Служби Внєшнєй Развєдкі.

Уявіть квитанції. Банківські перекази. Компромат на конгресменів. Блогерів з категорії “корисних ідіотів”, які загадковим чином заробляли по 400 тисяч доларів на місяць. Візити делегацій Національної стрілецької асоціації США⁴ до Росії раптом набудуть чіткого сенсу.

Ретельно вибудуваний трампістський міт про “брехню глибинної держави” розвалиться…

Інфлюенсери з руху “America First”, чию оренду житла оплачують у біткоїнах. Паломництво Такера⁵ до московського супермаркету перестане бути приводом для кпинів і стане Речовим доказом № 2. Половина ідеологів MAGA (Make America Great Again) за одну ніч перетворяться з “епатажних популістів” на “зареєстрованих іноземних аґентів, які просто забули про закон FARA (Foreign Agents Registration Act)”.⁶

А що Трамп? О, Трамп. Ті, хто стоїть на популістських правих позиціях, досі не збагнули одного: Трамп більше не може врятувати Путіна. Цей потяг пішов ще в жовтні 2025 року, коли Будапештський саміт зазнав краху, і розчарований, присоромлений Трамп, який нарешті збагнув, що його десятиріччя водили за ніс, жбурнув на стіл указ про введення санкцій проти компаній “Роснєфті” та “Лукойлу”.

Це означає, що коли компромат нарешті просочиться в мережу, — а він просочиться, бо новому Крємлю потрібні важелі впливу на Вашинґтон, новим олігархам — гроші, а російська контррозвідка перетвориться на решето, — більше не буде жодного захисту з Білого дому, жодного затягування процесів з боку Мін’юсту та жодного лояльного Кабінету Міністрів, який міг би все це замести під килим.

Касети з 1990-х. Таємні канали з Deutsche Bank через Мальту та Кіпр. Фінансові сліди. Службові записки у стилі “цей клоун у нас у кишені” крапля за краплею витікатимуть назовні. І все це виллється в медіапростір у момент, коли Трамп політично буде знесиленим, а Путін мертвим. Ретельно вибудуваний трампістський міт про “брехню глибинної держави” розвалиться під вагою реальних, задокументованих, проплачених у доларах російських операцій з метою впливу та шантажу.

НАТО за одну ніч стане найпотужнішим економічним блоком планети.

Більше жодного преміального захисту. Європейські енергетичні ринки стабілізуються. Євро зміцниться. Німецьке виробництво, яке вже й так різко змінило курс, злетить вгору. Польща стане новою Німеччиною. Країни Балтії зможуть спати спокійно. Нордично-Балтійсько-Польська вісь постане як справжній центр тяжіння континенту, а Берлін і Париж із запізненням усвідомлять, що їм потрібно наздоганяти європейських сусідів. Оборонні витрати залишатимуться високими впродовж десятиріччя і з розумом витрачатимуться на безпілотники, штучний інтелект, напівпровідники, суднобудівні заводи. Українські технології забезпечуватимуть безпеку всього континенту.

Дуґінізм нарешті помре.

Заяложене євразійське марево Алєксандра Дуґіна, його “Четверта політична теорія” та весь цей містичний православно-цивілізаційний непотріб, що став спільною мовою (нехай навіть несвідомо) для кожного гостя подкасту Беннона та кожної постліберальної панельної дискусії Фонду “Спадщина” (The Heritage Foundation)⁷, розвалиться щойно впаде держава-спонсор. Ідеології потребують покровителів.

Без крємльовського кисню Дуґін перетвориться на того, ким був завжди: довгобородим диваком, який розмахує кулаками. Американські праві постліберали втратять теоретичні підпірки і повернуться до своєї справжньої суті: расових образ, відретушованої кітчевої американи та виманювання грошей, але вже без запозиченого слов’янофільського патосу, який надавав би їм глибини.

Вісь Венса—Гоулі—Геґсета витратить десятиріччя на пошуки нового філософського спонсора. Безрезультатно.

Як то кажуть, sic semper…⁸

Інші оповіді Ріка Вілсона
Інші оповіді, ілюстровані Анною Костенко
Інші оповіді з категорії “Ідеї”

Ця оповідь є перекладом тексту із сабстеку Ріка Вілсона від 9 травня 2026 року.
Публікується з дозволу автора