Ідеї

Коли табір замінює реальність…

Що відбувається, коли “антиімперіалізм ідіотів” перетинається з українською спокусою простих відповідей?

Автор

Сергій Мельничук

Ілюстраторка

Наталі Куліш
Коли табір замінює реальність…
Twitter Twitter copy copy Threads Threads Facebook Facebook

У часи тривалої кризи складність починає здаватися розкішшю. Коли людина виснажена, налякана й не певна в завтрашньому дні, їй важко щоразу перевіряти факти, розрізняти причини та наслідки, визнавати неповноту власного знання. Набагато легше отримати готову картину світу: ось наші, ось чужі; ось жертви, ось злочинці; ось ті, кому можна вірити, а ось ті, чиї слова не варто навіть слухати.

Одна з найвідоміших назв такого способу мислення — “антиімперіалізм ідіотів”. Цей вислів запровадила 2018 року сирійсько-британська авторка Лейла аль-Шамі, критикуючи реакцію частини західних лівих на війну в Сирії.1 Йшлося не про заперечення антиімперіалізму як такого. Аль-Шамі критикувала його виродження у примітивну геополітичну схему: США та їхні союзники завжди є імперіалістами, а кожен, хто їм протистоїть, автоматично стає представником прогресивного “опору”.

У такій картині сирійці переставали бути самостійними політичними суб’єктами. Їхню революцію, внутрішні суперечності, прагнення і боротьбу витісняла шахівниця великих держав. Частина західної лівиці помічала американське втручання, але не хотіла називати імперіалізмом втручання Росії та Ірану. Водночас злочини режиму Башара Асада вони або виправдовували, або применшували, бо Асад належав до “правильного” табору. Солідарність адресувалася вже не людям, а державам та організаціям, які називали себе противниками Заходу.1

Точнішою назвою для цього явища могло б бути “табірне мислення”. Його головний принцип простий: моральна й фактична оцінка висловлювання залежить від того, хто його виголосив. Спочатку визначається табір, а вже потім — правда. Вчинок союзника пояснюють контекстом; такий самий вчинок противника вважають виявом його незмінної сутності. Злочини “своїх” є помилками, провокаціями або вимушеною реакцією. Злочини “чужих” підтверджують усе, що про них думали раніше.

ГАМАС як “опір”, що звільняє від судження

Реакція частини західних лівих на напад ГАМАСу 7 жовтня 2023 року стала майже лабораторним прикладом табірного мислення. Реальна нерівність між Ізраїлем і палестинцями перетворилася на універсальний моральний калькулятор. Палестинці були визначені як пригноблений бік, Ізраїль — як колоніальна держава, а отже, будь-яка дія, здійснена під прапором палестинського опору, отримала презумпцію виправданості.

Ще до того, як стали відомі масштаби нападу, американська організація Students for Justice in Palestine назвала його “історичною перемогою палестинського опору”. Коаліція студентських організацій Гарварду поклала відповідальність за все насильство винятково на Ізраїль. На деяких демонстраціях звучала формула про те, що опір за умов окупації завжди виправданий. Ці реакції задокументував журнал Time.2

Проблема не в тому, що ліві говорять про окупацію, блокаду Гази, дискримінацію палестинців, насильство поселенців або катастрофічні наслідки ізраїльської військової кампанії. Про це необхідно говорити. Ізраїльська держава не отримує моральної недоторканності лише тому, що її противником є ГАМАС. Проблема починається тоді, коли пояснення історичного контексту перетворюється на індульгенцію для конкретного злочину.

В деяких колах антиколоніальна схема почала визначати, чиє страждання заслуговує на довіру…

Цивільна людина не стає законною мішенню через своє громадянство. Викрадення дитини не стає прогресивним актом через нерівність сил. Умисне вбивство беззбройних людей не перестає бути злочином, якщо його здійснює представник пригнобленої спільноти. Політична асиметрія допомагає пояснити походження насильства, але не скасовує відповідальності того, хто його чинить.

До того ж ГАМАС не є природним синонімом палестинського народу. Це ісламістська й авторитарна організація, яка не тільки воює з Ізраїлем, а й бореться за владу над самими палестинцями. Правозахисники документували переслідування нею протестувальників, журналістів і політичних опонентів, довільні затримання й катування. Навіть під час війни сили безпеки ГАМАС переслідували палестинців, які виходили на протести в Газі. Amnesty International описує цю практику як тривале обмеження свободи слова, об’єднань і мирних зібрань.3

Коли західні ліві беззастережно підтримують ГАМАС як “палестинський опір”, вони парадоксальним чином позбавляють палестинців політичного розмаїття. З поля зору зникають палестинські ліві, демократи, профспілковці, феміністки, правозахисники, квір-люди, світські активісти та противники ісламізму. Народ ототожнюють з найкраще озброєною організацією, яка заявляє, що говорить від його імені.

Послідовна ліва позиція мала б одночасно захищати право палестинців на свободу й самовизначення, засуджувати окупацію та колективне покарання, вимагати захисту цивільного населення Гази — і беззастережно засуджувати вбивства, катування та захоплення заручників ГАМАСом. Тут немає логічної суперечності. Суперечність виникає лише всередині табірної картини світу, де осуд злочину одного боку нібито автоматично означає підтримку другого.

Фемінізм із геополітичним винятком

Особливо виразно ця суперечність проявилася в частині феміністичного й деколоніального середовища. Не у фемінізмі загалом: багато феміністок послідовно захищали і палестинських, і ізраїльських жінок. Але в деяких колах антиколоніальна схема почала визначати, чиє страждання заслуговує на довіру.

Повідомлення про сексуальне насильство під час нападу 7 жовтня нерідко зустрічали демонстративним сумнівом: чи не є це ізраїльською пропагандою? Перевіряти свідчення, особливо під час війни, необхідно. Проте показовою була асиметрія вимог. Розповіді, які відповідали схемі “сильний чинить насильство над слабким”, приймалися охоче; факти, що ускладнювали цю схему, мали пройти майже недосяжний стандарт доказування.

Місія спеціальної представниці ООН дійшла висновку,4 що існують достатні підстави вважати: 7 жовтня в кількох місцях відбулися зґвалтування й групові зґвалтування, а заручники також зазнавали сексуального насильства. Водночас ООН наголосила на потребі повноцінного розслідування — тобто не пропонувала без перевірки приймати кожне окреме повідомлення.

Здоровий глузд

Томас Пейн

Здоровий глузд

Томас Пейн

Памфлет, що сколихнув Америку, обʼєднавши її мешканців у час найбільших випробувань — боротьби за незалежність…   

Придбати за 315 ₴Дізнатися більше

Саме тут деякі феміністки переходять межу — не тому, що надто рішуче захищають палестинських жінок, а тому, що застосовують універсальні принципи вибірково. Ізраїльська жінка може належати до панівної національної групи в одному аспекті й бути жертвою сексуального злочину в іншому. Палестинська жінка може одночасно страждати від ізраїльської окупації та від патріархальної влади всередині власної спільноти. Жоден із цих фактів не анулює другого.

Фемінізм втрачає свій визвольний зміст, коли паспорт жертви визначає міру співчуття до неї. Тоді насильство засуджується не саме по собі, а відповідно до розташування його учасників у наперед складеній ієрархії привілеїв. Універсальна солідарність перетворюється на партійний розподіл невинності.

Український варіант: суспільство готових вироків

В Україні та сама парадигма давно вийшла за межі зовнішньополітичних суперечок або розмов про корупцію. Вона дедалі більше визначає спосіб, у який суспільство сприймає майже будь-яку складну ситуацію.

Це не дивно. Тривала війна означає втрати, виснаження, невизначеність, вимушене переселення, розрив між фронтом і тилом, страх мобілізації, недовіру до держави й постійне очікування нової небезпеки. За таких умов спрощення стає психологічним захистом. Людині важко щодня витримувати думку, що важливі рішення ухвалюються за браку інформації, що добрі наміри можуть мати погані наслідки, що компетентні люди помиляються, а неприємна людина іноді говорить правду.

Тоді виникає те, що можна назвати табірною епістемологією: ми оцінюємо не твердження, а його автора. Не “чи це правда?”, а “хто це сказав?”. Належність мовця стає замінником доказів.

Якщо владу критикує відомий волонтер, для одних сам його статус уже є підтвердженням звинувачення. Для інших будь-яка публічна критика під час війни автоматично “розгойдує державу”. Якщо про проблему говорить військовий, його особистий досвід можуть сприйняти як беззаперечну істину про всю армію; якщо той самий факт озвучує цивільний, його відкидають через відсутність бойового досвіду. Якщо інформація походить від “нашого” журналіста або блоґґера, нею діляться без перевірки; якщо від “чужого” — її заперечують ще до ознайомлення.

Високий рівень довіри до військових і волонтерів має зрозумілі причини. Але моральний авторитет не тотожний універсальній компетентності. Військовий може найкраще знати свій підрозділ, але не обов’язково всю систему оборони. Волонтер може бути чесним і самовідданим, але помилятися в економіці чи праві. Посадовець може належати до непопулярної інституції та водночас мати рацію в конкретному питанні.

Опитування Центру Разумкова навесні 2025 року добре показувало5 цю нерівномірну карту довіри: Збройним силам довіряли 93,5 % опитаних, волонтерським організаціям — 80 %, тоді як державному апарату не довіряли 79 %, Верховній Раді — 77 %, судам — 73 %, а українським медіа — 50 %.

Ці цифри не доводять, що українці перестали мислити раціонально. Але вони пояснюють, чому статус мовця може так легко замінювати перевірку його слів.

Мобілізація: між “ухилянтом” і “людоловом”

Особливо руйнівним табірне мислення стає в дискусії про мобілізацію.

В одній картині кожен чоловік, який боїться мобілізації, — боягуз або моральний боржник, який хоче, щоб країну захищали інші. У протилежній картині вся система комплектування — машина безправного насильства, а військове керівництво ставиться до людей виключно як до витратного матеріалу.

Суперечка про конкретні умови важка. Суперечка між “партією миру” і “партією війни” проста — і тому значно популярніша…

Обидві картини живляться реальними фактами. Існує нерівність розподілу воєнного тягаря, ухилення від служби й використання привілеїв. Існують також випадки незаконного насильства, погана підготовка, непрозорі рішення, виснаження військових і недовіра до процедур. Але табірна логіка не дозволяє утримувати ці факти одночасно.

Людина, яка говорить про права мобілізованих, не обов’язково заперечує потребу оборони. Людина, яка говорить про обов’язок захищати державу, не обов’язково виправдовує свавілля. Суспільство потребує і поповнення армії, і справедливих правил, і ротацій, і якісної підготовки, і відповідальності командування. Сполучник “і” тут точніший за табірне “або”.

Проте соціальні мережі винагороджують не таке судження. Вони винагороджують готовий вирок, образ ворога й коротку формулу, яку можна поширити без пояснень.

Війна і мир: слова, під якими люди розуміють різне

Те саме відбувається в суперечках про переговори й території. Табори використовують слова “мир”, “капітуляція”, “перемога” або “територіальні поступки” так, ніби їхнє значення очевидне для всіх.

Насправді за “територіальними поступками” можуть ховатися зовсім різні речі: тимчасове припинення бойових дій уздовж лінії фронту без юридичного визнання окупації; офіційна відмова від територій; передання Росії земель, яких вона ще не контролює; відкладення питання до майбутніх переговорів. Людина може погоджуватися з одним варіантом і категорично відкидати інші.

Експеримент Київського міжнародного інституту соціології 2025 року показав,6 що відповіді істотно залежать від конкретного змісту поняття. Соціологи спеціально тестували різні формулювання й застерігали, що неоднозначний вислів “територіальні поступки” легко стає інструментом маніпуляції. 

Так зникає можливість часткової правоти. Неможливо сказати: влада мала рацію тут і помилилася там…

Але табірне мислення не цікавиться змістом можливої угоди. Йому достатньо ярлика. Того, хто припускає переговори, оголошують прихильником капітуляції; того, хто вимагає продовження опору, — людиною, що бажає воювати чужими руками. Між тим раціональна позиція залежить від умов: гарантій безпеки, стану армії, зовнішньої підтримки, правового статусу окупованих територій, долі населення та ймовірності нового нападу.

Суперечка про конкретні умови важка. Суперечка між “партією миру” і “партією війни” проста — і тому значно популярніша.

Влада, опозиція і неможливість часткової правоти

Українська політична дискусія дедалі частіше вимагає купувати погляди готовими пакетами.

Якщо людина підтримує президента в питаннях зовнішньої політики, від неї очікують виправдання внутрішніх помилок влади. Якщо вона критикує уряд, її підозрюють у бажанні поразки держави. У протилежному таборі кожне кадрове рішення влади трактують як узурпацію, кожну невдачу — як доказ злого наміру, а кожен успіх — як пропаганду або привласнення чужої роботи.

Так зникає можливість часткової правоти. Неможливо сказати: влада мала рацію тут і помилилася там; опозиційний політик висловив слушну критику, але запропонував погане рішення; журналіст викрив важливий факт, але перебільшив його значення. Людину змушують прийняти весь пакет — разом із героями, ворогами та наперед визначеними поясненнями.

Це дуже схоже на “антиімперіалізм ідіотів”. Прихильник Асада оцінює повідомлення про Сирію за ставленням джерела до США. Український політичний партизан оцінює повідомлення за ставленням автора до Зеленського, Порошенка, антикорупційних органів, військового командування чи переговорів. В обох випадках джерело може бути важливим сигналом, але перетворюється на остаточний доказ.

Корупція як універсальний ключ

Антикорупційний редукціонізм залишається найвиразнішим українським різновидом цієї логіки. Корупція справді є серйозною проблемою, яка руйнує довіру, спотворює конкуренцію, послаблює оборону та перешкоджає європейській інтеграції. Незалежність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) й Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), робота антикорупційного суду, прозорі закупівлі та покарання високопосадовців мають принципове значення.

Але в масовій уяві корупція часто перетворюється з конкретного механізму на універсальне пояснення.

Погана дорога? Вкрали. Не вистачає озброєння? Вкрали. Невдала реформа? Вкрали. Високі ціни, повільна відбудова, дефіцит кадрів, проблеми в медицині, провалене управлінське рішення — усе пояснюється одним словом.

Таке пояснення іноді є правильним. Але некомпетентність — не завжди корупція. Брак ресурсів — не завжди крадіжка. Конфлікт повноважень, помилкові стимули, застарілі правила, демографічна криза, наслідки війни й об’єктивна складність великих систем не зникають лише тому, що суспільству потрібен конкретний винуватець.

Показовим є розрив між сприйняттям і особистим досвідом. За дослідженням Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), оприлюдненим 2026 року,7 72,2 % громадян вважали корупцію дуже серйозною проблемою, але про безпосередній корупційний досвід повідомили 18,2 %. НАЗК наголошувало, що сприйняття значною мірою формується гучними медійними викриттями, тоді як зменшення побутової корупції пов’язане із системними реформами, дерегуляцією, цифровізацією та скороченням людського втручання в надання послуг.

Пожертвуй на
Креативний фонд The Arc

Твоя допомога підтримує
наших авторок і інших креативниць

Зробити донейт
Promo

Це не означає, що проблема перебільшена або що викриття шкодять державі. Розрив між сприйняттям і досвідом не виправдовує корупцію. Він показує інше: кількість скандалів не є прямим вимірюванням кількості злочинів. Скандал може свідчити і про корупцію, і про здатність системи її виявити. У диктатурі відсутність публічних викриттів нерідко означає не чистоту влади, а відсутність вільної журналістики та незалежного слідства.

Універсальне пояснення “все вкрали” також створює відчуття безпорадності. Якщо продажні всі, жодна інституція не працює і будь-яка реформа є лише новою схемою, тоді зникає сенс платити податки, брати участь у політиці або захищати власну державу. Реальна антикорупційна вимога непомітно переходить у тезу про безнадійність України як такої.

Складність не означає, що правди немає

Критика чорно-білого мислення сама може перетворитися на небезпечне спрощення: мовляв, правда завжди посередині, усі сторони однаково винні, а жодне твердження неможливо перевірити.

Це не так. Росія є агресором, а Україна — державою, що захищається. Ця асиметрія не зникає через помилки української влади. ГАМАС учинив злочини проти цивільних, і це не стає менш правдивим через злочини ізраїльської держави. Корупційні правопорушення не перестають існувати через те, що слово “корупція” іноді використовують маніпулятивно.

Протиотрута полягає не у відмові від переконань. Вона полягає в здатності спочатку запитати, що саме сталося…

Реальність не чорно-біла, але в ній існують цілком чорні факти. Визнання складності не забороняє морального судження. Воно лише вимагає, щоб вирок випливав із фактів, а не визначав наперед, які факти ми погодимося побачити.

Протилежністю табірного мислення є не нейтралітет і не байдужість, а послідовність. Якщо вбивство цивільних є злочином, воно залишається злочином незалежно від прапора нападника. Якщо свобода слова є цінністю, вона належить і прихильникам, і критикам влади. Якщо звинувачення потребує доказів, ця вимога має поширюватися і на наших противників, і на наших союзників.

Право на складний світ

“Антиімперіалізм ідіотів” — не просто помилка частини західних лівих. Це окремий випадок значно ширшої людської спокуси: замінити аналіз належністю, факт — лояльністю, а моральний принцип — інтересом свого табору.

В Україні ця спокуса посилена війною і виснаженням. Вона проявляється в суперечках про мобілізацію, корупцію, владу, опозицію, мирні переговори, зовнішню допомогу, армію та відповідальність громадян. Складну реальність стискають до боротьби абсолютного добра з абсолютним злом, а правдивість слів визначають за прізвищем того, хто їх вимовив.

Протиотрута полягає не у відмові від переконань. Вона полягає в здатності спочатку запитати, що саме сталося; відокремити факт від його пояснення; застосувати до “своїх” той самий стандарт, що й до “чужих”; допустити, що неприємна людина може мати рацію, а морально близька — помилятися.

І передусім — повернути в політичну мову сполучник “і”. Росія веде загарбницьку війну, і українська влада має відповідати за власні рішення. Мобілізація необхідна, і права мобілізованих не можуть бути другорядними. Корупція становить загрозу, і вона не пояснює всіх невдач держави. Палестинці мають право на свободу, і ГАМАС не отримує права вбивати цивільних. Ізраїльтяни мають право на безпеку, і це не виправдовує колективного покарання населення Гази.

Здатність утримувати дві такі істини одночасно — не слабкість і не ухилення від позиції. У суспільстві готових вироків це, можливо, одна з найважчих форм інтелектуальної мужності.

Інші оповіді Сергія Мельничука
Інші оповіді, ілюстровані Наталі Куліш
Інші оповіді з категорії “Ідеї”

  1. Leila Al Shami. “The “anti-imperialism” of idiots”. 14 квітня 2018. Доступно: https://tinyurl.com/2yxe7pvt [Станом на вересень 2026] ↩︎
  2. Charlotte Alter. Time. “How the Activist Left Turned On Israel”. 14 жовтня 2023. Доступно: https://tinyurl.com/y74byvzk [Станом на вересень 2026]
    ↩︎
  3. Amnesty International. “Palestine: Hamas security services must stop targeting protesters in reprisal and respect freedom of peaceful assembly in Gaza”. 25 травня 2025. Доступно: https://tinyurl.com/22hg5v62  [Станом на вересень 2026]
    ↩︎
  4.  The Office of the Special Representative of the Secretary-General on Sexual Violence in Conflict. Mission report. Official visit of the Office of the SRSG-SVC to Israel and the occupied West Bank. 29 січня – 14 лютого 2024. Доступно: https://tinyurl.com/32ddce5x [Станом на вересень 2026]
    ↩︎
  5.  Разумков Центр. “Оцінка ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів, ставлення до виборів під час війни, віра в перемогу (лютий–березень 2025р.)” 24 березня 2025. Доступно: https://tinyurl.com/2c7hxxmh [Станом на вересень 2026]
    ↩︎
  6.  Київський міжнародний інститут соціології. “Динаміка готовності до територіальних поступок та роль інтерпретації «територіальних поступок”. 10 червня 2025. Доступно: https://tinyurl.com/4w4cuncn [Станом на вересень 2026]
    ↩︎
  7.  Національне агентство з питань запобігання корупції. “Сприйняття поширеності корупції в Україні зменшилося: НАЗК презентувало результати щорічного дослідження”. 31 березня 2026. Доступно: https://tinyurl.com/24ctcnah [Станом на вересень 2026]
    ↩︎

Здоровий глузд

Томас Пейн

“У наших силах почати світ заново”, — чверть тисячоліття тому, на зорі Американської революції, написав Томас Пейн. Його памфлет “Здоровий глузд” допоміг розпалити в серцях американців іскру боротьби за свободу та справедливість, ставши першим бестселером на теренах Сполучених Штатів.

Придбати за 315 ₴Дізнатися більше