Провидіння перемоги України
Як посилити безпеку Заходу
Частина II
Рассказ на русском, Historia po polsku
Автор Тарас Кузьо
Ілюстраторка Марина Луцик
Росія як слабка держава
Російські лідери завжди чутливо та параноїчно сприймали загрози територіальній цілісності Російської Федерації. Вони постійно засуджують Захід за те, що він нібито прагне розпаду Російської Федерації. Захід, який начебто намагається “роз’єднати” російський народ, — шовіністичний погляд, заснований на твердженні російських білих емігрантів про панросійський народ, який охоплює три східнослов’янські народи. Українці ж визнають себе незалежною нацією і ніколи не вважали себе малоросами.
Захід, який також нібито нападає на “рускіє духовниє ценності”, — твердження, що випливає з фальшивого міту про вищу євразійську цивілізацію порівняно з нібито “декадентським” Заходом. Насправді це Росія відстала, клептократична і, як сказав сенатор США Джон Маккейн, “заправка, що маскується під країну”. Росія має гірші рейтинґи, ніж Захід, у кожній соціальній категорії: від вищого рівня розлучень і абортів до вищого рівня алкоголізму, нижчої тривалості життя та значно ширшої регіональної та класової нерівності. Вторгнення в Україну показало презирство та повну зневагу російських лідерів до людського життя серед власного населення та українців. Війна Крємля проти України у 2022 році коштувала життя 100 000 солдатів Російської Федерації та десяткам тисяч українців, можливо, більше, якщо обрахунки щодо 100 000 убитих у Маріуполі є точними.
Путін розпочав геноцидну війну проти чеченських націоналістів, які де-факто створили незалежну державу після воєнної перемоги над Росією в середині 1990-х років. Путінський геноцид проти Чечні став шаблоном для подальшого геноциду проти Сирії (з 2015 року) та України (з 2022 року). Після тотального знищення Ґрозного було знищення сирійського міста Алеппо та українського порту Маріуполь.
Водночас Росія підірвала територіальну цілісність своїх сусідів у Молдові, Грузії, Азербайджані (через своїх вірменських маріонеток) та Україні. У 1990-х роках російські територіальні плани та роздмухування російськомовного сепаратизму загрожували Естонії, але подальші кроки, на щастя, були зірвані, коли Естонія приєдналася до НАТО в 2002 році. Російські націоналісти погрожують Казахстану повторенням крємлівського вторгнення в Україну.
Російська СФСР, правонаступницею якої є Російська Федерація, була фальшивою конструкцією, оскільки містила те, що залишилося від Російської імперії, але не входило до складу неросійських совєцьких республік. Тому Російська СФСР завжди нагадувала імперію, а не національну батьківщину для російського народу. Це відрізняло Російську Федерацію від неросійських республік, які були батьківщиною для українців, грузинів, азербайджанців та інших народів.
Росіяни вважали своєю батьківщиною СССР, а не Російську СФСР. Це було свідомо сконструйовано батьками-засновниками СССР, які дозволили лише союзні інституції в Москві.
СССР відрізнявся від комуністичної Чехословаччини та Югославії, де чехи та серби мали республіканські інституції відповідно в Празі та Белграді, окремі від федеральних. Російська СФСР ніколи не мала республіканських інституцій, за винятком короткого періоду в 1990–1991 роках, коли вони почали створюватися після обрання Єльцина президентом. Тому росіяни успадкували імперську ідентичність від СССР, сприймаючи свою батьківщину більшою, ніж їхня республіка.
Страх розпаду Російської Федерації переслідує російських лідерів із 1991 року і став центральним фокусом Стратегії національної безпеки від липня 2021 року.[1] Путін прийшов до влади в 2000 році, пообіцявши відновити російську неспроможну державу, яка в 1990-х роках, здавалося, була на межі розпаду. Путін має патологічний страх перед реформами, звинувачуючи обмежені зміни, запроваджені під час пєрєстройкі та ґласності Міхаіла Ґорбачьова у другій половині 1980-х років, у наближенні краху Росії в наступному десятиріччі.
Путінська внутрішня політика гіперцентралізації та імперіалістична зовнішня політика прискорюють майбутній крах Російської Федерації. Надмірна централізація призвела до того, що Російська Федерація претендує на роль національної держави, хоча насправді є імперією. Тим часом вторгнення Росії в Україну веде до руйнування застарілої російської воєнної машини та посилення національної асертивності в неросійських регіонах Російської Федерації.
Міт про євразійство
Євразійство було розроблене російськими білими емігрантами в міжвоєнний період, а в Росії 1990-х років його стали популяризувати неофашистські ідеологи, як-от Алєксандр Дуґін. Ця доктрина вважає природним для Росії бути мультинаціональною імперією, а не національною державою, і — що важливо — непохитно твердить, що ця цивілізація була корисною для неросіян, над якими вона панувала. Євразійство стверджує, що перебуває на вищому моральному рівні, ніж західні імперії, тому що неросіяни нібито отримали користь від російського правління, модернізації та “вищої” російської мови і культури; тимчасом як західні імперії поневолювали свої колонії, Росія несла легкість і добро неросіянам.
Месіанська віра Росії в моральну вищість євразійства не має нічого спільного з реальністю, натомість цілковито корениться в історичному комплексі меншовартості Росії перед Заходом, що тягнеться ще від Пєтра I на початку 18 сторіччя. Російські соціальні показники, економіка, торгівля та (як це видно з війни в Україні) військова сфера є значно гіршими за якістю, ніж їхні аналоги на Заході.
Війна в Україні прискорить занепад Росії як великої держави та розпад Російської Федерації. У 2022 році ЄС відмовився від російської енергії. Росія має небагато альтернативних ринків для свого газу, який потребує трубопроводів для транспортування в інші місця. Москва не інвестувала в ЗПГ (зріджений природний газ). Погана ефективність російської зброї в Україні призводить до того, що традиційні ринки скасовують контракти на російські військові технології. Дві основні статті експорту Москви — енергоносії та зброя — більше не будуть золотими гусьми, що наповнюють російський бюджет. Актуалізуючи висловлювання сенатора Маккейна, Росія є непопулярною заправкою, що маскується під країну.
Росія стала молодшим братом Китаю.[2] Посилення Індії як держави напряму пов’язане з занепадом Росії.[3] Центральна Азія вже переорієнтовується на Китай. Неросіяни в Російській Федерації зроблять те ж саме, особливо ті, які живуть на схід від Уральських гір. Росія більше не є полюсом, навколо якого Крємль може змусити країни Євразії об’єднатися.
Більш віддалені країни тримають дистанцію від Росії, оскільки вона вторглася і фактично анексувала українську територію.[4] Під час голосування в ООН щодо засудження російського вторгнення в Україну Росію підтримали тільки чотири країни, з них лише одна країна з колишнього СССР — Білорусь. Для Росії ганебно, що її підтримують лише міжнародні парії, як-от Сирія, Північна Корея, Нікарагуа та Еритрея.
Концепція “декаденського” Заходу вперше потрапила в поле зору західної громадськості, коли націоналістичного дисидента Солженіцина було вислано з СССР. На відміну від багатьох своїх прихильників на Заході, Солженіцин критикував моральний занепад і “декаданс” на Заході, протиставляючи це нібито вищій духовній цивілізації Росії. Недивно, що Путін і Солженіцин стали близькими союзниками у 2000-х роках.[5]
Євразійство є категорично ворожим до трансформації Росії з імперії в національну державу, вважаючи, що Росія завжди була і буде мультинаціональною державою. Таким чином, євразійство має міцне коріння в імперських ідентичностях, які контролювали царську імперію та СССР, і в тих, які вважають, що “Росію” не можна ототожнювати з Російською Федерацією. Російською батьківщиною є вся Євразія, вона не обмежується лише Російською Федерацією.
Заявляючи про моральну перевагу над західними імперіями у ставленні до тих, ким вони правили, євразійство також є антидемократичним. Євразійці вважають, що Росію може очолити лише авторитарний лідер, який править централізованою державою, — дві характерні риси путінського режиму. Євразійство несумісне з демократією, яку він ненавидить і вважає чужою, західною, та заснованою на “англосаксонських” цінностях. Антизахідна ксенофобія, комплекс фортеці, теорії змови, що звинувачують Захід, і критика гаданої русофобії є центральними аспектами євразійства.
Євразійство не лише підтримує русифікацію та денаціоналізацію неросійських народів, якими Москва нібито опікується краще, ніж це робили мешканці Заходу у своїх імперіях. Походячи з російської білої еміграції, євразійство також заперечує існування українців і білорусів, називаючи їх відповідно малоросами та білоросами. Цей глибоко вкорінений російський шовінізм проявляється у злочинній поведінці російської окупаційної армії в Україні.
Важливим для будь-якої дискусії про деколонізацію Росії є те, що євразійство та подібні імперські ідеології ніколи не дозволяли росіянам обговорювати та спокутувати свій минулий шовінізм і расизм щодо неросійських народів. Тому росіяни продовжують вірити в міт про те, що вони принесли світло і цивілізацію неросійським народам, відмовляються визнати свою політику расизмом і колоніалізмом та не можуть зрозуміти скарг неросіян на денаціоналізацію та русифікацію. Росіяни скоса дивляться на українську історіографію, яка засуджує русифікацію та денаціоналізацію українців як царями, так і комісарами. Дійсно, в діатрибі Путіна на 6 000 слів, виголошеній у липні 2021 року, жодного разу не згадано про заборону української мови в царській імперії Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876 року чи про совєцьку політику русифікації національних меншин. Недивно, що російська окупаційна політика в Україні включала заборону української мови, україномовних книг та відновлення русифікації совєцьких часів.
Останнім центральним елементом євразійства є глорифікація тирана Сталіна, що наближає цю ідеологію до націонал-большевизму, який поєднав імперський націоналізм і комунізм. Упродовж президентства Путіна культ Сталіна пропагувався поряд із перетворенням Вєлікой Отєчєствєнной войни на релігійний культ. Сталіна прославляють за подолання нацистів і перемогу у Вєлікой Отєчєствєнной войнє, побудову східноєвропейської імперії та перетворення країни на ядерну наддержаву. Мільйони людей, убитих за часів правління Сталіна в СССР, ігнорують або виправдовують як колатеральні втрати в будівництві наддержави. Російська пропаганда повернулася до доґорбачьовської епохи, заперечуючи сам факт Голодомору 1933 року в Україні, стверджуючи, що це вигадка української діаспори та ЦРУ.[6]
Путінський режим базується не на побудові майбутньої “успішної моделі державності та розвитку”[7], а на глорифікації минулого імперіалізму та завоюванні чужих територій. Путіну та його клептократичній кліці нема чого запропонувати щодо того, яким буде майбутнє для неросійських націй. Тому недивно, що в регіонах зростає підтримка націоналістичних рухів, які вимагають незалежності від Російської Федерації.
Росія втратила свою євразійську сферу впливу
Вторгнення Путіна в Україну викрило, що Росія є крихкою державою та потьомкінською великою державою в процесі розпаду. Дезінформація Росії про непереможність її армії, яка нібито є другою найкращою у світі, виявилася неправдою. Російська економічна потужність слабка і стане ще слабшою через санкції Заходу, енергетичну незалежність Європи від Росії та відхід країни від глобалізації.
Януш Буґайський пише, що російська держава стоїть на “гнилому фундаменті”.[8] Росію описують як “мафіозну державу” ще з 2010 року, за два десятиріччя президентства Путіна країна зазнала економічної, духовної та політичної стагнації. Свідченням російської мафіозної держави є поганий стан російської армії, неякісне військове обладнання та нездатність забезпечити логістичну підтримку солдатів у польових умовах. Слабкість Росії у її війні проти України показала неросійським народам у Російській Федерації та її сусідам, колишнім совєцьким республікам, що вона є потьомкінською великою державою.
З початку 1990-х російські лідери вимагали від Заходу визнати Євразію виключною сферою впливу Росії. У 1990-х, за правління нібито демократичного Єльцина, Росія використовувала свої органи безпеки проти слабких євразійських сусідів, щоби нав’язати заморожені конфлікти, військові бази та інтеграцію в керовані Росією політичні та безпекові структури. Цей вплив руйнується, оскільки воєнні поразки Росії в Україні показали, що її претензії на роль великої держави є порожніми і вона більше не є провідною державою в Євразії.
Свідчення зменшення впливу Росії проявляються по всій Євразії, найяскравіше це видно в Україні, де її брутальне вторгнення і воєнні злочини налаштували українців проти Росії на десятиріччя вперед. Опитування громадської думки показують, що більше немає різниці між українцями на сході і на заході в їхньому негативному ставленні до Росії. Зараз так само багато українців на сході ненавидять Росію і хочуть приєднатися до НАТО, як і на заході.
Воєнні успіхи України змінюють динаміку в Молдові, де сфабрикований Росією заморожений конфлікт у Придністров’ї призвів до розміщення ізольованого та невеликого військового гарнізону чисельністю 1 500 військовослужбовців, який не можна підкріпити повітряним чи сухопутним шляхом. Українці та молдовани за підтримки Румунії могли б втрутитися, щоби перемогти російський гарнізон і повернути Придністров’я під суверенний контроль Молдови.
Країна, яка позиціонує себе як друга за величиною військова потуга у світі після США, відчуває дефіцит військової сили. Критичну нестачу особового складу Росія намагається вирішити, пропонуючи амністію ув’язненим, зокрема вбивцям, щоби вони приєдналися до ПВК Ваґнера (приватна військова компанія) для участі в бойових діях в Україні. Але це, а також сили, виведені з євразійських військових баз, не змінять динаміку війни. Україна мобілізувалася задовго до Росії і веде екзистенційну війну на власній землі проти загарбника, який прагне вчинити геноцид.
Росія виводить війська з російських військових баз по всій Євразії, вивільняючи країнам можливість для здійснення військової інтервенції проти російських маріонеток. Виведення Росією майже 1 000 військових із Вірменії для участі в бойових діях в Україні стало сигналом для Південного Кавказу, що сфера впливу Росії — в занепаді. Вірменія ж відмовляється бачити напис на стіні та продовжує класти всі свої яйця в російський кошик, не бажаючи послабити свої зв’язки з Росією, попри те, що Москва більше не здатна гарантувати безпеку.
Азербайджан, який натомість проводив багатовекторну зовнішню політику і не приєднався до очолюваних Росією євразійських проєктів, скористався ослабленням впливу Росії для здійснення військового тиску на Вірменію. ЄС наполегливо намагався, однак, поки що безуспішно, сприяти підписанню мирного договору між Вірменією та Азербайджаном, який окреслив би їхній кордон і поклав би край тридцятирічному конфлікту навколо Карабаху, що працював лише на користь російських інтересів. Масові вірменські протести в Єревані протистояли підписанню мирного договору з Азербайджаном, попри те, що країна не має економічної та військової сили, щоби перемогти свого сусіда, а ОДКБ самоусунулася.
Грузію контролює проросійський олігарх Бідзіна Іванішвілі, який став мільярдером у Росії 1990-х років. Грузія зазнала демократичної стагнації і не отримала статус кандидата на членство в ЄС, запропонованого Україні та Молдові. Таким чином, Грузія не підтримала Україну і разом із Вірменією допомагала Росії обійти санкції Заходу. Режим Іванішівілі не переживе поразки Росії в Україні. Більшість грузинів підтримують Україну і звинувачують своїх проросійських правителів у тому, що Грузія не отримала статусу кандидата в ЄС. Найбільший військовий підрозділ, що воює з Росією в українському Інтернаціональному легіоні, — грузинський.
Зустріч Шанхайської організації співробітництва 2022 року показала, наскільки Китай витіснив Росію як економічну силу в регіоні. Прибувши одразу після військового розгрому Росії в Харківській області на сході України, Путін був принижений прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді, китайським лідером Сі Цзіньпіном, еміром Катару, президентом Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим і президентом Киргизстану Садиром Джапаровим, які змусили його чекати. Путін був відомий своїми запізненнями на зустрічі, але цього разу все відбулося навпаки.
У Росії залишилося лише два лояльні проксі в Євразії — Білорусь і Вірменія. Очолювані Росією ОДКБ та Євразійський економічний союз, які мають більше членів, є дисфункціональними. Оскільки більшість із п’ятнадцяти колишніх совєцьких республік відвернулися від Росії, Москва більше не є євразійським полюсом, навколо якого об’єднуються неросіяни. Пол Берман пише:
“Але путінське обурення не вказує на світле майбутнє. Це обурення, спрямоване назад, без обличчя, спрямованого вперед. Отже, це російський націоналізм, в якому немає нічого, що могло б залучити ще чиюсь підтримку”.[9]
Берман продовжує:[10] “Але навряд чи хтось поділяє ідеї Путіна. Нема чого поділяти. Також ніхто в усьому світі не вірить, що знищення України започаткує нову кращу еру. Ця доктрина не пропонує надії. Вона пропонує істерію”.
Україна та Молдова міцно входять до сфери впливу ЄС. Азербайджан зміцнив стратегічний альянс із Туреччиною і є зростаючою економічною та військовою потугою, від енергетичних ресурсів якої ЄС ставатиме все більш залежним після того, як позбавиться своєї залежності від Росії. Неприродна проросійська позиція Грузії розвалюється і не переживе неминучої поразки Росії. Тим часом Китай змінив Росію як провідну державу в Центральній Азії. Ганебні воєнні дії Росії в Україні та падіння євразійського впливу зробили її молодшим братом Китаю.
Від Російської імперії до російської національної держави
Мультиетнічна Російська Федерація розпадеться, вважає Бен Ходжес, колишній командувач армії США в Європі, і цю думку поділяє все більше західних вчених і експертів. Як і в 1991 році, розпад знову буде спричинений прагненням України до незалежності від контролю Москви. Воєнна перемога України стане поразкою російського імперіалістичного погляду на свою сусідку як на бунтівну провінцію. Тому перемога України буде також поразкою мітів, які втримують Російську Федерацію вкупі.
Фрагментація Російської Федерації може бути не такою “чистою”, як у випадку з СССР у 1991 році, втім, процес почався. Щонайменше Росія повернеться до часів лихоліття 1990-х із крихкою та слабкою державою та московським імперським центром, який ворогує з неросійськими народами. Високий рівень безробіття та відсутність економічного майбутнього, зростання розкольницької напруги, збільшення ветеранів війни в Україні та гнів через непропорційно високу кількість жертв — усе це разом створює вибухонебезпечну суміш, яка може похитнути основи Російської Федерації. Приватні військові угруповання, як-от Ваґнера, та наймані ними засуджені, які отримують зброю, є додатковим чинником, що становить загрозу стабільності Росії і може призвести до громадянської війни.
Люк Коффі пропонує, щоби США підтримали шість політик протидії безпековому виклику, пов’язаному з розпадом Російської Федерації. Як стверджує Коффі, українська воєнна перемога дає можливість “загнати Росію в її геополітичну коробку на ціле покоління”, оскільки російська воєнна поразка відкриє “нову геополітичну реальність”.[11]
- Підтримати мирний рух до незалежності неросійських народів у Російській Федерації.
- Забезпечити стримування будь-якого насильства Російської Федерації.
- Захистити ядерну зброю Росії.
- Використати нестабільність в Росії для підтримки Молдови, Азербайджану, Грузії та України у відновленні їхньої територіальної цілісності шляхом усунення російських проксі-утворень у заморожених конфліктах.
- Підтримати масштабне розширення НАТО, щоби прийняти Україну та Грузію.
- Заохочувати африканські країни до вигнання російських найманців, як-от Ваґнера.
Постімперська національна держава більше не буде розв’язувати імперіалістичні загарбницькі війни проти своїх сусідів, руйнуючи економіку та вбиваючи сотні тисяч людей. Буґайський зазначив:
“Розмір і масштаби Росії, сформовані за сотні років імперського завоювання та колонізації, є фундаментальною структурною слабкістю. Вони перешкоджають розвитку міцної національної держави, фокусуючи увагу уряду насамперед на збереженні масштабних територій, різноманітних етносів і різнорідних регіонів у межах своїх кордонів”.[12]
Російська Федерація змішує поняття “російскій” і “рускій”, створюючи напругу між громадянською лояльністю до Російської Федерації в першому випадку та просуванням російської мови, культури та Російської православної церкви як духовного ядра держави — в другому. Під камуфльованим прикриттям нібито громадянської, а насправді етнічної націоналістичної держави відбувається денаціоналізація та русифікація неросійських народів.[13] Вторгнення Росії в Україну є “етнонаціональним проєктом та імперсько-державницьким порядком денним”.[14]
Ця напруга посилюється вдвічі через мету Крємля об’єднати “трієдіний” народ, який, на його думку, складається з великоросів, малоросів та білоросів, у рамках “руского міра”. Неросійські народи не лише борються проти російської етнічної держави, яка прагне їх денаціоналізувати та русифікувати, але й протистоять російському визначенню своєї ідентичності як такої, що охоплює Малу та Білу Росію (імперіалістичні назви України та Білорусі відповідно). Російські лідери давно твердять, що південний схід України є “споконвічно російською землею”, припускаючи, що ідентичність неросійських народів не є “споконвічно російською”. У грудні 2022 року на російському Пєрвом каналє Боріс Надєждін, президент Інституту регіональних проєктів і законодавства, заявив, що після вторгнення в Україну Російській Федерації дедалі більше загрожують ідеологічні конфлікти щодо того, що таке “Росія” і чому Російська Федерація — не те саме, що “Росія”. Надєждін попередив, що історія повинна навчити росіян, що колись маргінальні групи можуть швидко здобути суспільну підтримку, як большевики під час Першої світової війни чи неросійські націоналісти серед неросійських народів сьогодні.
Ця напруженість усередині Російської Федерації та з сусідами Росії відображає напруженість неспроможної держави, яка не змогла сформувати цілісну та об’єднану національну ідентичність. Більшість росіян не вважають Російську Федерацію своєю національною батьківщиною. Регіональна та етнічна нестабільність, економічна стагнація, спричинена неефективною державною політикою та санкціями Заходу, зниження соціальної довіри та вихід із глобальної торгівлі та глобалізованої економічної інтеграції матимуть катастрофічні наслідки для стабільності Російської Федерації. Регіональні економічні диспропорції вже були помітними та глибокими ще до вторгнення Росії в Україну і вони лише зростатимуть, породжуючи конфлікти між Москвою і неросійськими народами та підживлюючи сепаратистські рухи.[15]
Верховний релігійний лідер російської буддистської Республіки Калмикія Тело Тулку Рінпоче (Ердні Омбадиков) засудив війну Росії в Україні. Він заявив, що Україна в цьому конфлікті на боці справедливості, оскільки захищає свою землю. Це перше публічне засудження конфлікту офіційним лідером однієї з традиційних релігій Росії.[16] Башкири також мобілізуються проти війни, яку вони не вважають своєю,[17] і розпочали збройний підпільний рух проти війни в Україні та на підтримку національної незалежності.[18]
Всередині російської армії наростають конфлікти між християнами та мусульманами, а також між росіянами та неросіянами з Російської Федерації.[19] Перестрілки, міжнаціональні сутички, жорстоке знущання над новомобілізованими призовниками з неросійських народів — звичайна справа в російській армії. Етнічний конфлікт жевріє в Даґестані, де існує високий рівень гніву через непропорційне використання даґестанців у війні в Україні та дуже високий рівень втрат.[20] Непропорційно велику кількість татар у Криму було мобілізовано як строковиків.
Історично Росія намагалася подолати внутрішні кризи не шляхом реформ, а через зовнішній експансіонізм і військову агресію. Автократія, авторитаризм, тоталітаризм і диктатура в Росії завжди були передумовою для зовнішнього експансіонізму, військової агресії, формування імперій і сфер впливу. Як писав Буґайський, “фактично імперіалізм попереджає або затримує імплозію”.[21] Водночас Росію постійно роздирають внутрішні конфлікти через ідентичність, історичні наративи, релігійні та культурні маркери.
Берман пише про страх перед поширенням ліберальних принципів Євромайдану на Росію:
“Тож він [Путін — примітка автора] порадився з привидами Брєжнєва, Хрущьова та Сталіна, які направили його до головного мислителя — Ніколая I. А Ніколай I сказав Путіну, що якщо він не вторгнеться в Україну, російська держава розвалиться. Це було питання життя чи смерті”.
Як додає Берман, Путін “міг би взяти Україну за модель, а не ворога — модель того, як побудувати стійку державу, якої завжди потребувала Росія”.[22] Але йому не вистачає категорій аналізу, які могли б дозволити мислити в цьому напрямку. Його націоналістична доктрина не дивиться в майбутнє, крім того, щоби побачити наближення лиха. Його доктрина дивиться в минуле. Отже, він зазирнув у 19 сторіччя і піддався його принаді… Він поринув у найдикіші глибини царської реакції”.
“Лєвада-Центр” — остання незалежна соціологічна служба Росії — повідомив, що значна більшість етнічних росіян підтримує російську армію в Україні.[23] Водночас значна частка росіян, особливо освічених і з міських центрів, не бажають брати участь у війні. Втеча з Росії трьох чвертей мільйона росіян відображає екзистенціальну кризу ідентичності в країні. Дедалі більше тих, хто тікає з Росії, є представниками неросійських народів, оскільки вони обурені, що їх непропорційно відправляють воювати в імперіалістичній війні Путіна в Україні.[24]
Жорстока та кримінальна поведінка російської армії в Україні негативно вплине на російське суспільство. Злочинність і вбивства зростають, часто з використанням краденої або купленої зброї. Група Ваґнера вкладає зброю в руки злочинців, які погодилися стати найманцями в обмін на коротший термін ув’язнення. Моральний занепад призведе до підвищення рівня соціальної напруженості та насильства в сім’ях, зумовлюючи збільшення кількості розлучень і сиріт. Відволікання ресурсів на воєнну економіку призведе до скорочення соціального, медичного та пенсійного забезпечення з боку російської держави. Росія, як вважає кореспондент “The Economist” у Росії Аркадій Островскій, “може стати некерованою і поринути в хаос”.[25]
Колишнє порозуміння між російською державою та російським народом, який пропонував: “Залиште нас у спокої — і ми не будемо протестувати”, було зруйновано після запровадження “часткової мобілізації” восени 2022 року. Непідготовлених або погано підготовлених призовників, майже без військового спорядження, відправляли в бій хвилями самогубців, що призвело до високого рівня втрат. В одній із українських атак 2022 року, у переддень Нового року, 400 новомобілізованих російських призовників загинули та 300 отримали поранення через те, що удар ракет HIMARS був посилений некомпетентністю зберігання боєприпасів та артилерійських снарядів у тій самій будівлі, де вони дислокувалися.
Переломний момент для Росії настане тоді, коли велика кількість росіян зрозуміє, що російська держава є найбільшою загрозою для російського народу, оскільки використовує його як гарматне м’ясо у своїй імперіалістичній війні проти України. Путін не може перемогти Україну. Його злочинне використання понад 4 000 ракет і тисяч іранських дронів не призведе до капітуляції України. Більшість російських ракет та іранських дронів збиває українська протиповітряна оборона. Після поразок у Києві, Харкові та Херсоні російський президент не має стратегії, як продовжувати свою злочинну війну.
На шляху до постпутінської Росії
Неминуча воєнна поразка Росії матиме більші наслідки, ніж воєнна поразка Франції в Алжирі та Португалії в Африці. Міт про Росію як велику державу з другою армією світу зазнає краху. Російська політологиня Єкатєріна Шульман описує Російську Федерацію так: “…як ми знаємо, вона самоліквідується та прямує до фази неспроможної держави”.[26] Такі думки висловлюють уже не лише опозиційно налаштовані експерти.
Деніел Джонсон пише:[27]
“Попередні російські деспоти залишили значну спадщину: Іван Ґрозний створив царство і утвердив верховенство Москви; Пьотр Пєрвий побудував Санкт-Петербурґ і відкрив Росію Заходу; Єкатєріна II захопила Крим і зробила Росію великою державою; Алєксандр І переміг Наполеона. Навіть найгірший із них, Сталін, залишив Совєцький Союз могутнішим, ніж він його отримав, ціною великої крові”.
“Але Путін? Він вкрав у росіян ті скромні свободи, які вони отримали за Ґорбачьова та Єльцина. Позбавляючи світ українського зерна, він повернувся до сталінської тактики використання голоду як зброї масового знищення. Після майже чверті сторіччя його правління Росія приєдналася до Ірану як маргіналізована, збідніла та зневажена держава-вигнанець”.
Чутки про погане здоров’я Путіна важливо розглядати в світлі відсутності наступника. У Путіна немає синів, яким він міг би передати естафету. Ніщо не зможе замінити культ особистості Путіна в разі його недієздатності за станом здоров’я або через смерть. Погіршення здоров’я Путіна призведе до запеклих і, можливо, насильницьких конфліктів між елітами. У деяких регіонах місцеві еліти намагатимуться взяти під контроль органи безпеки. У неросійських народах Російської Федерації, де був непропорційно високий рівень втрат, місцеві еліти мобілізують антимосковські популістські настрої як засіб приходу до влади.
Берман вважає, що вторгнення Росії в Україну є катастрофою і “жахливим провалом російської уяви”, що призвела до того самого падіння до варварства і небезпеки для вічно крихкої російської держави, якої Путін, як він думав, намагався уникнути”.[28]
Вторгнення Росії в Україну породжує протилежне тому, що планували Путін і Крємль:
- Вторгнення мобілізувало та відродило українську національну ідентичність і назавжди змінило її на антиросійську. Проросійські настрої в Україні мертві й поховані.[29]
- Воно засвідчило, що Росія є потьомкінською великою державою та військовою силою, і перетворило Росію на молодшого брата Китаю.
- Воно показало зв’язок між внутрішньою тиранією та Росією як слабкою та крихкою державою, а також схильність Росії до військової агресії проти сусідів.
- Воно запустило процес розпаду останньої Російської імперії, яка маскується під Російську Федерацію.
- Вперше в історії Російську імперію замінить менша за територією російська національна держава.
- Російська Федерація стала на шлях деколонізації, що веде до незалежності неросійських народів, які впродовж сторіч зазнавали денаціоналізації, русифікації та геноциду.
Чому Заходу потрібно підтримати деколонізацію Росії
Після неспровокованого вторгнення Росії в Україну публічне обговорення розпаду Російської імперії перемістилося з маргінесу політичного життя в мейнстрім. Як писав Джонсон, “дні Путіна явно злічені. Якщо його поразка в Україні провіщає загибель імперії зла — не лише совєцької, як вважав Рональд Рейган, а й російської також, це може бути прихованим благословенням”. Джонсон продовжує: “Чи зроблять росіяни висновки з його спадщини? Ми можемо лише молитися, щоби вони насправді врятували свою батьківщину, назавжди відмовившись від його імперської мрії та залишили Україну в спокої”.[30]
Неспровоковане і злочинне вторгнення Росії та жорстокі воєнні злочини показали, що Росія є потьомкінською великою державою та військовою силою зі слабкою, неспроможною державою та без цілісної національної ідентичності. Україна відіграла ключову роль у розпаді Совєцького Союзу в 1991 році. Воєнні успіхи України та неминуча перемога над Росією призведуть до розпаду Російської Федерації — останньої імперії у світі.
Захід має підтримати появу меншої російської національної держави, яка більше не буде загрозою для російського народу чи його сусідів. Національна держава була б найкращим історичним шансом для Росії еволюціонувати до демократії. Заходу варто вітати свободу неросійських народів, чия незалежність також звільнить російський народ.
Інші оповіді Тараса Кузьо
Інші оповіді, ілюстровані Мариною Луцик
Тарас Кузьо — британський науковець, спеціаліст із історії та політики незалежної України, професор політології Національного університету “Києво-Могилянська академія” й автор книги “Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет” (2018).
[1] https://rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/russias-2021-national-security-strategy-cool-change-forecasted-polar-regions and https://www.ndc.nato.int/research/research.php?icode=704
[2] Alexander Gabuev, ‘China’s New Vassal. How the War in Ukraine Turned Moscow into Beijing’s Junior Partner,’ Foreign Affairs, 9 серпня 2022. https://www.foreignaffairs.com/china/chinas-new-vassal?utm_medium=newsletters&utm_source=fatoday&utm_campaign=The%20Illusion%20of%20Controls&utm_content=20221230&utm_term=FA%20Today%20-%20112017
[3] Roger Cohen, ‘Russia’s War Could Make It India’s World,’ New York Times, 31 грудня 2022. https://www.nytimes.com/2022/12/31/world/asia/india-ukraine-russia.html?campaign_id=51&emc=edit_mbe_20230103&instance_id=81700&nl=morning-briefing%3A-europe-edition®i_id=69286853&segment_id=121424&te=1&user_id=e54b8b460e10e86b2b0a023f23017ae5
[4] Catherine Belton, ‘Putin, unaccustomed to losing, is increasingly isolated as war falters. A new gulf is emerging between the president and much of the country’s elite,’ The Washington Post, 30 грудня 2022.
[5] Robert Horvath, ‘Apologist of Putinism? Solzhenitsyn, the Oligarchs, and the Specter of Orange Revolution,’ The Russian Review, 70, 2 (2011): 300–318.
[6] https://euvsdisinfo.eu/report/holodomor-famine-was-largely-caused-by-the-west; https://euvsdisinfo.eu/report/russia-does-not-allow-kyiv-to-organize-holodomor-in-ukraine; and https://euvsdisinfo.eu/report/holodomor-was-a-story-invented-by-a-british-spy
[7] Bugajski, Failed. State, с.36.
[8] Bugajski, Failed. State, с.XII–XIII.
[9] Paul Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin. The meaning of Russia’s war in Ukraine is its own national weakness.’ Foreign Policy, 13 березня 2022. https://foreignpolicy.com/2022/03/13/putin-russia-war-ukraine-rhetoric-history/
[10] Там само.
[11] Luke Coffey, ‘Preparing for the Final Collapse of the Soviet Union and the Dissolution of the Russian Federation,’ Hudson Institute, грудень 2022. https://www.hudson.org/foreign-policy/preparing-final-collapse-soviet-union-dissolution-russian-federation
[12] Bugajski, Failed State, с.19.
[13] Bugajski, Failed State, сс.21–22.
[14] Bugajski, Failed State с.26.
[15] Alexey Kovalev, ‘For Opposition to Putin’s War, Look to the Fringes of His Empire,’ Foreign Policy, 20 травня 2022. https://foreignpolicy.com/2022/05/20/russia-ukraine-war-casualties-deaths-putin-ethnic-minorities-racism/
[16] ‘Russian regional Buddhist leader publicly opposes war in Ukraine,’ BBC Monitoring, 3 жовтня 2022.
[17] https://verstka.media/vooruzhennoe-soprotivlenie-bashkortostana/?s=03; https://idel-ural.org/en/archives/not-our-war-leaders-of-bashkir-national-movement-call-on-countrymen-to-boycott-russias-war-against-ukraine/ and https://euromaidanpress.com/2022/01/03/bashkir-national-movement-calls-to-boycott-russias-war-against-ukraine/
[18] Paul Goble, ‘Bashkirs launch armed underground movement against Russia’s war and for national independence,’ Euromaidan Press, 19 жовтня 2022. https://euromaidanpress.com/2022/10/19/bashkirs-launch-armed-underground-movement-against-russias-war-and-for-national-independence/
[19] Aslan Doukaev, ‘Inter-Ethnic Animosity Saps Effectiveness of Russia’s Army in Ukraine,’ Eurasia Daily Monitor, 19, 77, 25 травня 2022. https://jamestown.org/program/inter-ethnic-animosity-saps-effectiveness-of-russias-army-in-ukraine/
[20] ‘Inevitable’ Conflict: In Daghestan, Kremlin’s MobilizationInflames Ethnic Tensions,’ RFERL, 2 жовтня 2022. https://www.rferl.org/a/russia-daghestan-mobilization-pushback/32061760.html?ltfl
[21] Bugajski, Failed State, с.18.
[22] Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin.’
[23] https://www.levada.ru/en/2022/12/12/conflict-with-ukraine-november-2022/
[24] Emily Couch, ‘Russia’s Minorities Don’t Want to be Putin’s Foot Soldiers,’ Foreign Policy, 14 жовтня 2022. https://foreignpolicy.com/2022/10/14/russia-minorities-putin-partial-mobilization/
[25] Arkady Ostrovsky, ‘Russia risks becoming ungovernable and descending into chaos,’ The Economist, 18 листопада 2022.
[26] Ostrovsky, ‘Russia risks becoming ungovernable and descending into chaos.’
[27] Daniel Johnson, ‘How Putin’s dream of a new Russian empire was destroyed on the fields of Ukraine,’ The Daily Telegraph, 1 січня 2023. https://www.telegraph.co.uk/business/2023/01/01/how-putins-dream-new-russian-empire-destroyed-fields-ukraine/
[28] Berman, ‘The Intellectual Catastrophe of Vladimir Putin.’
[29] T. Kuzio, ‘Russia’s invasion has united Ukraine,’ Atlantic Council of the US, 22 грудня 2022. https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/2022-review-russias-invasion-has-united-ukraine/
[30] Johnson, ‘How Putin’s dream of a new Russian empire was destroyed on the fields of Ukraine.’
БІЛЬШЕ З ВИПУСКУ №8:
